• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Столітню Марію Бабенко загартували випробування


Столітню Марію Бабенко загартували випробування

У біографії столітньої Марії Бабенко із Дружби глибокі зарубки залишили голодомор, колективізація і війна. Вона пережила вибухи на базі, а ще здолала ковід.



Народилася Марія Бабенко 6 червня далекого 1921 року у Заудайці. Сім’я була заможна і через це потрапила під розкуркулення. Худобу і майно активісти забрали, а з хати зробили сільський клуб.

Батькам із трьома дітьми вдалося виїхали в Ічню.

Ця трагедія похитнула здоров’я матері, стало боліти серце, від цього й померла.

Батько теж не довго сам жив. У Марії були ще старші сестра Ольга і брат Микола. Брат загинув на війні, і дівчина жила в сім’ї заміжньої сестри.

Пережила окупацію і ледь не була вивезена у Німеччину. Врятував сусід, який заховав її у кукурудзі. Після визволення Ічні працювала у госпіталі. Як закінчилася війна, найнялася на роботу у військову частину в Дружбі. Там її і звела доля з ольшанцем Іваном Бабенком.

У Дружбі - дружба, а потім і любов

Сім’я спочатку мешкала на базі. Жили у нинішньому приміщенні дитячого садка.

Там був барак для сімейних. Працювала у цеху, де зберігалися снаряди, чоловік завідував складами.

Пізніше працівникам бази виділили земельні ділянки «на посьолку», де почали будуватися й Бабенки. Було важко: не доїдали, не досипали, будівельні матеріали важко було дістати. З великими труднощами, але на своє житло таки стяглися і у 1962 році ввійшли у свій будинок. На той час у них уже була шестирічна Валя, а Володя народився в новій хаті через чотири роки.

Дочка Валентина про своїх батьків згадує з великою теплотою. Батько не пив, із мамою жили дружно, на роботі з усіма знаходив спільну мову. Та уже тридцять років, як його не стало. Марія Дмитрівна рано вийшла на пенсію - у 45 років. Така була пільга за шкідливі умови праці. Щоб підняти малих дітей, жінка влаштувалася прибиральницею у штаб і ще довго ходила на цю роботу.

Як розповіла пані Валентина, її мама ще до минулого року сама себе обходила. У дворі не було ні зілиночки, у хаті - ні пилиночки. Така вже трудівниця.

І лише минулого року, як донька приїхала з Естонії, її внутрішні ресурси дали збій.


- Та я сама винна, - каже Валентина. - Мама каже: я полежу, відпочину. Лежіть, кажу. Ось вона й розслабилася і злягла. Мама з моєю допомогою підводиться, але роботи уже з неї ніякої. Все пам’ятає. Але стала дуже слабка. Як після ковіду занедужала, я брату подзвонила, повідомила, що мама злягла, але він не може приїхати.

Син Володимир живе у Санкт-Петербурзі, військовий на пенсії. Тож в Україну не приїжджає. Валентина живе у Таллінні. До мами приїздила щороку, спочатку із дітьми, тепер сама.

До Естонії виїхала 19-річною. На той час тут закінчила бухгалтерську школу. Приїхала на гості до батькового двоюрідного брата і залишилася. Зразу її взяли на роботу в об’єднання громадського харчування. У Таллінні вийшла заміж за естонця і з 1977 року там і живе. Мають дорослих дітей Ольгу та Еріка, внука Максимка.

«Гримить, блимає, а дощу немає»

Ніколи нам не забудуться вибухи у Дружбі. Люди пережили величезний стрес, особливо дружбинці. Марія Бабенко переживала це самотужки. Від загального потрясіння її врятувала глухота: вибухи сприйняла за грозу.

Доньці тоді вона переповідала, що вийшла у двір, чує грім, бачить блискавку, а дощ не йде. Подивувалася та й пішла у хату. Добре, що снаряди будинок минули. Вікна залишилися цілими, лише вхідні двері частково пошкодило та в літній кухні потріскалася стеля.

Донька як дізналася, що у нас сталася така катастрофа, почала дзвонити по знайомих, але усі виїхали і про долю матері нічого не було відомо. Двічі дзвонила у поліцію, там відповіли, що їхати у цьому напрямку не безпечно. Тоді її двоюрідна сестра Ольга, яка живе у Києві, викликала сюди телевізійників.

- Приїхали три машини: журналісти, рятівники, «швидка». Знімали сюжет і показували на всю країну нашу маму. І зараз можна знайти те відео. Хотіли її забрати з Дружби у Крупичполе, але вона відмовилася.

У майже сто років здолала ковід

Чергове випробування пережила Марія Дмитрівна нещодавно: захворіла на ковід. Три тижні лише минуло, як пішли на одужання.

- Ми разом хворіли. В Ічнянській лікарні підтвердили ковід і два тижні лікувалися вдома. Тут у вас лікування погане. Зразу нас почали лікувати антибіотиками. А тоді син викликав сюди із приватної клініки «швидку», нас забрали до Києва. Тиждень пролежали в Києві. Хвороба була середньої тяжкості. Грошей заплатили багато. На щастя, мама переборола страшну хворобу, але вона її дуже ослабила. Зараз відновлюємося. І я, і мама.

Тож ми побажали Марії Дмитрівні насамперед міцного здоров’я. Щоб Бог додав їй сил та міцності, і послав благополуччя усій їхній родині.

Подарунки та привітання з нагоди ювілею вона приймала у понеділок від представників депутата обласної ради Віктора Кияновського та міської влади, чим дуже потішили ювілярку.

Джерело: Ічнянська газета "Трудова слава", №23 (10144) від 10 червня 2021, Ніна Наливайко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: ювілей, Бабенко, Дружба, Ічнянщина

Добавить в:
 
 


Центр Комплект