• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Універсальна річ - українська сільська піч


реклама

Універсальна річ - українська сільська піч

Не зважаючи, що лютий вже поволі починає здавати свої «люті» позиції й не відходячи від наразі ще часом неабияк актуальної «теплової» тематики, започаткованої у минулому номері газети, хотілося б згадати ще про одне джерело домашнього тепла (причому не тільки фізичного, а й душевного), — піч. Мабуть, і справді, мало в якій сільській оселі не знайдеться цього універсального й невід’ємного атрибуту сільської автентичності.
Справжня, з просторою черінню для чавунців й підпіччям для коцюб та рогачів, зі зручним припічком для горщиків, макітер та глечиків, із застеленою ліжником лежанкою й пічурками-поличками для усілякого домашнього начиння, вона годувала своїх господарів звичною смачною їжею, пекла пиріжки й весільні короваї, дарувала тепло і затишок, лікувала при застудах та інших тяжких недугах, завжди була зоною комфорту для малечі й відпочинку — для дорослих. Утім, слід визнати, що в нашому сучасному житті вона вже не відіграє тієї важливої ролі, як, скажімо, ще років тридцять-сорок тому. Добре це чи погано? Й чи багато наразі знайдеться пічників, котрим під силу скласти піч, яка б справлялася з усіма, означеними вище, завданнями. Як виявилося, справжніх фахівців, котрі можуть запросто справитися з подібним завданням, не так вже й багато.



На знімку: майстер-пічник Микола Терещенко біля однієї зі своїх чудо-печей.

Старі майстри вже відійшли, натомість молодь більше схиляється до спорудження внутрішніх, кімнатних камінів або ж камінної зони на подвір’ї. Утім, нам пощастило — одним з таких універсальних майстрів-пічників є носівчанин Микола Терещенко. Причому будівництво печей, камінів, різноманітних надвірних пічних комплексів для нього вже давно не хобі, а справжнє ремесло.

— Працюючи в будівельній бригаді, завжди з інтересом спостерігав за роботою пічника, — згадує чоловік. — Однак перш ніж покласти свою першу, власну «професійну» цеглину, у помічниках придивлявся до роботи майстра.

А теорію опановував у Чернігівському обласному навчально-курсовому комбінаті…

Вже майже тридцять років майстер зводить сучасні пічні конструкції не лише вдома, у Носівці, а й по всій Україні. А ще його чудо-печі й каміни гріють оселі та дарують затишок і комфорт господарям навіть за кордоном — у Миколи було чимало замовлень з Німеччини, інших країн Європи.

— Перш ніж приступити до роботи, знайомлюсь з умовами та побажаннями замовника, обговорюємо практичність та дизайн майбутньої споруди, пропоную можливі варіанти конструкції, адже маю зробити все якнайкраще, бо ж це — мій фірмовий почерк, отже, й моя відповідальність, — ділиться секретами своєї
майстерності Микола. — Конструкцій та побажань може бути багато, однак важливо, щоб піч була безпечною. А ще в кожне своє творіння треба вкладати душу — і в цьому також є певний секрет доброї печі. Тоді буде і тепло, і гарно, і до ладу…

І це неодноразово підтверджують люди, котрі наразі користуються його по справжньому дизайнерськими спорудами. До речі, тим, хто ще тільки збирається обзавестися власною піччю по пічним комплексом з каміном та барбекю від Миколи Терещенка, радимо ознайомитися з виробами майстра на його особистій сторінці в соціальних мережах - teremok-1.com.ua.

Справді, що може бути краще, як холодного зимового вечора притулитися до теплої пічки? Біля неї можна відпочити, а часом навіть повернутися в дитинство і безкінечно слухати, як потріскують дрова, спостерігати, як язики полум’я снують якусь свою, тільки одним їм знайому дивовижну казку…

А що означає піч у вашому житті? — з цим запитанням ми також звернулися до наших земляків-носівчан.

Антоніна Якименко, 63 роки:

— Мабуть, не тільки в мене піч асоціюється з дитинством. Про нього завжди згадуєш з теплотою й ностальгією, але ж розумієш, що повернення вже не буде. Не буде бабусиних пиріжків, заспокійливого потріскування березових рубанців, складених акуратною гіркою посеред черені, в якій витанцьовують яскраві язички полум’я. По склепінню поволі розпливається сизуватий димок, огортаючи собою кожну загартовану вогнем та димом цеглинку, й він тягнеться далі, аж до димаря, шукаючи собі виходу надвір. І вже не буде мами, тієї ще несміливої молодої невістки у свекрушиній хаті, котра раз по раз зазирала у піч, розмірковуючи, чи достатньо та піч вже накалилася, бо під мисником у формах вже піднялося у старих, зажарених алюмінієвих мисочках житнє тісто. Ми ж, малі горобенята, вже сидимо на припічку й ніяк не дочекаємося своєї омріяної, ще гарячої шкоринки, смачнішої за яку, здається, немає в цілому світі… Це те, що залишається в серці назавжди. А потім озираєшся навколо й розумієш, наскільки комфортно тобі користуватися сучасною мультиваркою,
електрочайником чи кавоваркою…

Анатолій Ярина, 75 років:

— Колись, ще молодим, будував власний дім, та печі в ньому місця не знайшлося — казали, що багато місця займає. Та й навіщо та піч, якщо попід двором вже лежала газова труба, вже й новеньку газову плиту, як тоді казали, «по блату» прикупили. Добре, що вистачило розуму хоч у літній кухні невелику пічку скласти. Вона й сьогодні виручає — худобі кормів запарити, свиням картоплю зварити, у сезон груші чи яблука висушити. Бува, що й собі можемо борщ чи картоплю зварити. Смакота…

Лариса Коновалець, 45 років:


— У моєї бабусі в селі була піч. І з нею пов’язані мої найтепліші спогади. Бувало, набігаємося взимку по снігу, руки-ноги в зашпори позаходили, носи та щоки почервоніли. Самі собі розваги шукали — льодяні бурульки язиком облизували, сніг у пригорщах розтоплювали, бувало, що й язиком до дверної клямки примерзали. А все одно, поки не стемніє, у хату не заженеш. А потім відразу на піч – де ті й хвороби дівались…

Марія Стеценко, 27 років:

— А в моєї тітки в селі й зараз піч на першому місці. З радістю до рідні приїжджаю, особливо коли холодно. Залізу на піч, зігріюся — і так тепло й затишно стає, а в душі піднімається якесь незбагненне відчуття щастя. Так приємно… Мабуть, таки через піч усі ми відчуваємо тепло родинного вогнища, цього нам не замінять жодні сучасні чудо-пристрої й дуже сумно, що ця берегиня родинного затишку переходить до розряду музейних експонатів…

Сергій Кононенко, 30 років:

— А я за піччю не сумую, бо маю її прототип у своєму новому будинку. Звісно, трохи довелося повозитися з дизайном, «перелопатити» простори інтернету, зате вона мені слугує для опалення, тут же, біля каміну, нерідко в романтичній атмосфері влаштовуємо сімейні посиденьки, милуємося грою вогню, часто запрошуємо сюди гостей — на шашлик чи барбекю. Але те, що саме пічний вогонь як прототип родинного вогнища є центром життя в домі, об’єднуючим місцем родинної сили, продовженням вікових традицій роду — згоден стовідсотково…

Що ж, здавна повелося, що хата — це не просто дім, у якому проживала сім’я. Вона була окремим Всесвітом, де народжувалися, росли, закохувалися, одружувалися, господарювали й помирали. Оселя не вважалася житлом, поки в ній не було печі, того єдиного, об’єднуючого місця в родовому гнізді, щоб у ньому народити, виростити та виховати дітей добрими працьовитими та віруючими.

Джерело: газета "Носівські вісті", №8 від 25.02.2021, Дарія Буренко, Марина Зуб, Катерина Гавриш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Терещенко, Носівка, піч, камін, майстер

Добавить в: