• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Чернігівський екстремал Сергій Лебідь: «Як почувати себе краще в 60, ніж у 40 років»


реклама

Чернігівський екстремал Сергій Лебідь: «Як почувати себе краще в 60, ніж у 40 років»

Світанок кожного ранку намагаюся зустріти на деснянському «Золотому пляжі». Сюди влітку і взимку до спортивних майданчиків, водяних процедур прибігають або приходять чимало чернігівських фізкультурників чи любителів активного способу життя.



Нинішня зима порадувала неабияк рясними снігами, коли й дійти до Десни було важкувато. Практично одиниці долали чималі замети. А тут з подивом побачив завзятого велосипедиста, який, незважаючи на негоду, намагався проїхати до берега. Цікаво, подумалося, раніше якось не зустрічав такого собі чернігівського екстремала, тож треба познайомитися… Але з нальоту не вийшло, бо чоловік, прив’язавши свого велоконика і швиденько роздягнувшись, попри морозяний 15-мінусовий ранок, у шортах побіг берегом річки.



Ми народжені, щоб рухатися

Наступного дня я дочекався активного козарлюгу, привітав і запропонував розповісти про себе та його систему фізичних навантажень.

– Я, Сергій Лебідь, – ніяково посміхнувшись, розпочав мій співбесідник, – уже давно зрозумів, що активний спосіб життя – один із найважливіших чинників підтримання імунітету у відмінній формі. Вправи знімають напругу, допомагають у боротьбі з депресією, зменшують наслідки тривожного розладу. Тобто допомагають з усіма життєвими проблемами, що слугують джерелами стресу, який руйнує нервову систему. Ми народжені, щоб рухатися.

– Відчувається, що ви не тільки практик, але й теоретично підкований. Звідки ці знання та захоплення?

– Загалом, родом я з Луганщини. Наша сім’я жила в шахтарському робітничому селищі. Дитинство було важкуватим і бідненьким, тому вже після восьмирічки продовжив навчання в ПТУ, в якому активно займався спортом. Отримавши професію слюсаря, працював у Луганську. Та після армії, повернувшись на завод, зрозумів, треба рухатися і навчатися далі. Допомогло мені оголошення в газеті, в якому абітурієнтів, які отримали солдатський гарт, запрошували до Чернігівського педуніверситету, в якому свій перший набір провадили на факультет початкової військової підготовки та фізичного виховання. Подумалося: є бажання, є сили, чого ж не спробувати… Подав документи, успішно склав екзамени і у 1982 році став студентом.





У Чернігові здобув освіту і зустрів кохану десняночку

– Не жалкуєте, що поїхали зі своєї малої батьківщини?

– Про що мова! З огляду подій сьогоднішнього дня, – голос­но вигукнувши, Сергій наголосив, – я радий, що вчасно виїхав з Луганщини – шахтарсько-індустріального, екологічно-шкідливого краю. Повірте, там і раніше важко дихалося…

– Мабуть, у свою чергу, Чернігів вас вразив?

– Безперечно, неповторні храми, історичні пам’ятки, Десна, тиша, повітря – все це надихало на радісне життя. І не тільки це. Чернігів став для мене рідним і улюбленим, адже я не тільки здобув тут вищу освіту, але зустрів своє кохання – десняночку Оленку, студентку фізико-математичного факультету. Ще при навчанні віддзвеніло наше весілля, а далі народилися діточки – Дмитрик і Світлана.




Важко, коли у сім’ї два педагоги

– І як же жилося освітянській сім’ї, коли розпався Союз, економічна розруха в незалежній Україні, суцільні дефіцити та нестача коштів?

– Досить важко, коли у сім’ї два педагоги. За направленням Олена потрапила у Чернігівську школу №4, в якій працює і нині, а я розпочав роботу в десятирічці Бакланової Муравейки Куликівського району. Мені дуже подобалося працювати з дітьми, але ж зарплатня була маленькою і коштів не вистачало. Ось так, поїздивши три роки до села, я вирішив змінити професію і стати майстром-будівельником.

– Зрозуміло, що ця професія вимагала від вас відмінної фізичної підготовки і примушувала дбати постійно про здоров’я?

– Але життя внесло кардинальні корективи. Я, мабуть, переоцінив свої виробничі можливості, і в сорок років у мене з’явився цілий «букет» болячок. Ненормований робочий день, протяги, нерегулярне харчування, недостатній відпочинок змусили мене переглянути свій стиль життя. Я добряче проаналізував свою робочу діяльність, методику відпочинку, вивчив спеціальну літературу і створив власну оздоровчу систему.

– І з чого вона складається?

– Незважаючи на пору року чи будь-яку погоду, я вранці більше години займаюся фізичним вправами, бігом, плаванням у річці чи крижаній воді, постійно відвідую лазню і їжджу на велосипеді. Практично відмовився від спиртних напоїв, віддаючи перевагу здоровому харчуванню. Влітку з дружиною, дітьми, онуками відпочиваємо на дачі.





Не чекати, коли причепляться болячки

– Крім фізичних та виробничо-домашніх уподобань, у вас є хобі?

– Колись дуже популярним був клоун-комік Олег Попов. Він надихнув мене на жонглювання м’ячиками у вільний час. І я частенько радую друзів, онуків, гостей своєю майстерністю, викликаючи у них чудовий настрій та оплески.

– А що побажаєте читачам «Деснянки»?

– Зрозуміло, побажаю постійно вести здоровий спосіб життя і не чекати, коли до вас причепляться всілякі болячки. Розпочинати ніколи не пізно, але краще раніше, щоб у 60 років ви відчували себе краще та бадьоріше, ніж у 40.

Сергій Гайдук, «Деснянка» №12 (851) від 25 березня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: екстремал, Лебідь, Гайдук, Деснянка

Добавить в: