Як менянка стала бьордвотчером

Чи чули ви щось про бьордвотчинг (birdwatching)? Людям, котрі хоча б на базовому рівні знають англійську, не складно буде здогадатися, про що йдеться. Це – дуже популярне нині хобі. Полягає воно у звичайному, здавалося б, спостереженні за птахами. Та є і складнощі: пернатих потрібно знайти, вичекати, сфотографувати й правильно ідентифікувати.

Такий вид активного відпочинку дуже популярний у Великобританії та США, має прихильників і в України. Наразі він ще тільки набирає обертів, тож представників цього захоплення зовсім небагато. Та одного бьордвотчера нам вдалося знайти.




Була впевнена, що стане вихователькою

Валерія Дей, 20-річна менянка, вже тривалий час розвивається в цьому напрямі й хоче пов’язати з бьордвотчингом своє життя. Та ще кілька років тому навіть не знала про його існування й була впевнена, що стане вихователем у дитячому садочку.

– Після закінчення школи вступила до Чернігівського педагогічного за спеціальністю «Дошкільна освіта». Здавалося, що це моє істинне покликання. Подала всього одну заяву – і одразу на бюджет, – розповідає дівчина. – Перші два роки вчилася на відмінно, і так було б і надалі, якби не трапився на моєму шляху викладач, котрий був орнітологом.




Саме після знайомства з ним Валерії відкрився світ птахів

Помітив студентку, бо демонструвала якісні знання з природознавчих дисциплін. Цим Валерія завдячує своїй вчительці з Менської гімназії Людмилі Бухно. Саме вона прищепила любов до біології. Та й поглиблене її вивчення далося взнаки.

Із другого курсу почала їздити в експедиції, згодом перевелася на індивідуальну форму нав­чання, аби весь час приділяти дослідженню орнітофауни. В Україні, на жаль, поки що мало спеціалізованих закладів, що займаються вивченням птахів та конкретно бьордвотчингом. Валерії пощастило познайомитися з керівником орнітошколи в Сумській області, тож має змогу з ним та його командою періодично відвідувати природні парки та інші зони й займатися улюбленою справою. Водночас щораз удосконалюючи свої вміння.



Подорожі зазвичай тривають два-три тижні

– Селимося на базі в будиночках, іноді живемо в наметах. Буває по-різному, головне – поближче до птахів. Зі сходом сонця рушаємо на спостереження. Дивимося, записуємо: хто летить, на якій висоті, у якому напрямку тощо. Будь-яка інформація важлива. А потім усі дані обов’язково слід обробити та внести в базу. Ці відомості мають неабияке значення та вплив на розвиток науки.

Усіляко підтримують Валерію та розділяють її пристрасть батьки. Якби не вони, можливо, й не ступила б на цю стежину. За словами дівчини, ще з дитинства її виховували в любові до всього живого, вдома – культ природи. Тож не дивно, що заняттям для душі обрала саме бьордвотчинг.

Без чого не стати справжнім бьордвотчером

Дівчина хоче, аби цей вид діяльності в Україні розвивався швидше й приносив свої плоди. Тож активно веде сторінку у фейсбуці, де знайомить читачів із різними видами птахів, розвінчує поширені міфи та пояснює «на пальцях», чим відрізняються один від одного такі схожі на перший погляд пернаті. Для бьордвотчерів-початківців її дописи можуть стати першим етапом ознайомлення з орнітофауною України та надихнути на подальші спостереження й дослідження.


Тим, хто справді цим зацікавиться та захоче зайнятися всерйоз, варто суттєво підготуватися. Адже в кожного бьордвотчера має бути відповідне оснащення.



Штани з міцного матеріалу з багатьма кишенями, куртка, що захищає від вітру, зручні черевики чи чобітки – обов’язкові для експедицій

– Найперше я б радила «оз­бро­їтися» визначником. Ця книга допоможе ідентифікувати правильно кожного побаченого птаха, – ділиться дівчина. – Немалу роль відіграє і бінокль. Можна підібрати бюджетний варіант або ж дорожчий прилад, професійний. І третє, без чого не вирушу в експедицію, – це фотоапарат.

Продемонструвала й мені Валерія своїх помічників: вони завжди під рукою, бо і в Мені можна натрапити на цікаву птаху. Окрім цього, важливим є гардероб бьордвотчера: серед сукенок та спідничок окрему поличку дівчина виділила для так званого польового одягу.

Що таке принципи Zero Waste

Валерія Дей – творча особистість. Окрім бьордвотчингу, успішно розвивається і в інших напрямах. Грає на гітарі, шиє іграшки з фетру на замовлення, пише пісні, уміло працює з паяльною лампою.

– Любов до творчості в мене з дитинства. Напевно, спробувала себе чи не на всіх можливих гуртках, окрім вишивання та танців. Малювання, оригамі, авіамоделізм. Випилювала лобзиком не гірше за хлопців, – згадує дівчина. – Раніше займалася й плетінням фенічок (браслетів із муліне), та потім припинила. Замовлень було небагато: на один виріб витрачала близько 6 годин, то й ціна відповідна.



А минулої зими Валерія ще й пройшла курси перукаря-універсала

Окрема сфера, яка турбує молоду менянку, – це екологія. Валерія має прогресивні погляди й живе за принципами філософії Zero Waste: відмовитися, зменшити, використати повторно (відремонтувати), переробити, зробити компост. Дотримуватися цих правил закликає й інших, адже від таких нескладних дій залежить наше майбутнє.

У неї на кухні не знайти мийних засобів: користується господарським милом, а замість традиційних губок для посуду використовує люфу – це й екологічно, і набагато дешевше.



Любов до пташок Валерія переносить і на папір

– Мені головне вірити в те, що я роблю. Все має бути із сенсом і приносити користь, – каже дівчина.

Зараз Валерія вдало поєднує всі свої захоплення із навчанням на четвертому курсі. Після отримання диплома має конкретну мету: вступити на магістратуру хіміко-біологічного факультету, а своє хобі – спостереження за птахами та їх вивчення – зробити професією.

Джерело: сайт susidy.city, Лілія Сьомка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: бьордвотчер, Мена, Дей

Добавить в:


ЦентрКомплект