Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Світ прекрасного художниці Тетяни Федоритенко

Світ прекрасного художниці Тетяни Федоритенко

Чернігівська художниця Тетяна Федоритенко все своє життя присвятила мистецтву. Після закінчення навчання повернулася до рідного Чернігова, де нині працює викладачем художньої школи і секретарем обласної організації Національної спілки художників України. Художниця переконана, що талант без постійної праці не можна повноцінно реалізувати.

Ми зустрілися у її майстерні на вулиці Любецькій. Там зібрана колекція її картин, а також зберігаються дорогі речі, що мають не лише особисту, а й родинну цінність. Тетяна Миколаївна говорить, що не любить публічності і надмірної уваги до себе, але погоджується поспілкуватися про життя та творчість.



«Я вирішила, що не гірша від інших»

Тетяна Федоритенко (у дівоцтві – Галковська) народилася у Чернігові. Вона говорить, що у звичайній родині, але у сім’ї завжди панувала творча атмосфера - батьки, дядько любили і вміли малювати. Сестра Надія більше схилялася до музики, і нині вона – відома у Чернігові поетеса та громадська діячка. «Наш рід по материній лінії – чернігівський, має глибоке коріння», - розповідає мисткиня. Навчалася майбутня художниця у школі №20, відвідувала художню студію у тодішньому Палаці піонерів. Після завершення школи вирішила пов’язати свою долю з творчістю і спробувала вступити до художнього училища в Ленінграді, де на той час проживали родичі.

«На жаль, з першого разу я не набрала необхідної кількості балів і не вступила до училища. Але залишилася у Ленінграді, щоб відвідувати підготовчі курси при Вищому художньому промисловому училищі імені Мухіної. Ходила, ходила на заняття, а потім задумалася – а чому я хочу вступати до училища, а не вище? Адже не гірша за інших», - згадує ті часи Тетяна Миколаївна. У період підготовчих курсів їй доводилося працювати на будівництві, аби мати змогу проживати у Ленінграді. Після підготовчих курсів вона успішно склала іспити до Ленінградського вищого художнього промислового училища (нині – Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія імені О.Штіглиця), що прирівнювалося до вищого навчального закладу. Навчалася там у 1974-1979 роках.



«Мабуть, студентські роки – найщасливіший період життя для багатьох людей», - припускає Тетяна Федоритенко. Сприяла незабутнім враженням і атмосфера художнього вишу, що розташовувався у приміщенні колишньої школи технічного малювання, заснованої у ХІХ столітті відомим у Російській імперії меценатом і колекціонером Олександром Штігліцем. Студенти мали можливість працювати з творами мистецтва, зібраними ним, а ще з трофейною колекцією, що була напівзакритою, адже вона складалася із творів мистецтва, привезених до СРСР після Другої світової війни з європейських музеїв і приватних зібрань.
«У нашому навчальному закладі була якась неймовірна, майже домашня, атмосфера, надзвичайно душевна. Викладачі запрошували студентів додому, пригощали смаколиками, приходили до нас у гуртожиток. Навіть гроші, за необхідності, могли позичити», - ділиться спогадами чернігівська художниця.







«Вступ до Спілки художників відкривав перспективи»

Після закінчення навчання Тетяна Федоритенко повернулася до Чернігова, вийшла заміж. Почала працювати у виробничому комбінаті при Спілці художників. Вона згадує, що у радянські часи під час будівництва об’єктів соціально-культурного призначення – шкіл, лікарень, бібліотек, будинків культури тощо – обов’язково передбачалися кошти для їх художнього оздоблення. Саме тому у цих закладах до сьогодні збереглися зразки монументального мистецтва – мозаїки, вітражі, ліплення. «Працювати доводилося важко – якщо викладали мозаїку, то доводилося працювати на висоті, якщо смальту колоти, то завжди руки в крові, глину вимішувати теж непросто», - зазначає мисткиня. Окремі її роботи збереглися до цього часу – мозаїка на приміщенні Літнього театру у Центральному парку культури та відпочинку, керамічна інсталяція в обласній бібліотеці імені Короленка тощо.

З часом вона вступила до Спілки художників СРСР, отримала власну майстерню, і стала «як біла людина» працювати у майстерні з пензликом. Адже замовники різних об’єктів у ті часи мали витрачати кошти і на придбання картин, навіть, якщо вони й не були шанувальниками мистецтва. Художники отримували гонорари за свою роботу, діяла ніби система державного замовлення у сфері мистецтва.



«Вступ до Спілки художників відкривав кар’єрні перспективи, можливості участі у різноманітних виставках. Крім того, членів спілки «балували» участю у пленерах, роботою і відпочинком у будинках творчості в Україні та на території колишнього Союзу», - згадує Тетяна Федоритенко.

Натхнення у творчості додавали і закордонні виставки. Зокрема, чернігівська художниця у 90-х роках мала персональні виставки у Швеції, Франції, Німеччині.

Вона розповідає, що до творчості українських художників за кордоном є значний інтерес, але потрібно, щоб хтось займався організацією виставки, вирішував усі питання щодо віз на той час, логістики. У Німеччині художню виставку Тетяни Федоритенко організовувала її знайома – виставка проходила у публічній бібліотеці міста Клаусталь Целлєрферд. У Швеції знайомий галерейник запропонував свою галерею у місті Крамфорш. Особливо пам’ятною була поїздка до Швеції. Адже завдяки двом виставкам у цій країні, вона змогла придбати квартиру у Чернігові, до цього її сім’ї доводилося жити разом із батьками.



«Швеція зачарувала красою природи. А ще у той час ми відчули «культурний шок» від загального рівня культури людей, від цивілізації, побутових умов, адже проживали у місцевих родинах», - говорить художниця. Вона зізнається, що всіх здивувала наявність і доступність товарів, кардинально інше ставлення держави до людей, до мистецтва. «Я, мабуть, витратила тисячу доларів на одяг, взуття для себе, чоловіка, на подарунки рідним, а потім зупинилася. І наступного разу була вже більш раціональною», - розповідає Тетяна Миколаївна.

«Змінилися часи, чи змінилися ми?»








Нині можливості українських художників інші, особливо у невеликих містах. Спілка «виживає», організувати виставку за кордоном досить складно, у тому числі і через бюрократичні перепони (адже для переміщення через кордон картин потрібні спеціальні дозволи Міністерства культури). Навіть поїхати до Гомеля у Білорусь на виставку не так і просто. Водночас за словами Тетяни Федоритенко, у нинішніх умовах чернігівська організація Спілки ще має кращу ситуацію, ніж в інших регіонах, у тому числі і завдяки майну, яке здають в оренду.

Тетяна Федоритенко зауважує, що попит на твори мистецтва невисокий. У Чернігові найчастіше картини купують на подарунки впливовим і заможним. «Хтось вибігає у Києві, той і «рибку» зловить, але і в салонах столиці не завжди картини купують», - зазначає художниця. Вона наголошує, що держава, на жаль, не підтримує культуру, мистецтво на належному рівні, раніше до творчих спілок були пільги зі сплати комунальних послуг, а нині їх скасували. У майстернях на Любецькій було ще прохолодно, бо на час зустрічі 1 листопада ще не ввімкнули опалення. Але у планах все-таки є задум робити ремонт.



Тому зараз Тетяні Федоритенко доводиться творчість поєднувати із викладанням у художній школі. Якщо раніше це було, як хобі – для душі, то зараз вона працює на ставку. Жінка зізнається – за інших би обставин займалася виключно творчістю. Працювати над своїми творами вона любить на самоті. «Іноді зайду у майстерню до сусідки, вона і розмовляє, і працює, а мені потрібно, щоб ніхто не заважав», - розказує художниця. На її думку, у художника обов’язково повинно бути натхнення. «Але натхнення без праці у творчості неможливе. Художнику праця необхідна, як спортсмену тренування, щоб рука і очі постійно працювали», - запевняє мисткиня.

Вона демонструє свої роботи – натюрморти, пейзажі, зроблені у Чернігові і поблизу міста, додаючи, що дуже любить Седнів, Любеч. Там працювалося гарно. Згадує роки, коли усі були більш відкритими і щирими, молодими. «Ми збиралися разом, щось святкували, виїздили на природу. Зараз цього всього немає. Чи час змінився? Чи змінилися ми? Кожен сам по собі – ховається у свою нірку», - розмірковує художниця.

На прощання вона показує симпатичну листівку своєї учениці Дарини Крисанової із зображенням маленької сови. А ще запрошує у гості на Різдво.



Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Федоритенко, художниця

Добавить в:


ЦентрКомплект