• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Віктор Ковальовський: художник, письменник, керівник народного хору


Талион

Віктор Ковальовський: художник, письменник, керівник народного хору

 

Будучи на Ічнянщині, у селі Монастирище, ми познайомилися з однією дуже цікавою людиною — Віктором Ковальовським. Його життєвому і творчому шляху можна лише подивуватися. Віктор Петрович відомий багатьом письменник, художник та керівник місцевого хору. Він багатогранна особистість. І все, що робить чоловік, робиться з душею і заслуговує на повагу.



Віктор Ковальовський — автор одинадцяти поетичних збірок та художньо-публіцистичної повість «Жив собі просто солдат». А зараз готується до друку його історичний роман «Під покровом ночі», який охоплює три історичні епохи (з 1767 по 2017 рік). Він — лауреат літературних премій імені Василя Чумака та Степана Васильченка, член Ічнянського об’єднання літераторів «Криниця» та літературного об’єднання імені Фрідеберта Тугласа.

Крім того, Віктор Ковальовський є керівником народного фольклорного колективу «Джерела» та сімейно-родинного колективу Монастирищенського сільського Будинку культури. Обидва колективи мають численні нагороди за участь та перемогу в різноманітних фестивалях, конкурсах, ярмарках, всеукраїнському літературно-мистецькому святі «Качанівські музи». І з кожним роком подяк, грамот і дипломів районного та обласного рівня у них стає дедалі більше.

Віктор Петрович розповідає, що в минулому він працював у карному розшуку в Чернігівському обласному апараті МВС України. Був криміналістом. А коли вийшов на пенсію, то переїхав жити до на свою малу батьківщину, у батьківську хату рідного села Монастирище.

Пригадує, як у 2006 році в рідному селі на той час був творчий занепад, а йому дуже хотілося все відродити. Тому разом із дружиною свого двоюрідного брата Оленою Ковальовською він вирішує повернути в село творче життя села. 2007-го вони приїхали на фестиваль до Чернігова і їм присвоїли звання народного колективу. Кожні чотири роки колектив захищав своє звання і сьогодні є творчою перлиною Чернігівщини. До речі, цьогоріч у травні їх запросили на програму «Надвечір’я». Тож незабаром про наших земляків дізнається вся Україна.

В колективі «Джерела» одинадцять учасників, дружина пана Віктора теж виступає поруч із чоловіком. Найстаршій учасниці колективу 72 роки, а наймолодшій — 47. Жодне свято в Ічні, жоден День міста не відбувається без виступів народного фольклорного колективу «Джерела» та сімейно-родинного колективу, в якому Віктор Ковальовський співає разом зі своєю дружиною, кумою та зовицею. І на фестивалі родинної пісні вони завжди посідають перші місця. Виконують колективи не лише українські народні пісні, а й авторські. Багато пісень пан Віктор пише сам. До речі, його пісні співають Сосницький народний аматорський фольклорний колектив «Криниці», заслужений артист України Анатолій Кобзар і виконувала народна артистка УССР Валентина Пархоменко з тріо бандуристів «Дніпрянка».




— Я з дитинства люблю малювати та грати на гармошці. Мені й шести років не було, як я назасівав чимало грошей, придбав собі гармошку і самостійно навчився на ній грати. Хлопці купувати лижі, м’ячі, а я так мріяв про гармошку. Любов до пісні та музики мені передалася від мами. Вона дуже гарно співала, неперевершено грала у виставах. І коли я сам навчився грати, то мене почали запрошувати виступати на весіллях. Дуже любив музику, але після школи пішов навчатися в медучилище на фельдшера-акушера. Два роки провчився й покинув. Не моє. Натомість закінчив курси баяністів — хормейстерів у Чернігівській обласній філармонії. Попрацював у районному будинку культури і мене забрали в армію. Після армії одружився і одного разу на чернігівському вокзалі у нас із дружиною вкрали речі та гроші. Після чого я вирішив пов’язати своє життя з криміналістикою. Ловив кишенькових злодіїв. А потім, оскільки я дуже гарно малював, мене направили на вищі курси експертів-криміналістів-художників. З усього Радянського Союзу нас тоді навчалося лише 11 чоловік. Навчання закінчив із червоним дипломом. Іспитів не складав, бо за моїми портретами, які я склав за словами очевидців, тоді вже було два затримання. Залишали працювати в Харкові, але я повернувся на Чернігівщину. По приїзду до Чернігова мені присвоїли офіцерське звання, і я почав працювати в карному розшуку. Потім не раз траплялося так, що за моїми портретами швидко знаходили злочинців, тому я перейшов у відділ криміналістики. До мене зверталися по допомогу з усієї України. Останні роки працював у райвідділі в Ічні старшим дізнавачем. А потім мне паралізувало, і я чотири роки був прикутим до ліжка, — розповідає пан Віктор.

Через сім місяців лікування у шпиталі його комісували і відправили додому. Прогнози лікарів були невтішними. За їхніми словами, все було безнадійно. Але завдяки родинній підтримці, вірі, фізичним вправам, спільним зусиллям дружини, дітей, батьків, які з ним займалися, через чотири роки чоловік став на ноги та поступово почав робити перші кроки, грати на баяні. І завдяки баяну згодом повернувся до звичайного життя. А потім одного дня пан Віктор заспівав під гітару на одному з місцевих концертів. Всім дуже сподобався виступ і йому запропонували бути художнім керівником. Крім музики та співів чоловік пише картини маслом, видає збірки віршів. І більшу частину робіт присвячує своїй коханій дружині Любові.



— Моя Любонька протягом усього сімейного життя була зі мною і в радості, і в горі. Коли я був прикутим до ліжка, вона піклувалася про мене з великою ніжністю й любов’ю. За це я їй буду вдячний до кінця життя. Вона вірила в мене і завдяки цій вірі я став на ноги. Все життя Любаша співає разом зі мною в народному фольклорному колективі «Джерела» та сімейно-родинному колективі. І ось так пліч-о-пліч ми йдемо з нею по життю. «Все, що найкраще на світі. Все я віддав би для тебе. Тільки була б ти щаслива. Тільки була б біля мене. Цвітом весняної пісні лину до тебе, кохана. Та, що найкраща на світі, Богом та долею дана». Я її дуже сильно люблю. І до кінця життя буду їй вдячний за те, що в найтяжчу хвилину вона була поруч, — каже чоловік.

З батьківською любов’ю чоловік розповідає про своїх дітей — Романа й Оксану, та двох онучок. Каже, найбільша цінність у житті — це любов близьких і рідних людей. Коли в родині панують злагода та любов, тоді хочеться співати, писати картини, присвячувати рідним людям пісні і весь час щось творити.

Валентина Науменко, Чернігівська обласна газета «Деснянська Правда». Фото надані кореспондентом

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Віктор Ковальовський, Ічнянщина, «Деснянська Правда»

Добавить в:
 
 


Центр Комплект