• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Михайло Павлюк: «Моє життя – крутий автостоп, підкорення гір, вулканів та джунглів!»


Михайло Павлюк: «Моє життя – крутий автостоп, підкорення гір, вулканів та джунглів!»

Знаменитий український мандрівник-екстремал, наш земляк Михайло Павлюк вкотре подорожує чарівною Азією.



Причому всі його такі неймовірні мандрівки тривають роками! Адже він обходив уже свою улюблену Азію, як то кажуть, вздовж і впоперек, побував практично в усіх державах та підкорив десятки найвищих тамтешніх вершин і вулканів. А ще сам, без провідників, чимчикував непрохідними нетрями-джунглями тисячі кілометрів. Одне слово – герой!

Першу свою закордонну подорож автостопом 26-річний Михайло Павлюк здійснив до Туреччини. Тоді він вирушив у мандри лише з тридцятьма доларами в кишені, однак впродовж трьох місяців об’їздив усю країну. Пригод вистачало!

А побувати в Індонезії сільський юнак мріяв з дитинства. Його надзвичайно приваблювали тропічні острови. Дуже хотілося поспілкуватися з тамтешніми мешканцями і вивчити їхню мову. У дорогу взяв найнеобхідніше: «З речей – спальник, намет, казанок, карти країн, які вирішив відвідати, сувеніри (українські листівки та монети, щоб дарувати, розповідаючи про нашу державу). Натомість грошей принципово не брав, мав із собою зовсім символічну суму – здається, доларів 30 (точно не пам’ятаю). З них 20 «баксів» потрібно було віддати турфірмі як борг за оформлення китайської візи. Взагалі ж, за візу сплатив 80 доларів. Вийшло дешевше, бо власники тієї туристичної фірми раніше самі подорожували автостопом. Тож, якщо заявити, що ти – теж автостопник, надається знижка».

Застати Михайла вдома, у його рідному селі Низківка на Сновщині, – майже нереально, та мені це кілька разів вдавалося. На розмову до Чернігова він добирався так, як уже звик: 15 кілометрів зі свого села – до траси, незважаючи на будь-яку погоду (зливу чи завірюху!), – на велосипеді, а далі, сховавши транспортний засіб у кущах, автостопом – ловив «попутку». І так само повертався увечері додому…

Однак тепер доводиться «ловити» невтомного приятеля в соціальних мережах, надто вже він непосидючий – постійно в русі, не може довго бути в одній країні… Так і говорить: «Моє життя – це крутий автостоп, підкорення гір, вулканів та джунглів!».

– Михайле, як справи?

– Дякую, чудово! Хоч, звісно, надзвичайно скучив за своїми близькими й Україною. Мої подорожі – дуже тривалі, одна була аж понад чотири роки поспіль. Потім їду додому і вже не можу довго тут мешкати, бо неймовірно скучаю за своїм способом життя, за екстремальними мандрівками, за Азією.

– У скількох країнах ти взагалі побував?

– Чесно кажучи, я навіть не встигаю полічити, у дорозі якось не до того буває, – скромно посміхається і починає загинати пальці. – Давай порахуємо разом: Індонезія, Китай, Лаос, Іран, Афганістан, Таджикистан, Киргизстан, Гонконг, Макао, Малайзія, Таїланд, Камбоджа, Казахстан, Азербайджан, Грузія, Туреччина, Бруней, Східний Тимор, Філіппіни, В’єтнам,Росія… Це – десятки держав. Сотні тисяч кілометрів!.. Але справа ж зовсім не в кількості. Головне – дізнався багато нового, незвичайного, пережив немало пригод. Непогано вивчив індонезійську мову.

– Індонезійську? Як це тобі вдалося?!

– Дуже люблю Індонезію, тому в мандрах найдовше мешкаю саме в цій країні. Вважаю її своєю другою Батьківщиною. Там – хороші, гостинні люди, дуже щирі, на відміну від, скажімо, того ж таки Таїланду, дещо «зіпсованого» туристами. Тайці, побачивши іноземця, одразу посміхаються, однак ці їхні посмішки – немов приклеєні до облич, несправжні, то все – гра на публіку… Натомість індонезійці – відкриті й дуже добре ставляться до «білошкірих» гостей. Вони радуються всьому, мов діти! Нікому не заздрять, не чубляться між собою через кожну дрібницю, чуйні, не агресивні, веселі, товариські…


Село у провінції Джамбі біля гори Масурай, о. Суматра, Індонезія

– Таке може бути?

– Авжеж!.. Це – така дивовижна філософія, особливий спосіб життя, який мені подобається, – радіти буквально кожному прожитому дню! Вранці прокинувся – чудово, що так гарно поспав, потім поснідав – от і добре (міг же й не поснідати)… І так – цілісінький день!.. А увечері ніхто не поспішає усамітнитися перед телевізором, мешканці охоче, приязно спілкуються між собою, разом співають, танцюють. А ще там є вулкани, гори, котрі я люблю самотужки підкорювати, без провідника… Також багато кілометрів пройшов джунглями.

– Не страшно?

– Ні, якщо мати певний досвід. Я – не турист, а мандрівник-екстремал, котрий подорожує автостопом, а ще – пішки. Не раз і ночував у джунглях – сам, у наметі. Чудові відчуття!

– Кажуть, під час цієї подорожі ти став вегетаріанцем?

– Правда. Зовсім не вживаю м’яса, риби, яєць… І добре почуваюсь. Взагалі, я й раніше розмірковував над цим, а остаточно переконався, коли переглянув кінострічку «Земляни» (її зазвичай забороняють – офіційно чи неофіційно), але вона є в Інтернеті. Не хочу нікого агітувати (кожен сам має вирішувати, що їсти й пити). Пам’ятаю, в дитинстві мені смакувала курятина. А зараз – ні, адже ми – люди, наділені інтелектом та духовністю, не повинні нікого вбивати, нищити довкілля, – так я вважаю.

– Людині насправді потрібно небагато…

– Міцне здоров’я, кохання, улюблена справа (робота – до душі). А ще – не боятися, поводитися достойно, почуватися вільним, а не рабом і холопом. І втілювати свої заповітні мрії! Я в дитинстві дуже хотів подорожувати, отож, попри обставини, наважився кардинально змінити власне життя, і аніскільки про це не шкодую. Можливо, після усіх цих мандрівок, я – вже більше азіат, ніж європеєць, – посміхається. – Але мені це підходить.

– Знаю, ти почав бігати марафони!

– В Індонезії проходять такі змагання з бігу в горах. Це – надзвичайно цікаво. Гарний спосіб перевірити свої можливості – силу духу, витривалість, спритність. Причому в горах це – значно складніше! Наприклад, під час мого другого марафону-змагання в гірській місцевості на старт вийшло понад 60 спортсменів, а до фінішу дісталися п’ять осіб… Перший свій такий марафон я програв, не розрахував сили, а от другий – виграв… Неймовірні відчуття! Втім, тепер мені цікавіше бігти супермарафони – понад 50 кілометрів. Оце – дійсно випробування на міцність! Якщо поряд не було якоїсь цікавої гори, біг просто по дорозі – хоча б кілометрів п’ятдесят поспіль. Головне – рухатися, а не сидіти на місці!

– А як щодо інтимних зустрічей?

– Відверто кажучи, мені подобаються індонезійські дівчата. Вони – такі щирі, привітні, гостинні. Сприймають мене таким, як є, не намагаються якось шпетити, перевиховувати. Тож як буде далі – побачимо. Наші українки – теж вродливі! Втім, яка українка сприйме такий спосіб життя? Я ж мандруватиму далі, хоч, звісно, не проти подорожувати вдвох, із коханою людиною.

– Розумію, тобі не надто приємно це згадувати, однак, якщо можна, розкажи, будь ласка, що ж там трапилося в Камбоджі? Адже ти потрапив до тамтешньої в’язниці для мігрантів...

– Ну, чому ж неприємно? Це – також пригода, причому повчальна. На своїх помилках теж треба вчитися, це – нормально. Що ж трапилося? Після таких досить тривалих мандрів у мене в паспорті вже не було жодної вільної сторінки. Я ж мандрував Азією автостопом і всі ці роки жодного разу не був в Україні. От і вийшло, що нову візу просто нікуди ставити… А я ж збирався повертатися додому, в Україну. Отже, потрібно було міняти паспорт. Тому, перебуваючи в Малайзії, я зайшов до українського посольства та пояснив їм проблему… Однак наші дипломати відреагували досить дивно – заходилися пояснювати, що не можуть нічим зарадити. Мовляв, для того, аби одержати новий український паспорт, потрібна віза на проживання в Малайзії протягом півроку! Та ж сама ситуація – у В’єтнамі, Камбоджі…

– Але як же так? Співвітчизник, можна сказати, потрапив у біду, а рідні дипломати лише руками розвели!

– Можливо, вони до такого просто не звикли. Я намагався їм пояснити, що не турист і не підприємець. Я зовсім не ставив собі за мету заробити під час мандрів бодай якісь гроші. Звісно, коли траплялася нагода, підробляв на узбережжі як гід або шукав клієнтів для готелів та ресторанів. Однак усе це – між іншим, щоб мати дещицю коштів на прожиття. Тому й не надбав жодних статків. Це ти розумієш, що я – не волоцюга, не якийсь незаконний мігрант, а мандрівник – є така професія в світі! Неможливо по-справжньому зрозуміти країну, пошвендявши лише з групою туристів…

– Взагалі, аби просто подивитися ту чи іншу архітектурну пам’ятку, зараз достатньо набрати її в «Гуглі», відкрити посилання і потім скільки завгодно милуватися світлинами в Інтернеті.

– А ось коли ти ходиш від одного індонезійського села до іншого, ночуєш у тамтешніх оселях, розмовляєш із жителями індонезійською мовою чи видираєшся на вершину їхньої найкрутішої гори, – це зовсім інше. Власне, це ж не просто такі собі гульки… З кожної такої подорожі я привожу сотні різноманітних світлин, багато незвичайних вражень та нотаток. Власне, про мої мандрівки Азією ми з тобою, Сергію, цілу книжку створили, котра, знаю, досить таки популярна!

– «Королі і «капуста», або Неймовірні пригоди українця Павлюка». Її, до речі, можна скачати в Інтернеті, зокрема з бібліотечних сайтів…

– Так, я бачив. Отже, від цього не тільки мені користь, а й людям. Адже все більше українців цікавляться екстремальними подорожами, автостопом. Я ж, можна сказати, не лише мандрівник, а й подекуди – журналіст, блогер, письменник… Та мене чомусь не зрозуміли. Втім, як кажуть, що не сталося, то – на краще. Отримав би новий український паспорт, можливо, ще кілька років повертався б назад… – посміхається, махнувши рукою.

– Але в Камбоджі довелося посидіти в їхній буцегарні для нелегалів…

– Що вдієш? Прострочив візу… Треба було повертатися через Непал. Однак знайшов начебто дешевий квиток із Камбоджі. У паспорті моєму не було місця, тож мені поставили візу буквально зверху на індонезійській, хоч це й неправильно. Втім, до Камбоджі впустили, і тут з’ясувалося, що квитки значно подорожчали… Все ж спробував заробити ті гроші, проте не вийшло. Усвідомлював, що за кожен день простроченої візи доведеться платити аж п’ять доларів, та нічого не зміг вдіяти. Так і жив із простроченою візою вісім місяців, сподіваючись на диво.

– І тебе схопила тамтешня поліція?

– Один із працівників готелю, побачивши мій «підозрілий» паспорт, одразу ж викликав поліцію. Мене затримали і спровадили до їхньої в’язниці. Просидів там 18 днів. Умови – так собі… Кімната – на трьох осіб, спали ми на підлозі, не можна було нормально помитися в душі – тільки за допомогою ківшика і лише холодною водою. Найгірше, що нас не випускали на подвір’я. Звісно, я, звиклий до свободи, почувався незатишно. Добре, що можна було хоча б вмикати ноутбук, відкривати Інтернет, заходити на Фейсбук та писати електронні листи друзям – просити про допомогу.

– Власне, що вимагала поліція?

– Авіаквиток на зворотну дорогу… Сказали: «Якщо матимеш квиток – випустимо з Камбоджі… Лише занесемо твої дані в «чорний список», і ти не зможеш протягом п’яти років бувати в нашій країні». Ну й хай, то не велика втрата! А ось на квиток потрібні були кошти – приблизно 450 доларів. А у мене навіть картки тоді не було – теж прострочена. Спасибі друзям – дуже мене виручили, знайшли гроші!

– Знаю, тебе навіть провідувала у в’язниці моя колега і землячка Віра Єдемська…

– Авжеж. Я також написав їй листа, а вона раптом відповіла: «Я тут, у Камбоджі». З’ясувалося, що Віра зараз там мешкає. Можете собі уявити, як мені пощастило?! Віра оприлюднила моє прохання про допомогу. Наразі я зустрівся з українським консулом у Камбоджі, аби він принаймні знав, що ж сталося з громадянином нашої держави.

– І як відреагував дипломат?

– Начебто пообіцяв допомогу… Однак все вирішилося просто – друзі зібрали кошти, і я придбав квиток на літак. Добре, що я все-таки маю таких надійних приятелів, а то міг би просидіти в тій камбоджійській тюрмі і три місяці, і навіть півроку… Бо там такі правила – без квитка б не випустили…

– Гаразд, які у тебе зараз плани?

– Після подорожі мешкав у Низківці, допомагав близьким. А тоді знову засумував за мандрами і врешті-решт вирушив у путь… Як буде тепер, чесно кажучи, не знаю. Розумію, що вже не зможу без мандрів, екстриму та нових захоплюючих вражень!

Сергій Дзюба, «Чернігівщина» №37 (855) від 16 вересня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: мандрівник-екстремал, Павлюк

Добавить в:
 
 


Центр Комплект