• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Селфі з минулого. Володимир Демченко з селища Холми збирає й поширює старі фотографії своїх земляків


реклама

Селфі з минулого. Володимир Демченко з селища Холми збирає й поширює старі фотографії своїх земляків

 

46-річний холминець Володимир Демченко, мабуть, і сам того не розуміючи, створив своєрідну «машину часу» для своїх земляків. Щодня чоловік викладає у власній групі у Фейсбуці старі фотографії. Людям цікава ця ідея, бо на кожному знімку – їхні рідні або ж і вони самі, але багато років тому. Навіть не в кожного зображеного на світлинах є такі! Звідки він бере старі фотографії, які з них вважає найціннішими, а які не виставляє напоказ – поспілкувалися з Володимиром про його захоплення і про життя.


Володимир Демченко розбирає серію нових старих знімків. Фото: Наталія Рубей

Володимир Демченко - керівник гуртків Холминського Будинку творчості дітей та юнацтва. Працював з дітьми ще до армії. Починав з драматичного гуртка, який навіть перші місця в області за свої постановки займав, готував до популярних тоді ігор команду КВК. Після армії додалося ще й різьблення по дереву. Колись і в Рибинськ їздив, де були його гуртківці, займався з ними на базі школи. Нині в Холмах веде гурток «Основи комп’ютерних технологій» для старшокласників. І «Дитячу анімацію», яку відвідують в основному семикласники.

Групу у Фейсбуці «Простір для творчості» Володимир створив рік тому. Наразі вона налічує понад тисячу учасників. Над назвою думав недовго. Чому «Простір для творчості»? Бо там не лише старі фотографії, як може здатися на перший погляд. Майже над кожною світлиною подовгу працюють його гуртківці й сам керівник: прибирають потертості, заломи, тріщини, дефекти, які з’явилися з часом. Реставрація займає багато часу. Інколи додають кольору чорно-білим фотографіям. Хочуть з часом ще й «оживляти» фото. І це все – творчість!

Усе почалося з фото

Кожного дня Володимир Демченко викладає у свою інтернет-групу декілька нових фото різних часів. Люди з нетерпінням чекають на них! Багатьох упізнають, спілкуються, згадують.

Земляки й вихідці з Холминщини пишуть Володимиру з різних міст, шукаючи бодай якусь інформацію про своїх рідних. Заодно й своїми фотографіями діляться, які згодом з’являються в групі. Дякують, якщо вдається дізнатися про когось із рідні чи знайомих. Та й за те, що повертає у минуле, яке для багатьох є найкращим часом – молодістю!



Хоча трапляються різні реакції. Хтось, наприклад, ображається, що його немає на знімках. Або навпаки: що він на них є, - Володимир Демченко

Звідки він бере фото? Багато знаходить удома. Деякі — з інтернет-ресурсів. Інші – роботи авторства фотолюбителя Степана Демченка і його доньки Тетяни, яка працювала фотографом у побуткомбінаті, або Володимира Махнітка, який теж трудився фотографом у Холмах, деякі – Миколи Ворони. Чимало фото йому надсилають учасники групи.

Для Володимира найцінніші фотографії навіть не ті, де є люди, а старі знімки, де видно селище, вулиці, околиці, колишні будівлі тощо. Те, чого вже нема або змінилося з часом. Ось, наприклад, старий цегельний завод. Нехай молодь подивиться, яким було підприємство в Холмах. Дерев’яна автостанція в центрі селища. Або шкільна метеостанція чи просто затишна вуличка з колоритними хатами й парканами.


Старі фотографії з роками набувають особливої ціни

- Дуже цікаво побачити, якими були Холми багато років тому, — ділиться Володимир Васильович. – Порівняти: як тоді й тепер. Колись знайшов старе фото своєї вулиці, де зображене місце, на якому через роки постала наша хата.

Чимало портретних фото є у нього. На них здебільшого вчителі, відомі люди селища. Але Володимир не оприлюднює такі в групі. Не знає, як поставиться до того та людина чи її родичі. Одна справа – колективне фото, зовсім інша – індивідуальне. Хоча фотографії досить цікаві. Не любить ділитися Володимир і знімками, де є він сам. Його більше цікавлять земляки.


Дещо з фотографій, які публікує Володимир Демченко

Для Володимира все почалося зі шкільного захоплення фотографією. Відвідував гурток, який вів учитель Олександр Шевчик. При школі ще й своя фотолабораторія була! Багато шкільних фотографій Холминської школи тих часів зроблені саме тодішніми юними фотографами. Потім, у старших класах, Володимир ходив на фотогурток у Будинок піонерів до Миколи Ворони. І багато чому в нього навчився. Тоді ще він і не здогадувався, що через роки стануть колегами з Миколою Олексійовичем – обоє є керівниками гуртків і працюють у сусідніх кабінетах.

- Саме на фотографії колись заробив свої перші гроші, — сміється Володимир. – Надіслав у «Маяк» фото місцевого чоловіка з козами, його надрукували, а за деякий час прийшов навіть гонорар – 3 рублі 40 копійок!


Те саме фото, яке принесло перші гроші фотоаматору. Автор: Володимир Демченко

Про відеовітання, випуски новин і не тільки

Відео теж цікавить Володимира Демченка. Знімає для себе, на прохання односельців і колег. Колеги найчастіше звертаються, щоб зняти відеоролики на творчі конкурси, які нині відбуваються дистанційно. Знайомі та мешканці сусідніх районів просили зробити відео зі шкільних випускних вечорів. А відколи на чернігівському телебаченні перестала існувати програма «Від щирого серця», односельці звертаються з проханням створити відеопривітання для своїх іменинників. Бо така форма пам’ятного вітання людям подобається. З дозволу замовників Володимир поширює їх в Інтернеті.


Володимир Демченко. Шукає незвичайне у звичному. Автор: Микола Ворона

Своїх вихованців гуртка «Дитяча анімація» Володимир Васильович навчає тонкощам фото, відео, разом створюють презентації, цікаві розробки у вигляді ігор, які можна навіть на уроках застосовувати. З останніх – гра-вікторина про Лесю Українку та українських гетьманів. Карантин підштовхнув і до створення відеоновин.


Гуртківці Володимира Васильовича. Ведучі відеоновин Кіра Кравець і Яна Єременко

- Ідею і справді торік пришвидшив весняний карантин, — каже Володимир. – Менше стало ходити дітей на гурток – зросла продуктивність роботи. Доки люди сиділи по хатах, захотілося зняти для них новини, щоб усі знали, що цікавого відбулося в селищі. Планували по одному випуску щотижня. Але потім посилили карантин, почали більше хворіти люди, тож устигли зробити тільки три випуски. Тексти і самі писали, і на сайті Сусіди.Сіty підглядали. Ведучими стали мої вихованки Яна Єременко і Кіра Кравець. У них краще виходило, аніж у хлопців.

Матеріал для створення «свіжих» новинних випусків у них є. І бажання займатися цією справою не зникло. Головне, щоб усі були здорові й закінчився карантин.

Тато в декреті

Володимир – один з небагатьох чоловіків, які пішли в декретну відпустку з народженням дитини. Він і нині працює тільки на пів ставки, аби більше бути зі своєю Софійкою. У травні їй уже виповниться п’ять. На запитання, чому саме він пішов у декрет, відповідає не одразу.

- Напевне тому, що не бачив, як росте моя старша донька Ірина, — каже нарешті. – Цьогоріч вона закінчує школу, вже випускниця… - показує фото доньки на комп’ютері.

Нині Володимир Демченко одружений удруге. Шостий рік виховують з дружиною Оксаною трьох дітей. Побралися після того, як повернувся із зони проведення АТО. Володимир рік служив на сході України. Луганська область, Луганський аеропорт, Щастя, Весела гора… Не хоче нічого про це говорити й воліє нічого не згадувати.

- Це була зустріч, якої могло ніколи не бути, — розповідає про свою другу половинку Володимир. – Я провідував у чернігівській лікарні сестру Людмилу. З нею в одній палаті була й Оксана з Бобровицького району. Педагог за освітою, біолог, працювала заступником директора у Петрівській школі, що на Бобровиччині, мама двох синів. Розговорилися, обмінялися номерами телефонів. Почали телефонувати одне одному. А після повернення з АТО вона приїхала до мене в гості. Одружилися й залишилися в Холмах. В Оксани це теж другий шлюб.


Володимир і Оксана з Софійкою

За рік у подружжя народилася Софійка. Володимир, не вагаючись, пішов у декрет. Він вирішив, що увага Оксани потрібніша Артему, меншому з синів, дитині з інвалідністю.

- Коли Софійка народилася, я першим її погодував, — не без гордості згадує важливі життєві моменти. – Дружині не можна було вставати після кесаревого. Тож я й купав, колихав, годував доню, пізніше вчив з нею вірші, колядки, щедрівки. У три роки віддали в дитячий садок. Активна дівчинка, співає, танцює, любить показувати фокуси.

Володимир зізнається: раніше думав, що сидіти в декреті з дитиною – це просто. На своєму досвіді зрозумів, що це зовсім не так

Всіляко допомагав дружині з синами. Зі старшим Яриком, який тоді саме у другий клас пішов, учив математику, бо хлопчик слабував з цього предмета. З приводу виховання дітей навіть сперечався з дружиною-педагогом. Приміром, Оксана була переконана, що гени важливіші за виховання. А тому просила не силувати Ярослава до математики, бо він більше гуманітарій.

- А я їй доводив, що виховання і зусилля переважать будь-які гени, — згадує Володимир. – Наводив навіть приклад: якщо на яблуню прищепити грушу, невдовзі вона родитиме й грушками. Що ми прищепимо своїм дітям, те вони й візьмуть у доросле життя. Так було і з Яриковою математикою. Тоді, після наших занять, він підтягнув свої знання, і математика стала його улюбленим предметом. Вирішив, що з Сонькою, коли до школи піде, я займатимуся. Щоправда, англійську доведеться вчити разом із донькою з «нуля», - посміхається.


Найменша Софійка з братиком і татом

Оксана довіряє виховання доньки чоловікові. І вже не сварить їх обох за те, що борошно по всій хаті розкидане, бо вони пельмені ліплять, чи за забиті в поріг цвяхи татовою помічницею. Щасливі дитячі очі того вартують!

Софійка любить грати в розвивальні ігри, учиться малювати в комп’ютерних програмах. Дивись, потихеньку зацікавиться й татовою фотосправою…

Наталія Рубей, Cусіди.Сіty

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: старі фотографії, Володимир Демченко, Холми

Добавить в: