Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Ірина Сімонова: «Молодь — дуже чутлива аудиторія. І ми маємо вірити їй та бути на одній хвилі»
УБП


Home net

Ірина Сімонова: «Молодь — дуже чутлива аудиторія. І ми маємо вірити їй та бути на одній хвилі»

Про цікаві проєкти, плани, тактику і стратегію Чернігівського молодіжного центру — ексклюзивне інтерв’ю для "ДП" з його директоркою Іриною Сімоновою.



– Чернігівський обласний молодіжний центр створено 2017 року. Спочатку це було комунальне підприємство. А наступного року воно пройшло шлях перетворення. Для того, щоби привести у відповідність діяльність центру до нормативно-правової бази. І коли було оголошено конкурс на заміщення посади ЧОМЦ, претенденти мали презентувати стратегію його розвитку — як зовнішню (приміщення), так і наповнення (діяльність). І якраз та стратегія, яку захищала я, отримала найбільшу кількість балів. Тож на сесії обласної ради депутати проголосували за мою кандидатуру на посаду директора центру.

– Наразі центр – теж комунальна установа. Але що змінилося після реорганізації?

– Тепер ми маємо відповідне положення, підґрунтя й напрями роботи, також — кведи, які об’єднують усю роботу.

– Чи може відтак центр надавати платні послуги й починати бути самоокупним?

– Поки що ні. Цей перелік іще не затверджений кабміном. Ми цього чекаємо. Особливо коли приміщення буде реконструйованим, адже такі послуги були б матеріальною підтримкою і в жодному разі не заважали би проведенню наших обов’язкових соціальних заходів у контексті молодіжної роботи, яка ґрунтується на молодіжній політиці Ради Європи, що пристосована до потреб громади нашої області.

– На вашій площі — колишнього кінотеатру Щорса — скільки креативного можна зробити!

– У всій Україні молодіжні центри й молодіжний простір відкриваються й розвиваються. І вони різні в кожній громаді. Звісно, платні послуги можуть надавати не всі, але у великих містах це було би доречно. Звичайно, мова не про те, що ми братимемо гроші з молоді за наші соціальні заходи. Ми говоримо про додаткові ресурси, котрі допоможуть диференціювати витрати при обслуговуванні приміщення, наприклад.

– Ірино, а з чого ви почали в центрі? До речі, де працювали раніше і чому були переконані, що ця робота саме для вас?

– Я працювала в невеличкій організації — Молодіжному центрі праці при департаменті сім’ї, молоді та спорту.Чернігівської ОДА. Починала 2006 року секретарем, далі підвищувала свою кваліфікацію і 2013 року стала директором. Тому робота для мене знайома.

– У молодіжному середовищі не тільки зміст і наповненість заходів, а й комфорт та сучасна обстановка, інтер’єр навколо допомагають виразніше й зручніше сприймати чи то тренінг, чи зустріч.

– Звичайно. Як і те, що цінності, про які говориш, мають бути в тобі. Інакше ніхто не повірить! Молодь загалом дуже чутлива. Політика нині ґрунтується так, що ми маємо бути на одній хвилі зі своїми слухачами. Навіть мова повинна бути молодіжною, як і сама енергетика заходу та його атмосферність. Простір мусить стати доступним, вільним і безпечним для всіх.

– Коли ви подавали документи на конкурс, яку мету ставили? Що пропонували?

– Це була пропозиція реорганізувати будівлю кінотеатру в сучасний простір. Для цього треба було чимало проаналізувати – ринок і попит. Стратегія розвитку цього приміщення конкурентоспроможна, вона та, яка потрібна громаді. І є низка показників, котрі були враховані — це й розташування (недалеко Київ), аби міг розвиватися бізнесовий туризм із його конференціями, навчаннями, семінарами. Ми самі ще 2017 року зіткнулися з проблемою, що нам ніде провести міжнародний молодіжний захід…

– До тієї ж Андріївки («Андріївські озера») їдуть проводити конференції, семінари навіть із за кордону. Це за 30 км від обласного центру. А тут – приміщення в центрі Чернігова.

– Яке дозволяє такий формат. Плюс поруч готелі, кафе і ресторани, можна піти на Вал і взагалі одразу побачити туристичну складову міста. Принагідно скажу, що Чернігів змінюється. І цього не можна не помітити. Значущим показником, приміром, є ось такий факт. Наші колеги з Корпусу миру (США) зробили ремарку, що вони для себе відкрили Чернігів, коли приїхали нещодавно до нас із дітьми й гарно провели тут час. Але я маю сказати, що ми працюємо з Корпусом миру протягом 10 років. І 6 років поспіль тут була база для стажування волонтерів. Але Чернігів американці відкрили тільки тепер по-новому, як гарне туристичне місто.

– Якими цікавими заходами ви наповнює свій центр?

– Наша робота і контент складаються, зокрема з неформальної освіти, з її популяризації. Це платформа для саморозвитку й розвитку молодіжних громадських ініціатив. Це публічний простір, де можна чогось навчитися, реалізувати себе, подати ідею і зрозуміти, як її реалізувати, отримати менторський супровід, перетворити ідею в проєкт і втілити його в життя. Коли щось не виходить, ми розкладаємо по поличках, чому так сталося, й, урешті, знаходимо шлях до втілення.


– Які проєкти центру вам найбільше до душі?

– Торік у нас відбулося понад тисячу заходів. Із них – 60% власних. Орієнтовна кількість учасників – понад 20 тисяч. Є заходи, приурочені до дат, популяризаційні – такі, як от українське сучасне кіно, також фестивальна діяльність. І клубна. Це дискусійний клуб «Думка». Для молодших наших учасників – «Історичні гутірки» – про правдиву історію. Звісно, вишколи, лідерські, проєктні тренінги. Також у нас є грантова діяльність. Торік ми отримали підтримку для двох наших проєктів. Перший – від Українського культурного фонду – «Мікрофони». Це сучасна інклюзивна студія для молоді з інвалідністю й без, які би спільно спілкувалися на рівні членів громади й учасників суспільно-політичних процесів. Загалом, інклюзія у нас потребує етапності втілення його в життя. Скажу, що дві групи цього клубу трималися спочатку відокремлено. І лише з часом у них налагодилися й спілкування, й спільна робота.

– Робота забирає час. І день у вас ненормований…

– Так, це публічний простір, і ми не можемо зачинити двері центру о 18.00. Але це нормальна діяльність такого закладу. Ми затримуємося часом і до 10-ї години вечора. І цілком без проблем. Нам теж цікаво, й ми розуміємо, що справа того варта. Таким чином гуртується команда вмотивованих людей. Бо коли ти сам у цьому не зацікавлений, то довго в такому центрі не пропрацю­єш. Треба бути захопленим і почуватися комфортно на роботі й о 21.00.

– А вдома? Розуміють вас?


– Родина особливо підтримує. Мене розуміють і чоловік, і діти. Донька Оля нині у сьомому класі колегіуму №11. Вона розумна й активна, у нашому центрі буває постійно. А влітку писала цікавого мотиваційного листа для участі у нашому екологічному тренінгу, що мене дуже втішило. Син Андрій навчається на першому курсі Академії сухопутних військ у Львові. Він – волонтер Молодіжного центру праці. І складова патріотичного виховання, присутня в центрі, безперечно, відіграла свою роль у виборі сином майбутньої професії. Чоловік Павло теж допомагає завжди. Він неймовірно талановитий і захоплюється новими ідеями та справами. Павло – військовий психолог, крутий коваль. Нині займається ще й сільським господарством. Але найголовніша його чеснота – він вміло та вправно мені допомагає і може вчасно дати пораду якраз у важливому контексті.

– На минулій президії і сесії обласної ради до вас, Ірино, було багато запитань. Але ви відстояли свою позицію. І в чому ж була справа, на ваш погляд?


– Я вважаю це непорозумінням і трохи викривленою інформацією про суть справи. Бо говорилося про нецільове використання коштів. Але, даруйте, це нонсенс. У мене є всі папери, де видно, що кошти на проєктно-кошторисну документацію виділялися за розпорядженням кабміну. Тобто це були цільові кошти. І я діяла в межах своїх повноважень.

– І який же проєкт має втілитися в життя за цими документами?

– Головна мета, яка стояла переді мною і про яку я говорила на захисті на заміщення вакансії директора центру, була подача проєкту на конкурс Державного фонду регіонального розвитку. Це створення хабу соціального партнерства, підприємництва й інституційного розвитку. Проєкт був поданий на платформу ДФРР, читався, затверджувався, відтак відбувся конкурс. Сама стратегія регіонального розвитку, яку надає Мінрегіон, діяльність хабу передбачає. Під нього у нас заплановано великий спектр роботи. Наше приміщення – 2,5 тисячі квадратних метрів, воно має працювати різноформатно й одночасно – з набором сталих сучасних затребуваних сервісів. Але приміщення потребує сучасного ремонту. А відтак буде й наповнення його цікавими актуальними заходами. Отож ми подали на платформу Мінрегіону описову частину проєкту. Члени комісії ОДА розглянули його. І він зайняв 1 місце. Та пройшов до наступного етапу. Це було в грудні 2018 року. А відтак виділилися й кошти.

Реалізація проєкту розрахована на три роки – 2019-2021. Але 2019 року роботи не проводилися. Бо була невелика затримка з виділенням грошей, і, відповідно, кошти (7,5 млн з державного бюджету) прийшли у серпні-вересні. А далі було оголошено тендер. Спочатку ми планували ремонт фасаду, але оскільки вже була осінь, то ми зорієнтувалися на внутрішні роботи – система опалення і вентиляції, коворкінгова зона та вбиральні. Тендером займалося управління капітального будівництва ОДА. Виконавець визначився – київська компанія. Але, як виявилося, у нього не було дозволу й ліцензії на роботи на об’єктах пам’яток архітектури. Але це була не наша вина. Проєктно-кошторисна документація пройшла експертизу й була виготовлена відповідно до тих коштів, які на неї було виділено. І її ми передали до вищеназваного управління.

– А тепер?

– Тепер потрібне коригування документації відповідно до цін тощо. І – новий тендер. А це додаткові кошти. Це все регулюється. Але, як бачите, роботи не виконувалися, бо була відмова від державної архітектурно-будівельної інспекції. А гроші відповідно повернулися назад до бюджету.

– І яка ж подальша доля проєкту?

– Відповідно до постанови кабміну, такі проєкти захищені. Тим більше, наш розрахований на 2019-2021 роки. Але у мене є побоювання, що він узагалі може не відбутися. Хоча дуже багато можна зробити й за два роки. Нехай би це були різні підрядники, котрі б виконували й зовнішні, і внутрішні роботи одночасно… Можливостей для втілення проєкту багато. Треба тільки постаратися…

– Ірино, попри все, ви щасливі на своїй роботі?

– Я справді неймовірно захоплена своєю роботою. Я тренерка національної програми «Молодіжний працівник», регіональна координаторка благодійного фонду «Серце до серця», координаторка проєкту «Мікрофони». Випускниця американської програми «Open World» («Відкритий світ»). І ми торік в її рамках одержали підтримку й реалізовуємо проєкт «Соціальні стартапи для молоді», а відтак і самі підвищили кваліфікацію. Я рада, що бачу позитивні зміни й перетворення у молодіжній роботі. Нехай усе відбувається не так швидко, як хочеться, але все ж – є рух уперед. До речі, ідея нашого поки що не втіленого проєкту народилася, коли я побачила злагоджену роботу Молодіжного центру в Страсбурзі в Раді Європи. А ще – роботу мереж Імпакт хабів та коворкінгової зони в Одесі. Там є бізнесова й соціальна складові. На їхній базі я і розкручувала наш проєкт.

– Ірино, мрії про Молодіжний центр у Чернігові були, як то кажуть, із «незапам’ятних» часів, які, зокрема, колись називалися епохою перебудови. Про це постійно писала тодішня преса. Та молодь уже стала бабусями й дідусями. І от лише у наш час ця мрія стала реальністю. Тому дуже хочеться, аби все нарешті сталося так, як бажали й бажають цілі покоління! Успіхів вам!

Спілкувалася Людмила Пархоменко, Чернігівська обласна газета «Деснянська Правда». Фото зі сторінки FACEBOOK Ірини Сімонової

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Ірина Сімонова, молодіжний центр, «Деснянська Правда»

Добавить в:


ЦентрКомплект