Чернігівський екстремал Сергій Лебідь: «Як почувати себе краще в 60, ніж у 40 років»
Світанок кожного ранку намагаюся зустріти на деснянському «Золотому пляжі». Сюди влітку і взимку до спортивних майданчиків, водяних процедур прибігають або приходять чимало чернігівських фізкультурників чи любителів активного способу життя.
Нинішня зима порадувала неабияк рясними снігами, коли й дійти до Десни було важкувато. Практично одиниці долали чималі замети. А тут з подивом побачив завзятого велосипедиста, який, незважаючи на негоду, намагався проїхати до берега. Цікаво, подумалося, раніше якось не зустрічав такого собі чернігівського екстремала, тож треба познайомитися… Але з нальоту не вийшло, бо чоловік, прив’язавши свого велоконика і швиденько роздягнувшись, попри морозяний 15-мінусовий ранок, у шортах побіг берегом річки.
Ми народжені, щоб рухатися
Наступного дня я дочекався активного козарлюгу, привітав і запропонував розповісти про себе та його систему фізичних навантажень.
– Я, Сергій Лебідь, – ніяково посміхнувшись, розпочав мій співбесідник, – уже давно зрозумів, що активний спосіб життя – один із найважливіших чинників підтримання імунітету у відмінній формі. Вправи знімають напругу, допомагають у боротьбі з депресією, зменшують наслідки тривожного розладу. Тобто допомагають з усіма життєвими проблемами, що слугують джерелами стресу, який руйнує нервову систему. Ми народжені, щоб рухатися.
– Відчувається, що ви не тільки практик, але й теоретично підкований. Звідки ці знання та захоплення?
– Загалом, родом я з Луганщини. Наша сім’я жила в шахтарському робітничому селищі. Дитинство було важкуватим і бідненьким, тому вже після восьмирічки продовжив навчання в ПТУ, в якому активно займався спортом. Отримавши професію слюсаря, працював у Луганську. Та після армії, повернувшись на завод, зрозумів, треба рухатися і навчатися далі. Допомогло мені оголошення в газеті, в якому абітурієнтів, які отримали солдатський гарт, запрошували до Чернігівського педуніверситету, в якому свій перший набір провадили на факультет початкової військової підготовки та фізичного виховання. Подумалося: є бажання, є сили, чого ж не спробувати… Подав документи, успішно склав екзамени і у 1982 році став студентом.
У Чернігові здобув освіту і зустрів кохану десняночку
– Не жалкуєте, що поїхали зі своєї малої батьківщини?
– Про що мова! З огляду подій сьогоднішнього дня, – голосно вигукнувши, Сергій наголосив, – я радий, що вчасно виїхав з Луганщини – шахтарсько-індустріального, екологічно-шкідливого краю. Повірте, там і раніше важко дихалося…
– Мабуть, у свою чергу, Чернігів вас вразив?
– Безперечно, неповторні храми, історичні пам’ятки, Десна, тиша, повітря – все це надихало на радісне життя. І не тільки це. Чернігів став для мене рідним і улюбленим, адже я не тільки здобув тут вищу освіту, але зустрів своє кохання – десняночку Оленку, студентку фізико-математичного факультету. Ще при навчанні віддзвеніло наше весілля, а далі народилися діточки – Дмитрик і Світлана.

Важко, коли у сім’ї два педагоги
– І як же жилося освітянській сім’ї, коли розпався Союз, економічна розруха в незалежній Україні, суцільні дефіцити та нестача коштів?
– Досить важко, коли у сім’ї два педагоги. За направленням Олена потрапила у Чернігівську школу №4, в якій працює і нині, а я розпочав роботу в десятирічці Бакланової Муравейки Куликівського району. Мені дуже подобалося працювати з дітьми, але ж зарплатня була маленькою і коштів не вистачало. Ось так, поїздивши три роки до села, я вирішив змінити професію і стати майстром-будівельником.
– Зрозуміло, що ця професія вимагала від вас відмінної фізичної підготовки і примушувала дбати постійно про здоров’я?
– Але життя внесло кардинальні корективи. Я, мабуть, переоцінив свої виробничі можливості, і в сорок років у мене з’явився цілий «букет» болячок. Ненормований робочий день, протяги, нерегулярне харчування, недостатній відпочинок змусили мене переглянути свій стиль життя. Я добряче проаналізував свою робочу діяльність, методику відпочинку, вивчив спеціальну літературу і створив власну оздоровчу систему.
– І з чого вона складається?
– Незважаючи на пору року чи будь-яку погоду, я вранці більше години займаюся фізичним вправами, бігом, плаванням у річці чи крижаній воді, постійно відвідую лазню і їжджу на велосипеді. Практично відмовився від спиртних напоїв, віддаючи перевагу здоровому харчуванню. Влітку з дружиною, дітьми, онуками відпочиваємо на дачі.


Не чекати, коли причепляться болячки
– Крім фізичних та виробничо-домашніх уподобань, у вас є хобі?
– Колись дуже популярним був клоун-комік Олег Попов. Він надихнув мене на жонглювання м’ячиками у вільний час. І я частенько радую друзів, онуків, гостей своєю майстерністю, викликаючи у них чудовий настрій та оплески.
– А що побажаєте читачам «Деснянки»?
– Зрозуміло, побажаю постійно вести здоровий спосіб життя і не чекати, коли до вас причепляться всілякі болячки. Розпочинати ніколи не пізно, але краще раніше, щоб у 60 років ви відчували себе краще та бадьоріше, ніж у 40.
Сергій Гайдук, «Деснянка» №12 (851) від 25 березня 2021
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.