• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Війна, що стала школою життя забуттю не підлягає


Війна, що стала школою життя забуттю не підлягає

15 лютого українці відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, а також річницю виведення радянських військ з Афганістану. Тож напередодні пам’ятної дати ми завжди згадуємо тих, на чию долю випали ці війни, пишаємося їхніми мужністю і героїзмом, вірністю присязі і силою духу.



Цьогоріч нам випала нагода поспілкуватися з Володимиром Машевським – мешканцем Варви, який у далекому 1986 році виконував свій інтернаціональний обов’язок у Афганістані.

Це напрочуд скромний і не вельми красномовний чоловік, який не надто охоче згадує про свою службу в далекій мусульманській державі.

І все ж, йому таки є про що розповідати – повною мірою довелося скуштувати всіх «принад» афганського пекла, пізнав добро і зло, всі людські чесноти і пороки, які викристалізовує, як оголений нерв, суворе воєнне життя, навчився цінувати армійську дружбу та підтримку братнього плеча.

Володимир Іванович корінний варвинець – тут народився 18 вересня 1967 року, навчався у Варвинській школі, після закінчення якої вступив до Київського геолого-розвідувального технікуму. Серед своїх однолітків нічим особливим не вирізнявся, все було як у більшості хлопчаків.

А коли призвався навесні до армії, потрапив спочатку у туркменське містечко Іолотань, а далі півтора місяці «учебки» проходив в Узбекистані в м. Фергана, де в інженерно-саперній роті пройшов курс молодого бійця, прийняв присягу, осягав ази військової справи. Володимир в цей час вже знав – доведеться випробовувати свою долю в пекельному Афганістані…

Після завершення навчального процесу було сформовано групу, до складу якої увійшов і рядовий Володимир Машевський, і відправлено для подальшої служби в Афганістан. Як розповідає герой нашої розповіді, переліт до місця служби тривав два дні. Спочатку літаком із Фергани переправили в Кабул, найбільше місто в Афганістані, розбудоване у долині серед гірських масивів, а звідти літаком у Баграм, а далі «вертушкою» їх доставили в ущелину Панджшер, де поблизу кишлака Руха дислокувався 682-ий мотострілковий полк.


І почалася важка, відповідальна, небезпечна служба, важкі військові будні на війні, у якій не було ні лінії фронту, ні передової – небезпека чатувала з усіх сторін. Неодноразово рота, в якій служив наш земляк, виконувала завдання в горах і «зеленці», ходила на каравани, супроводжувала автоколони з боєприпасами і продуктами, доводилося охороняти від душманських набігів заставу, сидіти «на точках». Всього й не перерахувати. Важкі були воєнні будні. Повною мірою це зрозуміти може лише той, кому довелося і в холод, і в спеку на своїх плечах по сопках і скелях тягати частини важезного міномету, боєприпаси до нього, щодня ризикувати своїм життям. Адже спокою не було ні вдень, ні вночі. Як не із гір чекай нападу загонів бойовиків, так доводилося вибивати «духів» із «зеленки». Тож серед бойових побратимів рядового Володимира Машевського були болючі втрати. А під час одного такого бою Володимир й сам був поранений. Більше місяця його лікували в госпіталі, а далі – знову рідний підрозділ.

За героїзм і мужність, проявлені в Афганістані, рядовий Володимир Машевський нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

А 5 червня 1988 року він, гідно виконавши військовий обов’язок, через 21 місяць залишив територію Афганістану і повернувся у рідну Варву.



Своє післявоєнне життя Володимир Іванович влаштував як і належить справжньому чоловікові – створив сім’ю, облаштував батьківське обійстя, разом з дружиною Ларисою поставив на ноги двох дітей – сина Дмитра і доньку Інну. Донька вийшла заміж і подарувала онучку Валерію, якій уже сім років.

Повернувшись з армії, чоловік продовжив навчання в технікумі. Трудове життя розпочав в Прилуцькому УБР помбуром, а потім тривалий час працював бурильником. Після скорочення його бригади довелося перевестися в прокатно-ремонтний цех електрозанурювальних установок, де трудиться вже 11 років. Сам він зараз через контузію має певні проблеми зі здоров’ям, тож має ІІІ групу інвалідності.

Часто згадує свої афганські будні, пам’ятає всі дати, населені пункти, місце дислокації його частини, звання, імена й прізвища бойових побратимів, з деякими йому вдалося встановити хвилюючі зв’язки через Інтернет. Навіть вдома чо­ловік на альтанці повісив банер із ущелиною Панджшер, де про­ходив службу.

Щороку 15 лютого, в день виведення радянських військ з Аф­ганістану, він обов’язково приходить на традиційну зустріч до пам’ятного знаку у парку Слави, аби згадати тих, хто навіки залишився в горах і пісках Афгану, і тих, хто пішов з життя уже на Батьківщині. Не зрадить традиції він і цьогоріч.

Джерело: сайт Слово Варвинщини, автор Н.Паляниця, фото автора і з архіву героя розповіді

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Машевський, Афганістан, Варва

Добавить в: