• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Яким був перший «коронавірусний» рік для вчительки й мами Наталії Зими з Корюківки


Яким був перший «коронавірусний» рік для вчительки й мами Наталії Зими з Корюківки

За рік життя всієї планети змінилося повністю. Це зробив підступний невидимий вірус. Люди навчилися сприймати нову реальність і жити з нею. Перелаштовуючись, пристосовуючись і роблячи власні висновки. Сусіди.City дізналися, яким був цей непростий, переломний «коронавірусний» рік для вчительки історії та правознавства Корюківської гімназії Наталії Зими, класної керівниці випускного 5(9) класу і мами гімназиста-семикласника Романа.


Наталія Анатоліївна зі своїми учнями

Чи можна втекти від коронавірусу


Наталія Зима

Про коронавірус уперше Наталія Зима почула на початку 2020 року. Тоді, як і більшість українців, подумала, що Китай далеко і нас це точно не стосуватиметься. Однак уже в березні, коли вірус набув масштабів світової пандемії, по-іншому подивилася на ситуацію. Далека «корона» з Китаю впритул наблизилася до кожного мешканця планети.

— Я усвідомлювала, що рано чи пізно, але коронавірус прийде й до нас, — згадує Наталія Анатоліївна. — Звісно, хвилювалася, переживала за своїх рідних, але страху не було. Розуміла, що здоров’я моєї сім’ї — це передусім наша справа. І від того, як ми поводитимемося, як убезпечуватимемо самі себе, залежить багато.

Дистанційна школа

Наталія Зима вважає, що загалом коронавірусна пандемія і карантин позитивно вплинули на освітній процес у світлі реформування галузі.


Учитель теж учиться і самовдосконалюється постійно. А коронавірус тільки прискорив цей процес - вважає Наталія Зима

— Кілька років тому, відколи стартувала освітня реформа, кожен учитель змінювався, постійно навчався, щоб відповідати сучасним вимогам, — розповідає Наталія Анатоліївна. — Карантин тільки прискорив зміни, і це добре. Мої колеги швидко знайшли освітню платформу Google Classroom, завдяки якій можна було навчати та навчатися. Швиденько освоїли самі й усіх нас навчили. Тож невеличкий гімназійний колектив у стислі терміни успішно перейшов на нову форму навчання.

Учителька не приховує, що було непросто. Адже треба було спочатку самій навчитися користуватися платформою, потім навчити дітей і їхніх батьків. З телефоном днювала й ночувала. Складно було й через те, що не всі мали відповідне технічне забезпечення.

Своєму синові, семикласнику Роману, батьки придбали новий смартфон. Бо на попередньому не було змоги навчатися — не «тягнув». А домашній ноутбук був постійно зайнятий мамою.

Індивідуальний підхід

У її класі — 24 учні. Під час дистанційного навчання один немісцевий учень через відсутність Інтернету не зміг під’єднатися до платформи Google Classroom. Для нього кожен учитель гімназії розробив завдання, які мама забирала, а потім виконані сином — повертала в школу.

Усього таких дітей у гімназії, які виконували індивідуальні завдання, не на платформі, було п'ятеро.

Думки вчительки щодо «дистанційки»


Наталія Анатоліївна не з чуток знає, як це навчати та навчатися дистанційно. Історію вона викладає у 1(5)–7(11)класах, правознавство — у 5(9), громадянську освіту – у 6(10) класі. І ще класний керівник 5(9) класу та мама учня 3(7) класу. Подивилася на процес, як кажуть, з усіх боків.

Її чоловікові Андрію довелося змиритися з тим, що школа «переїхала» до них додому. В одній кімнаті дружина-вчителька навчає, в іншій — син-школяр навчається.

— Так смішно було: кажу своєму Ромі, мовляв, зробив завдання — давай перевірятиму (у його класі мама-вчителька викладає історію — авт.), — розповідає Наталія Анатоліївна. — А він каже: «Ні, я у Google Classroom відправлю, перевіряй там».






З сином Романом

За словами Наталії Зими, друга «дистанційка» поставила нові виклики. Довелося з колегами освоювати роботу на спеціальній інтернет-платформі для відеоконференцій Zoom. Цей ресурс дав змогу проводити уроки синхронно, коли вчитель і учні одночасно у визначений час підключаються до відеозв’язку. І асинхронно в цей час продовжували працювати на платформі Google Classroom.

— Робота в Zoom, – каже Наталія Анатоліївна, – потребує складнішої й тривалішої підготовки до уроку. До того ж технічні організаційні моменти, на кшталт, «чи всім видно, чи всім чутно», забирали багато часу. Вчителям легше провести урок у школі, аніж у Zoom. Проте радує те, що близько 80% учнів кожного класу завжди були присутні на онлайн-уроці. Щоденна кількість уроків у Zoom завжди корегувалась, дотримувались усіх санітарних вимог.

Наталія Зима каже, що її дистанційний робочий день зазвичай тривав зранку і до 14–15-ї години. Вечір був вільним. А вже після 20-ї, коли всі домашні справи завершені, вона знову поверталася до роботи, займалася підготовкою до уроків на завтра, перевіркою надісланих учнями виконаних завдань.

Хто звик відповідально вчитися в школі, у того не було проблем і під час дистанційного навчання. І переважна більшість дітей, кажуть учителі, підтвердила здобуті онлайн знання вже після того, як повернулися на навчання в школу. І навпаки, було складніше тим дітям, яким на «дистанційці» вдома надмірно допомагали батьки.

Хто такий «Апача»?


Були й кумедні моменти під час відеоконференцій. По-перше, це ніки або нікнейми (імена, під якими користувачі називають себе в інтернеті). І хоч усім учням гімназії вчителі радили називатися своїм іменем і прізвищем, щоб було легше та зрозуміліше і їм самим, і вчителям, але були й окремі випадки, коли на уроці був присутній хтось під несподіваним — «Апача» чи «Xiaomi Redmi Note 7».

І тоді вчительці, окрім іншого, треба було провести розслідування, хто ж такі «Апача» і «Xiaomi»?

«Богдан, перевернись», — якось почула Наталія Анатоліївна з кімнати свого сина і мимоволі посміхнулася, бо зрозуміла, про що йдеться. Один учень класу приєднався до програми «горизонтально», тож їхня вчителька просила відкоригувати зображення.

А потім один з учнів під час уроку-конференції несподівано висаджує собі на плече кота. Цей «прийом» одразу стає «вірусним» — і в моніторі вчительки зі швидкістю звука з’являється дедалі більше домашніх улюбленців.

Карантинні висновки

На початку нового навчального року Наталія Анатоліївна спіймала себе на думці: безлічі методичних рекомендацій дотрималися, аби надавати дітям якісні освітні послуги, витримали всі санітарні вимоги — вхід, вихід, розмітка, санітайзери тощо, а як же навчитися тримати дистанцію з учнями? Каже, це було найтяжче. Адже діти звикли постійно підходити до вчителя на перерві, вчитель — до учнів на уроці.

— Нова реальність змушувала дистанціюватися, треба було контролювати й себе, і дітей, — ділиться Наталія Зима. — Складно було всім. А ще ж маски, які закривають обличчя і не дають побачити посмішки. І захисні екрани для вчителів. Наче роботи, а що вдієш? Утім, паніки в нашому колективі не було. Так, ми хворіли, але з розумінням ставилися до недуги, заміняли одне одного. І діти класами ходили на самоізоляцію. Однак критичних ситуацій не було і освітній процес не переривався.


Вчителька любить свій активний і непосидючий клас. А діти обожнюють її, творчу і креативну класну керівницю

Наталія Анатоліївна переживає за недотриману обіцянку своєму класові. Ще торік сказала дітям, що після вивчення козаччини повезе їх на екскурсію у Батурин. Але карантин і перестороги не дали. А учні й досі перепитують: коли та коли? Їхня класна керівничка сподівається, що поїздка таки відбудеться.

— Які я зробила висновки протягом «коронавірусного» року? Як педагог ще раз упевнилася: живого спілкування вчителя й учня нічим не замінити, — підсумовує Наталія Зима. — Усім, і учням, і вчителям, катастрофічно не вистачало спілкування, дружніх розмов, підтримки, зворотного зв’язку, який можливий тільки тоді, коли бачиш очі дитини. Може, саме через це в перші тижні після локдауну в багатьох класах гімназії була стовідсоткова відвідуваність — діти скучили за школою, друзями, вчителями! До речі, як мама я категорично проти дистанційного навчання. Діти повинні вчитися в школі.

Наталія Рубей, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Наталія Зима, коронавірус, карантин, вчителька, Корюківка

Добавить в: