• Брухт ДальнобойСервис


Талион

Пісня - його доля

 

Вступна кампанія 1984 року в Ніжинському культосвітньому училищі була в самому розпалі. Абітурієнти, переважно вчорашні сільські школярі, несміливо подавали документи до приймальної комісії і в очікуванні іспитів слухали легенди студентського фольклору про тих, кому поталанило стати студентом без екзаменів. Але таких щасливчиків, хто не «зубрив» відповіді, налічувалися одиниці. Переважно це були демобілізовані солдати, котрі зі студентської лави пішли віддавати почесний обов’язок, а тепер поверталися в училище.


Андрій та Зоя Шевченки

Хтозна, чи мріяв Андрій Шевченко стати студентом, не складаючи екзаменів, чи так, мабуть, було накреслено долею, але вступні іспити для нього стали формальністю. І все через його гру на баяні. Юнак, власне, тільки репетирував на лавочці перед головним входом в училище, не звертаючи особливої уваги, хто його слухає, а тут саме випадково проходили директор училища із завучем.

- На мою думку, не потрібно чекати прослуховування, а одразу ж зарахувати цього талановитого хлопця, - почув вердикт керівництва 17-річний прачівський юнак. - Можете, юначе, вважати себе студентом відділення народних інструментів!

І ніхто не міг дорікнути, що маститі педагоги беруть на навчання сільського самоучку, який навіть не вчився у музичній школі, а сприймав будь-яку мелодію на слух! Бо на те вони й талановиті вчителі, щоб зуміти розгледіти в дитині іскру Божу, а далі вже їхня справа - навчити творчу особистість головному: майстерність приходить тільки через постійну роботу над собою.

Та й хіба могла доля привести Андрія Шевченка на навчання до іншого закладу, коли в їхньому роду всі були музично обдаровані? Бабуся, Наталія Панасівна Голубцова, працювала завучем у Прачівській школі і очолювала сільський хор. Гарний голос був і в мами, Ірини Миколаївни Тарновської, а красноставські дідусь і бабуся співали ще навіть у церковному хорі.

У навчання Андрій поринув з головою і під орудою досвідчених баяністів за рік виріс із початківця у міцного середняка. До того ж, окрім клавішного духового інструмента, юнак ще й удосконалював свою майстерність у грі на мідних духових інструментах.


Музична освіта відкрила йому шлях і до військового оркестру під час служби в армії.

Після демобілізації Андрій Шевченко знову сідає за студентську парту училища культури. Отримавши диплом, рік працює методистом у районному будинку культури, завідує закладом культури в Ядутах.

Із теплотою згадує Андрій Олександрович і роки своєї педагогічної діяльності, коли працював музичним керівником у кинашівському дитсадку та початкових школах №4 і №5.

Економічна скрута на початку 2000-х років, коли почалися часті затримки зарплати, скорочення кадрів і закриття шкіл під виглядом оптимізації освітянської мережі, змусила героя нашої розповіді перекваліфікуватися з працівника культури в будівельника, залізничника й охоронця. Відтоді гра на баяні стала не засобом заробітку, а лише приємною віддушиною після важкої роботи.

- Як не можна уявити Андрія Шевченка без баяна, так і не можна уявити Ядутинський будинок народної творчості без Андрія Шевченка, - говорить керівник закладу Тамара Андрущенко. - На кожному сільському святі та виступах в інших куточках району й області Андрій Олександрович обов’язково акомпанує фольклорному колективу «Калинонька», а з ансамблем народних інструментів «Веселий водограй» дарує глядачам не одну запальну мелодію.

Любов до рідної пісні Андрій Шевченко разом із дружиною Зоєю зумів прищепити обом своїм дочкам. Старша дочка, Дарія, закінчила вокальне відділення Ніжинського училища культури і мистецтв і нині працює артисткою Чернігівського філармонійного центру фестивалів та концертних програм. Не сумніваються батьки, що галузь культури обере й молодша, Сніжана.

Джерело: "Вісті Борзнянщини" №28 (9950) від 10 липня 2021, Андрій Донченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Шевченко, Борзнянщина

Добавить в:
 
 


Центр Комплект