Новий староста на Корюківщині полишив мисливство, тримає пасіку та допомагає одинокій жінці

Він понад усе дорожить сім’єю. Через переоцінку цінностей полишив багаторічне захоплення мисливством. Усіх і всюди пригощає медом, бо пасічникує. Опікується сторонньою літньою жінкою, адже переконаний, що кожен може примножувати добро, якщо захоче. Зранку робить зарядку і власним прикладом залучає молодь до спорту. Знайомтесь: 35-річний корюківчанин Юрій Аполон, староста Будянського старостинського округу


Юрій Аполон любить подорожувати, пізнавати свій край

З чого розпочав новий староста

Призначення старостою не застало його зненацька. Каже, був готовий до роботи. Тим паче такої, де треба слухати й чути людей, допомагати їм. Ба більше — саме таку й шукав. Дуже зрадів працювати у команді міського голови Ратана Ахмедова, людини, яку поважає. Не зважає на те, що мало знає Буду і навколишні села, бо все це — його Корюківщина.


Юрій Аполон, староста Будянського старостинського округу

Юрій Аполон народився і виріс у Корюківці, закінчив олексіївську школу. Отримав вищу освіту в Ніжинському агротехнічному інституті, за фахом технік-механік. Трудову діяльність починав у ТОВ «ВУД ІНДУСТРІ»: верстатником, майстром, заступником директора по виробництву. Згодом влаштувався майстром у Холминський держлісгосп. До призначення старостою трудився оператором котельні у ТОВ «СЛАВ ФОРЕСТ».

Своє знайомство з ввіреним йому Будянським старостинським округом розпочав зі знайомства з вісьмома людьми похилого віку, за якими доглядає соцробітниця. До кожного навідався, поговорив, поцікавився життям і потребами, пригостив медом. На черзі — кризові сім’ї.

Каже, люди працездатного віку здебільшого працюють на приватній пилорамі у селі, продають молоко, їздять на вахту у Чернігів чи Київ. Бо роботи у сільській місцевості немає. Сільська дітвора навчається у міських школах, бо місцеву дев’ятирічку вже давно закрили.

У селах, які належать до Будянського старостинського округу, — Буді, Петровій Слободі, Соснівці, Маховиках, Шишці — близько 450 жителів. Хочу, щоб усі вони відчували турботу та піклування влади на місцях - Юрій Аполон

- Наприклад, великою проблемою є питна вода, яка за показниками — може використовуватися лише для технічних потреб. Необхідно розв’язувати цю проблему, бо якісна вода — запорука здоров’я людей. Є фельдшерський пункт, але немає фельдшера — шукатиму. Впорядкування і прибирання потрібні кладовищам. Проблеми є завжди та всюди. Але ж і приємностей багато. Хороші люди, чудова природа, ліси, гарний окультурений ставочок у Буді, дитячі майданчики у цьому селі та Майорському тощо.

Староста переконує, що йому до снаги засукати рукави й самому почати прибирати, якщо це потрібно. Такого ж ставлення чекає й від мешканців сіл. Бо спільно можна багато чого досягти, а можна й багато втратити через загальну інертність. Відкритий до спілкування і пропозицій. До критики ставиться філософськи. Мовляв, всі ситуації, які з нами відбуваються, — нейтральні. Головне - наше ставлення до них.

На роботу у Буду Юрій Аполон добирається власним автомобілем. У нього — автомобіль «ГАЗ» 1979 року випуску, у дружини — «ЗАЗ-DAEWOO» 2006 року.

Бабуся Надя

Юрій не є громадським діячем, не входить до складу жодної громадської організації. Він активно займається власним розвитком, прагне самовдосконалення. Задля цього багато читає різної літератури, три роки поспіль бере участь у відповідних програмах у тренінговій компанії «Розвиток» м. Хмельницький.

— Фінансовій грамотності, професійному розвитку, управлінським навичкам, бути щирим і відкритим, — цьому я вчився у Хмельницькому, — розповідає Юрій. — Завдяки компанії здружився з 11-ма чудовими людьми з різних куточків України. Це і є наша команда, з якою ми впровадили безліч хороших справ для людей. Запам’ятався проєкт, який ми реалізували для літніх людей, що живуть у будинку престарілих у Хмельницькому. Попри те, що ми за короткий термін зібрали понад 100 тисяч гривень для придбання необхідних для них речей, ми ще й з кожним із них поспілкувалися, створили для них свято.




З однодумцями у Хмельницькому

Вдома, на Корюківщині, Юрій Аполон продовжив цю справу, збирав кошти для допомоги паліативним хворим і відділенню, яке на той час діяло у Холмах. Закупив і відвіз у селище те, що було найбільш потрібним: мийні засоби, медикаменти, підгузки тощо. І мед із власної пасіки.

Благодійний проєкт хмельницького центру розвитку, який запам`ятався Юрію найбільше, - допомога одиноким пенсіонерам
А після того взяв шефство над сторонньою людиною, літньою жінкою з Корюківки, яку звуть Надія. Каже, захотілося допомагати комусь постійно, щоб людина, якій нема на кого розраховувати, відчувала підтримку, щоб світ став світлішим. Пані Надію Юрію підказали соцробітники. Він приїхав до неї з медом, познайомилися, поспілкувалися. Запропонував свою допомогу і пообіцяв провідувати. Взаємини так швидко налагодилися, що невдовзі пані Надія вже запросила Юрія на свій день народження. Він поїхав з дружиною.

«Моя сім’я — моя опора»

Зі своєю коханою Юрій Аполон познайомився одразу після закінчення школи. Разом з однолітками поїхав відпочивати в санаторій Новгорода-Сіверського, а там молоденька симпатична студентка Олена практику проходила. Почали спілкуватися, разом на дискотеку ходили, а, роз’їхавшись, зідзвонювалися з переговорних пунктів. І навіть листи писали одне одному! Згодом почали їздити одне до одного, познайомилися з батьками.

Їхньому шлюбу — 14 років. Подружжя виховує двох синів. Андрію — 13 років, Сергію — 8. Олена Аполон працює вчителькою математики та інформатики Корюківської четвертої школи.


З сім`єю

Задля своєї сім’ї, яка є йому міцною опорою у житті, Юрій Аполон готовий на все. Покинув навіть своє багаторічне захоплення — мисливство, і рушницю продав. І зовсім не з примусу дружини. Просто зрозумів, що воно забирає неоціненний час, який можна присвятити родині!

— Мої друзі й досі в це не вірять, мовляв, нас підбив, а сам покинув, — ділиться Юрій. — Так, це винятково моє рішення. Відбулася переоцінка цінностей. Мені й звіра стало шкода, і свого часу, витраченого на полювання. Я краще його проведу з синами та дружиною.

Аполони запровадили День сім’ї, на який планують різні спільні заняття. Це може бути відпочинок на природі, подорож, екскурсія, перегляд кінофільму, гра в настільні ігри тощо. Тато, який сам робить ранкову зарядку, залучає до спорту синів. І до читання розвивальної літератури. Юрій переконаний, що деякі твори варті того, щоб їх вивчали у школі. Такими вважає книгу Роберта Кійосакі «Багатий тато, бідний тато», Бодо Шефер «Пес, на ім’я Мані, або Абетка грошей», Джордж Клейсон «Найбагатша людина у Вавилоні» тощо. Радіє, що його сини читають літературу, яка формує особистість, мислення. Обов’язково обговорює з дітьми прочитане.

Як стати пасічником

На це питання у Юрія Аполона одна відповідь: треба просто захотіти! Він хотів пасічникувати ще років у двадцять. Бо мед любить! Але й знань бракувало, і вуликів не було-де поставити. І, мабуть, просто ще не настав його час.

Першу книжку про пасіку й урок бджолярства йому дав пасічник із Сахутівки. Юрій тоді на цілий день їздив до нього на майстер-клас. А надвечір чоловік сказав йому, що це всього-на-всього одна тисячна частинка тих знань, якими треба володіти, щоб утримувати пасіку. Та Юрій не з лякливих. Почав вчитися сам, читав, розпитував, пробував працювати.

Сім років тому починав з п’яти вуликів, які спочатку ставив у Тютюнниці, а потім у Домашлині. На третій рік свого захоплення Юрію вдалося загітувати у свої лави ще й рідного брата Сергія. Тоді, каже Юрій, ціну хорошу за мед давали, зараз такої немає. Але, хто хоч раз пробував, навряд чи покине цю справу.




Найбільше Юрій полюбляє акацієвий мед

У кожного меду свій шанувальник. Хтось любить насичений гречаний, інші віддають перевагу найсолодшому, дарма, що не ароматному, — з соняха. Юріїв же мед — весняний, ароматний, той, що з акації. Дружина Олена спокійно ставиться до таких ласощів. А ось їхні сини полюбляють воду з медом і лимоном, бо так тато привчив.

Добровільні помічники

Було, унадився хтось на його пасіку у Милейках і давай вулики перевертати. Думав, може хто з дорослих шкодить, аж поки місцеві не побачили, що то дітлашня.

— Приїхав я у ту сім’ю, познайомився з дітьми та запропонував їм угоду: вони допомагають мені на пасіці, а я віддячую їм медом, — розповідає Юрій. — А потім ще пообіцяв «премію» 500 гривень усім, хто навчальний рік гарно закінчить. Старший, 11-річний школяр, «загорівся», бо хоче назбирати на велосипед. Нехай стараються, я свого слова дотримаюсь.

Відтоді на пасіці Аполонів у Милейках більше не було шкідництва.

Наталія Рубей, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.