Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Валерій Новицький: «Я виріс під солом’яною стріхою, тому знаю життя»


Валерій Новицький: «Я виріс під солом’яною стріхою, тому знаю життя»

Мільйонер, який виріс у мазаній хаті з солом’яною стріхою та глиняною підлогою. Військовий, котрий став одним із найуспішніших аграріїв. Людина, яка не боїться мріяти і читає фантастику. Агровиробник, який вимушений думати про політику. Все це – про співзасновника низки аграрних господарств, одне з яких розташоване в Плисках, що на Чернігівщині, Валерія Новицького.



Валерій Новицький – людина екстраординарна. Мало хто із солідних аграріїв так часто з’являється на територіях, де працює, а він зумисне купив у Плисках хату, щоб бути ближче і знати проблеми своїх орендодавців. Співзасновник аграрного підприємства ТОВ «Плиски Агро» зустрів нас на вході до власного подвір’я. Перед парканом – декоративні дерева родини акацієвих, в дворі – доглянуті трояндові клумби, рівненько пострижений газон, басейн, фруктові дерева. Все – стильно та охайно. Виявилося, що квіти висаджує його дружина, а підстригає та доглядає за подвір’ям сам аграрій. Валерій Миколайович гостинно запрошує нас до бесідки, де на столі вже чекають чай та цукерки. Починаємо невимушену розмову з банального запитання – як він прийшов у агробізнес.

– Валерію Миколайовичу, сьогодні Вас можна назвати одним із найуспішніших аграріїв не тільки Чернігівщини, але й України. Але, наскільки відомо, Ви не закінчували аграрних вузів, а життя було пов’язане з військовою службою? Як трапилося, що Ви стали аграрієм?

– У житті на все свій час. Після тринадцяти років військової служби я звільнився. Разом із своїми нинішніми партнерами ми взяли кредит і купили німецькі комбайни «Deutz-Fahr» – на той час кращі комбайни з усіх можливих. Почали надавати послуги колгоспам, яким на той час матеріальну базу планово не постачали, як це було раніше, а стара техніка вже не відповідала вимогам. Кредит був у валюті під 90% річних – для багатьох непідйомний тягар, але ми його здолали. Почали з 200 гектарів землі у спільному обробітку, щороку удвічі збільшуючи площі, реінвестуючи отриманий прибуток. Зараз маємо 14 тисяч гектарів у трьох областях України. Всьому довелося вчитись самостійно, бо, як кажуть в народі, ми перекували мечі на рала. Багато чого додумували самі, багато вчились в інших. Це, очевидно, допомогло мати ширший кругозір, ніж у професійних агрономів.

– З яких культур починали і на чому, як кажуть, набили руку?

– Першою культурою був кондитерський соняшник. Починали з того, що не вносили жодних засобів захисту рослин. Тільки ручна просапка. Щодня збирали по 250-300 чоловік, які сапали все вручну. Купили невелику електричну сушарку і самостійно досушували зерно. Наступні кілька років докупили обрушувальне обладнання, обрушували соняшник на ядро і вже за кілька років продавали соняшник в 17 областей України. Після реформування підприємств АПК ми взяли землю, яка була у спільному обробітку з колгоспами, в оренду і розширили асортимент посівів. Станом на сьогодні із основних культур ми вирощуємо озимі пшеницю, рапс та ячмінь, з ярих – соняшник, кукурудза, з нішевих культур – просо, сорго, гречка та нут – залежно від регіону.

– Аграрний бізнес в Україні – це завжди ризики. Як їх знизити?

– Ми 24 роки в агарному бізнесі, і кожен рік – щось нове. Не існує жодного шаблону чи єдиної формули, яку б ти знайшов і яка б безвідмовно діяла. Щороку доводиться реагувати на зміни. Мабуть, тільки це допомагає виживати і бути плановим господарством. Ми не ставимо собі за мету отримувати рекордні врожаї, наше завдання – отримувати стабільну врожайність, щоб планувати власну господарську діяльність, рухатися вперед і реагувати на зміни.

– Ви моніторите фондові біржі. Яка специфіка цього року, що порадите іншим аграріям?

– Цей рік ні на що не схожий. Такого важкого року не пам’ятаю. Щось подібне було у 2010-му. Коли Чернігівська та Сумська області, разом із частиною прилеглих до Росії земель, згоріла і аграрії збирали кукурудзу по 20-25 центнерів з одного гектара, але вся Україна отримала нормальні врожаї. Цього року південні регіони України в плачевному стані, особливо Одеська та Миколаївська області, у Херсонській дещо краща ситуація, бо там збережені системи поливів, тому якось змогли вижити. Середня смуга – Вінниця, Черкаси, Полтава – також недоотримають: згідно з моїми прогнозами, врожай може бути у півтора рази нижчий. Трохи в кращому стані наша північ. Хоча природа підкидала нам неабиякі примхи: суха зима, заморозки у березні-травні, чотиримісячні опади, потім – аномальна спека. Все це не дало максимального ефекту. Тому ціни на українську продукцію зростають. Зазвичай під час збору ціни провалюються, але цього року все з точністю до навпаки. Всі розуміють, що врожай буде набагато меншим, ніж планувалося. Росте ріпак, ячмінь, пшениця, стрімко росте соняшник. Такої ціни на соняшник я не пам’ятаю, і це ще не кінець. На олійні сорти соняшнику ціни будуть завищені. Це мало допоможе Півдню, але в цілому по країні такі ціни компенсують провал валютних надходжень.

– Ви вже збираєте соняшник? Яка середня врожайність?


– Попередньо це – 25-30 центнерів з гектара.

– Ви працюєте в Кіровоградський області, а на Чернігівщину Вас привів Михайло Голиця – екс-голова «Київміськбуду». З цією особою Ви потім розійшлися і з ним була пов’язана низка скандалів. Які зараз стосунки з ним?

– У 2006-му році ми обробляли на Півдні понад 6 тисяч гектарів площ. Побудували зерносушарний комплекс, відпрацювали технологію, розглядали подальше розширення, а в цей момент через своїх знайомих на нас вийшов Михайло Голиця. Запропонував зайнятись сільським господарством у Плисках. До нас він запрошував п’ять агрофірм. Не складалося. Коли ми сюди зайшли, то тут по 5-8 років стояли неорані землі, людям платили, і то нерегулярно, 1 відсоток оренди, частина земель взагалі не перебувала в оренді, бо ніхто не хотів брати. Деякий час ми думали над пропозицією, оскільки відстань між господарствами складала понад 500 кілометрів, але вирішили спробувати. Перший рік перевели землю в чорний пар. Це було непросто, бо бур’яни сягали кабіни К-700, підняли відсоткову ставку до 3 відсотків. Ми посіяли озиму пшеницю. Пам’ятаю увесь район посіяв 4 тисячі гектарів озимої пшениці, із них 1450 гектарів – це була наша пшениця. Ми отримали такий врожай, що приїжджала голова адміністрації і навіть керівники колишніх колгоспів, на землях яких ми працювали. Потім відбулося планове розширення і, станом на сьогодні, в Плисківській ОТГ ми обробляємо 5,5 тисяч гектарів. В якийсь момент Михайло Голиця захотів вийти з аграрного бізнесу, він взагалі згортав увесь свій бізнес тут і продавав активи.

– Це було після Майдану, з початком війни, якщо не помиляюсь?

– Так. Це був 2014-й рік. Не знаю, з чим це було пов’язано, – мабуть, якісь плани. Назвав ціну. Ми не торгувались, заплатили, все юридично оформили і стали повноправними власниками. Через деякий час він проявив бажання повернутися, але ми це бажання не підтримали і з тих часів він до нас, мабуть, має якісь претензії. Чому? Очевидно, через те, що ця людина важко спрацьовується з людьми на горизонтальному рівні – йому потрібні або підлеглі, або він взагалі не працює.

– Всі ці роки Ви з ним працювали на паритетних умовах чи доводилося капіталізацію господарства проводити за рахунок власних коштів?


– Ми домовлялися діяти на паритетних умовах. Спочатку це дійсно було так. Потім було розширення землі, і коли ми добрали землі і треба було нести витрати, то виявилося, що він до такого не був готовий. Тому для того, щоб виконати свої обов’язки перед орендодавцями, нам довелося досить великі кошти «витягувати» з південних регіонів і вкладати сюди. Через деякий час довелося виплачувати дивіденди. Тому коли ми розійшлися і він знову виявив бажання повернутися, такий спосіб співпраці нас не влаштовував.

– Ви говорили, що починали з виплати у три відсотки, а сьогодні Ваше господарство виплачує 9 відсотків. Однак, зважаючи на нормативно-грошову оцінку земель, які Ви орендуєте, у грошовому еквіваленті це – фактично 18 відсотків порівняно з орендою в районі.

– Окрема тема – оцінка землі в Україні. У нас вийшла цікава ситуація, що Махнівка та Плиски – це села з найвищою нормативно-грошовою оцінкою землі в районі. Я б погодився, що вона вища за землі за московською трасою, бо там супіски і піски, але я не згоден, щодо села Сиволож, яке знаходиться на одній лінії з Плисками, яке з ним межує, в якому кількість людей і паїв приблизно однакова. Такий перекос є штучним, бо землі – абсолютно однакові.


– Щодо Вашого господарства в Плисках: чого вдалося досягнути, яка кількість працівників, відрахування, інфраструктура тощо?

– Якщо бути точним, то станом на сьогодні ми обробляємо 5,5 тисяч гектарів у трьох із чотирьох сіл нашої громади, в господарстві працює близько 150 чоловік. Що стосується відрахувань, то у 2019-му році ми виплатили: єдиний податок на землю – 1,2 мільйони гривень, орендна плата за невитребувані паї, землі запасу – 573 тисячі гривень, ПДФО з зарплати працівників – 2,51 мільйони гривень, ПДФО з паїв орендодавців – 2,21 мільйони гривень. Загальна виплата безпосередньо по ОТГ склала 6 мільйонів 515 тисяч гривень. Крім того, були виплати в державний бюджет. Загальне податкове навантаження, яке ми понесли у 2019 році склало 28 мільйонів 200 тисяч гривень. Окрім того, ми ще й платимо акцизний збір на паливо, яке використовуємо. За минулий рік ми виплатили майже 3 мільйони гривень акцизного збору за паливо. Ці гроші перераховано в місцевий автодор і за ці гроші на цих територіях мали б зробити дороги. Якщо взяти основну дорогу Т-2524, яку не ремонтували останні три роки, то тільки наше підприємство заплатило більше 10-ти мільйонів гривень на те, щоб ця дорога була відремонтована. Якщо порахувати й інші господарства, то сума виявиться чималою.

– Михайла Голицю негласно називають власником Плисок. Кажуть, що Марину Вірко поставив саме він. А з нею у господарства доволі непрості стосунки. Чому так?

– По-перше, ми завжди вели свої справи таким чином, щоб усі сторони були задоволені. У нас немає відвертих ворогів, ми співпрацюємо і знаходимо спільну мову з двома агрохолдингами, які межують з нами. Зі створенням громади її управління стало досить монолітним, оскільки депутатами стали люди, які так чи інакше пов’язані з Голицею. Марина Вірко – це його креатура, він її запросив свого часу в село директором клубу, після цього – головою сільради, а потім вже і головою громади. Були розмови, що вибори пройшли не зовсім законно, що там була матеріальна зацікавленість виборців, але оскільки ніхто нікого за руку не впіймав, все це залишається розмовами, на рівні чуток. Проблема навіть не в тому, як їх вибрали, проблема в тому, як вони керують громадою та її активами. На початку створення громади я сказав Марині Вірко: «Ми допомагаємо Плискам як селу, де майже 100% наших орендодавців, але після об’єднання у громаді з’явились села, де ми не представлені. Тому ми готові продовжувати допомагати, але тільки в тих селах, де ми працюємо. Логічно: якщо там працюють інші компанії і люди зробили вибір на їхню користь, то допомагати утримувати інфраструктуру мають саме ті компанії, а не ми. Мабуть, така позиція їй не дуже сподобалась. За такої монолітності депутатського корпусу і з таким бюджетом, який є одним із найбільших серед бюджетів громад області, можна було досягнути набагато більшого у такій невеликій громаді. Цими грошима можна було дуже толково розпорядитись, особливо зважаючи на те, що перші роки держава вкладала кошти в розбудову інфраструктури ОТГ. Сьогодні бюджет громади на 50 відсотків з’їдає утримання адміністративного апарату. Коли громада проїдає ті кошти, які отримує, то виникає питання: що тут може розвиватись?

– Виходячи з декларації Марини Вірко, голові громади непогано живеться?

– За останній рік її зарплата склала 334 тисячі гривень і 56 тисяч матеріальної допомоги – фактично 390 тисяч гривень іде тільки на утримання однієї голови на рік. До того ж її зарплати щороку зростали. Так, за перший рік вона отримала 120 тисяч гривень, за другий – 244 тисячі, і ось на третій вийшли вже майже на 400 тисяч гривень. якщо взяти той факт, що бюджет Сиволожа складає близько одного мільйона гривень, то майже половина бюджету одного села йде на утримання голови ОТГ. Велика проблема – дорога в Плисках, яку проклали до стадіону Голиці, друга частина села – в руїнах, особливо виїзд на Івангород. Село поділене на лівий і правий береги. Окраїни завалені вирубками, на які давали дозвіл, але після вирубки ніхто нічого не посадив, а молода поросль розростається у бік дороги.

– До речі, про дерева. Лісосмуги. Було кілька гучних справ, пов’язаних із вирубкою полезахисних смуг. Хто має за ними доглядати?

– Лісосмуги не передані на баланс сільради. З іншого боку, вони розташовані на території громади. Колись у перспективі вони будуть передані на баланс, тому сьогодні одним із пріоритетів громади мало б бути збереження того, що є. Ми цього не бачимо – у нас активно вирубують посадки, пойми річок, ліси. У Плисківському лісі вирубано кілька гектарів стиглого лісу. Він теж не наш, але його саджали тутешні люди. Чи хтось робив запит, на якій підставі було здійснено суцільну вирубку? І якщо в Плисках тільки почали рубати, то Махнівський ліс вже дорубують.

– Щодо екології та історії. Ви навесні повідомляли, що висаджували дерева поблизу курганів. Більшість аграріїв не зважає на ці тисячолітні пам’ятки і розорює їх, у Вас – навпаки. Це прояв громадянської позиції чи щось інше?

– З курганами взагалі цікава історія. Коли ми приїхали сюди, не зовсім розуміли, де курган, а де ні. Якщо місцина була нерозорана, то ми її залишали, якщо було розорано – ми орали. Знайти документальні дані про ці пам’ятки на той час було важко. Як тільки в нас з’явилась така можливість, ми їх оборали по периметру, вирили 40-сантиметрову канаву, щоб трактористи навіть випадково не заїхали, і обсадили деревами. Висадили сосну, але вона всохла. Тепер от плануємо висадити щось більш посухостійке. Взагалі-то археологічна служба мала б приїхати на цю землю, провести всі необхідні дії та передати їх на збереження. Ми не женемося за кількістю землі, нам потрібна рентабельність, а кількість – це не завжди якість. Земля вартує рівно стільки, скільки на ній можна заробити. Якщо вона шість-вісім років стоїть у бур’янах, то ніхто нічого на ній не заробить, навіть якщо там є нафта.

– У вас була історія з древнім городищем, здається, понад 30 гектарів?

– Вона не була, вона і є. У нас є городище в 37 гектарів, яке ми не розорюємо. При цьому керівництво громади додумалось до того, що винайняло геодезичну компанію, яка розбила його на ділянки, і на сесії депутати передали цю землю у безоплатну приватизацію для самозайнятості. Тільки після того, як люди почали виготовляти технічну документацію і пішло погодження по всіх службах, їм відмовили. І от коли громаді поставили питання, навіщо вони розпаювали городище, ті у відповідь лише знизали плечима. Це громада, у якій троє землевпорядників.

– Чи володієте інформацією про те, скільки землі роздала ОТГ і кому?

– Я можу опиратися лише на дані, опубліковані Плисківською сільською радою, якщо не помиляюсь, то роздано більше однієї тисячі гектарів. Тобто понад п’ятсот чоловік отримали землю. Склалася парадоксальна ситуація, коли одними з найперших землю отримало керівництво ОТГ, депутати і їх родичі. Себе вони не обділили, розділивши землю з найвищою нормативно-грошовою оцінкою – понад 40 тисяч гривень за один гектар. Із цією землею вийшла взагалі цікава ситуація, оскільки вона колись була землями запасу. Ми мали переважне право на продовження оренди, ОТГ була проти, було вісім судів, двічі доходило до «вишки» і, зрештою, з дуже цікавих причин нам було відмовлено в продовженні оренди на 600 гектарів землі. Причиною назвали зміну меж земельних ділянок, але вони змінилася не за цей час: коли нам надавали в оренду землю у 2006-му році, там було 15 гектарів фермера, про які ні ми, ні вони не знали. Технічну документацію виготовляли районні ресурси, сільрада давала погодження, РДА підписувала, а через 10 років це стало формальною причиною позбавити нас 600 гектарів. Але питання навіть не в цьому – питання в тому, як вони розпорядились цією землею. Ця земля мала йти виключно на аукціон. По одній частині ділянки аукціон зірвали, по другій провели, а по третій теж зірвали, і Держгеокадастр незаконно передав її на баланс громади. У свою чергу керівництво ОТГ не провело аукціону, а розділило ділянку на дві частини, одну з яких приватизувало. Саме на цій ділянці землі отримало все управління, їхні родичі, а крім них ще 25 чоловік – взагалі невідомо хто, які в один день прислали в громаду листи і їм одним рішенням землю віддали. Найцікавіше те, що ця земля не підпадає під земельний мораторій, тож навесні цього року 17 ділянок було продано одній людині. Ця людина – племінник Михайла Голиці. У нас є на виїзді бригада, земля під нею теж приватизована задарма Голицею. Таким чином, у Плисках з’явився перший серйозний землевласник і прізвище його Голиця.

– Пропоную повернутися до агарної теми: на Вашу думку, якою повинна бути політика держави в агросекторі?

– Дуже цікаве і нікому не зрозуміле рішення про ліквідацію аграрного міністерства. Я б ще зрозумів, якби Мінекономіки приєднали до АПК, а так в нас вийшло так, що муха з’їла слона. Друге – у нас фактично завалене сільськогосподарське машинобудування. В країні, де було три тракторних заводи, нічого фактично немає. Поруч та ж Білорусь, яка в аграрному плані набагато слабша України, але ми користуємося їхньою технікою. Вони пішли набагато далі. У нас це все почало трохи рухатись, коли ввели компенсації за придбання вітчизняної техніки, і вже почали робити толкові агрегати, але високотехнологічні завдання для нас поки що недосяжні. В цьому плані мені здається, що держава недопрацьовує. Виходить, що ми фактично стали сировинним придатком: у нас є земля, є люди, але ми продаємо виключно збіжжя, а високі технології продають нам – всі затратні частини також їхні, навіть 80% палива. Туди ми продаємо сировину, зерно. Додана вартість зерна і додана вартість комбайну – це абсолютно непорівнювані речі.

– Кілька місяців тому невідомі підпалили поле біля Вашого елеватора і заклали вибухівку під вантажівку з водієм. Яка ситуація з розслідуванням справи?

– Дійсно, було підпалене поле, яке знаходиться впритул до нашого зерносушарного комплексу. По полю проходять дві високовольтні лінії і розподільча станція високого тиску газу. Якби вітер подув у протилежний бік, то не знаю, чим би це закінчилося. Після цього мені був дзвінок із погрозами, щоб ми перестали займатись активними діями, пригальмували і все буде добре. Все це було сказано дуже розмито. Я цю людину відправив у правильному напрямку, і вже наступного ранку водій вантажівки, яка повернулася з Одеси, знайшов закладену вибухівку. Пристрій спрацював, але не підірвався. В обід того ж дня мені знову зателефонувала та ж сама людина із погрозами, мовляв, якщо не зупинитесь, то таке ж саме буде у Вас вдома. Слідчі дії й досі тривають, тривають експертизи. Про результат я не скажу, але я пов’язую ці події з керівництвом ОТГ, яке перебуває під керівництвом Голиці.

– Ви аграрій, але Вам закидають те, що Ви йдете в політику. Чи правда це?

– Ми дійсно ніколи не розглядали політику як сферу своєї діяльності. Вважали, що кожен повинен займатись своєю справою. Ми займались своєю, і впродовж 14-ти років село мало достатній бюджет, жило заможно, в кінці кожного року частину залишків передавали на район, якби ми хотіли займатись політикою, то вже давно поставили свого голову, депутатів, і керували б громадою. Але таке завдання не стояло. Після того як пройшли минулі вибори в цьому управлінні громади немає жодного депутата, який міг хоча б задати питання. Більше того наших людей навіть на сесії не допускають, а депутатів не цікавить, кому і навіщо роздають майно громади. Не дивно, що в цьому році в Плисківській громаді не вистачає грошей, щоб закінчити рік. А коли ж підняти питання закупівель, то із 324 аукціонів 307 – неконкурентні, з одним покупцем і продавцем. Це, по-суті, прямі домовленості, ще й за значно завищеними цінами. 18 тисяч за альтанку, тисячу упаковок офісного паперу за 107 тисяч гривень. 20 тисяч листів щоденно треба друкувати. Це в період, коли тут бушує пандемія, коли лікарню за борги мали відключити, коли лікарі без зарплат, вони закуповують папір. Уявляєте рівень цинізму?! Ми бачимо, як розбазарюються активи громади, тому ми вирішили підтримати людей, які можуть змінити все, зробити громаду прозорою, припинити дерибан створити інвестиційно привабливі умови, які б дали нові робочі місця. У зв’язку з цим я хотів би публічно звернутись до мешканців громади: обирайте тих, хто зможе не тільки змінити на краще громаду, але й хто чутиме вас, хто дбатиме не про власну кишеню, а про людей. Не купуйтесь за подачки, інакше наступні п’ять років житимете з тими, кому Ви не потрібні.

Віталій Назаренко, «Чернігівщина» №39 (804) від 24 вересня 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: нтерв’ю, Новицький, аграрії, Борзнянщина, Плиски, Плиски_Агро, Назаренко, Чернігівщина

Добавить в:


ЦентрКомплект