«Без Лєни нам не обійтись!»

Так по-простому, але від душі говорять про Олену Смеян у Тупичеві Городнянського району. Жінка живе у Великому Листвені, працює у Тупичеві. Олена Петрівна — працівник місцевої аптеки. У Тупичеві їх аж дві. Одна — від «Ліки України», де і працює Смеян. інша — приватна. Кажуть, доки є конкуренція, то обидва заклади стараються одне перед одним. А Олену Петрівну люди навіть умовили повернутись на роботу з пенсії.


Переможниця акції «Смикни удачу за хвіст!і» Олена Смеян з блендером — подарунком від «Вісника Ч»

— Пішла по вислузі, — розповідає жінка. Нині їй 50. — Чотири роки побула вдома. А тоді дівчина, яка прийшла на моє місце, вийшла заміж і переїхала. Повертатись на роботу я не планувала. Займалась домашнім господарством. Але мене так просили, що здалась.

У суботу, першого серпня, двері аптеки не зачиняються.

— Думали, що й аптеку закриють, — розповідає Людмила Олійник, землеупорядник Тупичівської сільради. — Але минулося.

— Як вдалося умовити повернутись?

— Ще молода. Чого вдома сидіти? Хай іде на люди, — усміхається Людмила Олійник.

— Не жалкуєте, що погодились?

— Ні, — упевнена відповідає Олена Смеян.

— Але ж спробуй кожного дня велосипедом шість кілометрів поїздити, — переживає за землячку Олійник.

— Це літом. А взимку маршрутка йде. Справляюсь, — відмахується Олена Петрівна.

— Чому обрали таку професію?
— запитую.


— Мені хотілось у медицину. Але з дитинства боялась крові. От і вирішила в аптекарі піти, — пояснює Олена Петрівна. — Поїхала у київське медичне училище №2, бо в області фармацевтичного відділення не було.

Родом я з Тупичева. Сюди ж у 19 років повернулась після навчання. У аптеці працювала літня жінка. Вона пішла на пенсію. А я на її місце стала. Та так і зашилась. Вже 31 рік.

У червні не стало чоловіка Олени Петрівни Олександра Смеяна. Йому було 43. У 2014 Олександра, мобілізували. Опинився в АТО у складі 13 батальйону. Пройшов Дебальцеве (Донецька область). Під час запеклих боїв у лютому 2015 року загинуло майже півтори сотні наших бійців. Олександру тоді вдалося вижити.

— Розповідав, що виходили звідти, хто на чім: на машинах, танках, пішки, — згадує Олена Петрівна.

Після Дебальцевого Олександр потрапив у шпиталь. Після місяця лікування повернувся додому. У відпустку. Проте в АТО поїхати вже не судилось. Відірвався тромб. 25 червня 2015 року Олексндра Смеяна не стало.

— А хто ж удома господарює, як ви на роботі?

— Справляюсь.

— Вона господиня, хоч куди. І хазяйство тримає. І корова є. Раніше навіть дві було, — нахвалює Олену Петрівну Людмила Олійник. — Та й син Сергій молодець. Хоч у Чернігові живе, а маму не лишає. Кожні вихідні у неї.

Знаходить Олена Петрівна час і на себе. Наприклад, жінка дуже любить читати.

— Раніше, як дешевше було, багато газет виписувала. Тепер же тільки «Вісник» і районку лишила. В одній — все про область, в іншій — про район почитати можна.

Азартною себе не назву. Та у «Вісник» квитанції в акцію «Смикни удачу за хвіст!» регулярно відправляю. Цього разу послала і забула. А тут — дзвінок.
Олена Смеян стала другою суперзпризеркою традиційної акції «Вісника Ч». Як подарунок від улюбленої газети Олена Петрівна отримує блендер.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №32 (1786), 6 серпня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Тупичев, Олена Смеян, аптека, «Вісник Ч», Марина Забіян

Добавить в:


ЦентрКомплект