• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Вірність професії, що лікує людство


Талион

Вірність професії, що лікує людство

 

«Лікар лікує людину, а ветеринар — людство»
Іван Павлов, академік


Його пацієнти завжди мовчазні. Від них не почуєш ні скарги, ні нарікання. Лише очі — чисті та щирі — здатні розказати більше, ніж слова.


ветлікар першої категорії' Олександр Буняк зі своїм чотирилапим пацієнтом.

Не буде перебільшенням сказати, що Олександра Буняка знає мало не кожна сім’я у Носівці та й багато хто за її межами, бо саме цій людині довіряють часом найдорогоцінніше. Немов на рятувальну шлюпку на нього чекають, до нього везуть чи несуть на руках своїх улюбленців, аби цей, без перебільшення, талановитий лікар допоміг повернути здоров’я їхнім кошенятам, цуценятам, вилікував кроликів, поросят, телят, або й зовсім екзотичних тварин. А він і радий допомогти та дати шанс вижити не лише через те, що володіє завидним талантом відчувати спорідненість з братами нашими меншими, а й тому, що надзвичайно любить роботу, яку істинно вважає своїм покликанням.

Про вибір обраної професії Олександрові не довелося пошкодувати жодного разу, втім, як зізнається, він був скоріше випадковим, ніж цілеспрямованим. Можливо, як і всім хлопчакам у юному віці, йому мріялось про підкорення космосу чи про першість в автомобільних перегонах, та вдома були тварини, за якими малий Сашко спостерігав з особливою уважністю. А ще полюбляв їх дресирувати, а то й, при необхідності, надавати першу медичну допомогу. Хоч йому давалося це з легкістю, однак того, що буде їх лікувати, навіть не міг й уявити. Саме тому не обійшлось тут без мудрого батьківського слова. Ні, не змушували, не нав’язували, а лише, керуючись спостережливістю, порадили хлопцеві здобути ветеринарну освіту. Погодився.

І не прогадав ніхто: ні батьки з порадою, ні Олександр, який, навіть неочікувано для себе, навчався з превеликим захопленням. Свою лікарську практику майбутній ветеринар розпочав ще за студентства, коли на третьому курсі аграрного університету йому випала нагода попрацювати у ветеринарній клініці, де він не лише здобув безцінний ветеринарний досвід та знання,а й встиг закохатися у свою професію назавжди.

Після закінчення навчання Олександр Буняк за направленням потрапив до районної державної лікарні ветеринарної медицини в Носівці та тут на нього вже чекали й так. Тодішній директор Василь Іванович Чорно-зуб доклав чималих зусиль, аби Олександр не втратив запалу, а лише розкрив власний потенціал саме тут, у районній лікарні, і йому це вдалося. Вже понад двадцять два роки Олександр Буняк відданий своїй професії.


Зізнається, що за ці роки змінилося чимало. Сьогодні про чисельність поголів’я ВРХ годі й говорити, а коли його запрошують ліувати корів, телят чи кіз - це скоріше виняток з правил, ніж закономірність, а ось домашні улюбленці — тепер перші й найголовніші клієнти ветлікарні.

З особливим трепетом Олександр Іванович ділився й своїми невтішними спостереженнями. Було помітно як він проживає кожну свою розповідь і хоч час від часу, аби зрозуміти фахові терміни, доводилося зазирати до «Вікіпедії», все ж стало зрозуміло, що у світі ветеринарії не все так добре, як могло здаватися.

Виявляється, у домашніх тварин, за дивним збігом, як і у людей, в останні роки дуже збільшився відсоток онкологічних захворювань. Також з новою силою прогресують різновиди шкіряних захворювань та хвороб шлунково-кишкового тракту. Розповів лікар й ще про одну хворобу, від якої, зізнатися, стало по-справжньому моторошно. Та страшніше те, що це не просто захоплююча розповідь, а справжня і доволі поширена хвороба, яка несе загрозу не лише тваринам, а й людям. Мова про гельмінтозне захворювання — дирофіляріоз.

— Це досить підступна хвороба, — знайомить нас зі своїми професійними буднями Олександр Іванович, — яку доволі важко діагностувати. Пам’ятаю, якось під час одного з прийомів, мені не вдалося врятувати собаку. Вона померла швидко, й зізнаюся, за невідомих для мене причин. Діагноз був поставлений інший, бо, як часто буває, на початку цю хворобу помилково вважають злоякісною пухлиною. На щастя, господарі бідолашної тварини поставилися з розумінням і дозволили дослідити тварину. Ось тоді я вперше й зіткнувся на практиці з такою проблемою як дирофіляріоз.

Без зайвих медичних термінів, поясню, що це хвороба, при якій в організмі тварини заводяться гельмінти, або, іншими словами, глисти. Завдовжки вони сягають сорок сантиметрів з діаметром близько півтора міліметри. Важко й уявити, але загальна кількість гельмінтів, які заражають, наприклад, собаку, варіюється від 1 до 250 особин. Зазвичай вони живуть групою і домівкою у тілі тварини собі обирають очне яблуко, легені чи серце. У випадку, з яким я зіштовхнувся особисто, було вражене саме серце тварини. Скажу відверто, видовище не з приємних. Особливо не втішає розуміння, що переносником цієї хвороби є комарі. Вони стають проміжними господарями дирофілярії, заковтуючи мікрофілярії під час укусу хворої тварини, а потім, під час укусу, передають їх вже здоровій тварині чи людині. На жаль, без хірургічного втручання з цією хворобою боротися марно, бо навіть після медикаментозного лікування, гельмінтів необхідно видалити з організму тварини, а це вже інша історія. Часто собаки не в змозі витримати подібних операцій. А от коти, що цікаво, значно менше піддаються впливу цієї хвороби.

І не посперечаєшся — приємного мало. Особливо, коли розумієш, що подібні хвороби — не плід уяви сценаристів та режисерів, а реальність, з якою доводиться боротися ветеринарам. Та для Олександра Івановича і це не є проблемою, а, скоріше, новою сходинкою, яку він охоче долає на шляху до вдосконалення. Завдяки його діагностичному дару та відданості, з якою він ставиться до кожної, навіть незначної, дрібниці у своїй роботі, йому не раз вдавалося чути, що у великій медицині він міг би більше приносити користі людям, але він анітрохи не шкодує, що присвятив своє життя безсловесним і безпорадним тваринам, адже часто саме вони роблять людину — Людиною.

— Скажу відверто, — продовжує Олександр Іванович, — лише в очах тварин я бачу віддзеркалення цілого світу. З ними завжди можна про все домовитись. І, знаєте, часом розмірковую над питанням, хто кому потрібний більше: ми — їм, чи вони — нам? І відповідь очевидна, бо хай там що, але, коли чотирилапий пацієнт йде на одужання, вдячність бачу в очах і тварини, і господаря також, бо ж знаю, що лікуючи тіла, зазвичай, виліковую і душі...

Джерело: газета "Носівські вісті" №32 (9734) від 12 серпня, Дарія Буренко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: ветеринар, Носівка, Буняк

Добавить в:
 
 


Центр Комплект