• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Ніна Бердник садила 23 сотки картоплі. Цього року – десять


Ніна Бердник садила 23 сотки картоплі. Цього року – десять

 

Гарбузин, що за десять кілометрів від Козельця, — село на трасі. Населення — до півтори сотні людей. Живуть з того, що садять і ростять городину, торгують нею у столиці або на трасі, на базарі. Та карантин, ремонт дороги і, зрештою, вік жителів, змушують вирощувати все менше. 64-річна Ніна Бердник (у дівоцтві — Жума) цього року скоротила площу під картоплю більше як у два рази.


Ніна Бердник: «По Гарбузину відмовляються від городів – нема куди картоплю дівати»

— Садила 23 сотки картоплі, тепер десять, — проходжується під двором з великим ножем Ніна Михайлівна, різала кропиву для курей.

З неба починають сипатись великі краплі дощу. Розкриваю парасольку.

— Ідіть до мене, — пропоную господині.

Жінка тільки відмахується:

— Та то такий дощ, що нічопо ховатись.

Ніна Бердник продовжує поратися біля двору. Звертаю увагу на дві бетонні брили.

— Приперли з сусідкою Іриною, — показує. — Дорогу розбили машинами, тепер під двором об'їжджають. Поставили загороду.

— Важкі, — пробую допомогти.

— Я меншу несла, а Ірина ж на десять років молодша, то важну, — заливається сміхом Ніна Михайлівна.

Ніна Бердник родом з Гарбузина. Та з 1973 року жила в Києві. Працювала вихователем у дитячому садочку, торгувала книгами, бо зарплати не вистачало на життя. Дванадцять років тому повернулась у батьківську хату. Столичні апартаменти (двокімнатну квартиру їхню з чоловіком, та спадкове житло від свекрів) лишила єдиному синові Богдану. Він навідується до матері щотижня. Привозить восьмирічного внука Микиту.

— Раніше синові, племінницям городину ростила, а тепер багатими стали, кажуть, що краще куплять. А мені ж шкода землі, що гуляє, — проводить очима по городу. — Мати, царство небесне, покійна, як здоров’я ще було, ходила продавати на дорогу. Тепер он стогне сусідка: «Дорогу ремонтувать будуть (в рамках держпроєкту «Велике Будівництво». — Авт.), ширшу її зроблять, де ж торгувати?». Кажу: «Де-де? На базар їздить!»: Та воно і на базар не навозишся. Я переживала за інше: казали, що наче зроблять надземний перехід. Як нам, старим, ходити? Вже краще підземний. Та ніби відмовились від такої затії.

Поки говоримо, Надія Михайлівна проводить екскурсію господою.

— Отут раніше мій брат пахав, — показує забур’янілу територію поряд зі своїм двором. — Тоді відмовились. Я минулого року зайняла. Цього року лишився необробленим. Нема сівалки такої, щоб у той город заїхати. Покупляли всі здоровецькі, а в мене там проїзд вузький. Шкода, та буде бур’яном заростати. У селі мужиків нема. Он поїхав красавєц, пйоть по-чорному (киває у бік односельця з велосипедом). Три мужика в хаті. Усі п’ють, один тільки робить. Хто буде такі городи до ладу приводить? Мій син колись дружив з тими красавцями. Каже мені їхня мати: «Добре, що в тебе такий Богдан».

Між плодовими деревами жінка саджає квіти, грядки.

— Минулого, року онучок допомагав, — пригадує з теплотою. — Я продерла рядок. Онук: «Бабусю, і а буду». Не спитав як. Дивлюся — тикає цибульку. Правильно, корінчиками вниз. Тільки відстань між цибулинами скоригувала. Між яблуньками його грядочка була. А тепер приїздить рідше. У другої баби гостює, бо там інтернет є, за 80 кілометрів від Києва. Ростуть діти, без інтернету стає не цікаво. Інша справа, коли я вихователем працювала. Малята інші були.

— Слухняні?

— Різні. Двічі за 25 років стажу роботи тікали з садка. Один, чотирирічний, поїхав до батька в гараж трамваєм, — закриває очі руками, пригадуючи. — Другий випадок — з прогулянки не повернулось двійко. Заховались за кущами. А поряд ставок. Страшно. Бігали-шукали. Знайшли, як один плакав без босоніжка, бо другий взуття у ставок закинув. Я думала посивію, поки дітей знайдемо. Кричала «повбиваю», а при зустрічі — плакала. Та, головне у роботі вихователя неслухняність дітей, а розуміння батьків. З дітьми впоратись можна, з татами-мамами — важче. Колись хлопчика Сашу взагалі не забрали. Мама ростила його сама. Когось попросила підстрахувать, ті не прийшли. Я досиділа з Сашею до дев’ятої вечора, а тоді забрала його до себе додому. Мій Богдан такого ж віку, час було годувати, купати і вкладати в ліжко.

— Дорого город обробити обходиться? — повертаю до сільських буднів.

— Дорого, — чухає, ножем потилицю жінка. — Від 30 до 45 гривень за сотку. Той, що по 45 дуже гарно оре. Після нього з лопатою не треба ходить підправлять, і він же потім садить, прополює, збирає врожай. Я цього року орала по 35 гривень. Наймаємо хто кого спіймає, то з Гарбузина, то з Єркова, то з Сираїв. Оранка — найдорожча. Решта робіт дешевші. Але ж все одно задоволення таке собі. Закинутих городів стає усе більше.

Посадкових робіт у господині лишилося в цьому сезоні небагато.

«Менше картоплі — це тенденція»


— У порівнянні з минулими роками, городів по громаді, у тому числі під картоплю, стає усе менше, — підсумував Валентин Бригинець, голова Козелецької ОТГ. — Активно вирощували картоплю десь з 1992 року максимум до 2008. Потім почався спад. Якщо раніше возили вирощене і в стан агресора,на Донбас, і в Київ, то тепер ринок збуту значно звузився. Розмовляв з тими, хто возить продукцію в столицю. Кажуть, молочні продукти ще хоч більш-менш беруть, картоплі за день можна продати пів мішка - мішок. Пам’ятаю як ще був живий мій батько, а я возив картоплю на ринок «Виноградар», то наймали вантажівку на шість-вісім осіб. За три години продавали по десять мішків. Ото був сенс ростити. Тепер у продажу в супермаркетах є картопля, і білоруська, і єгипетська. Плює вирощують аграрії, у нас, наприклад, підприємство «Овочева група» займається голландськими сортами. У них є свій ринок збуту. Менше картоплі — це тенденція не тільки Козелеччини, а і всієї області.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №20 (1827), 20 травня 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Ніна Бердник, городина, картопля, Гарбузин, «Вісник Ч», Вікторія Товстоног

Добавить в:
 
 


Центр Комплект