Світ прекрасного художниці Тетяни Федоритенко

П'ятниця, 8 листопада 2019 17:28 | Переглядів: 3917

Чернігівська художниця Тетяна Федоритенко все своє життя присвятила мистецтву. Після закінчення навчання повернулася до рідного Чернігова, де нині працює викладачем художньої школи і секретарем обласної організації Національної спілки художників України. Художниця переконана, що талант без постійної праці не можна повноцінно реалізувати.

Ми зустрілися у її майстерні на вулиці Любецькій. Там зібрана колекція її картин, а також зберігаються дорогі речі, що мають не лише особисту, а й родинну цінність. Тетяна Миколаївна говорить, що не любить публічності і надмірної уваги до себе, але погоджується поспілкуватися про життя та творчість.

«Я вирішила, що не гірша від інших»

Тетяна Федоритенко (у дівоцтві – Галковська) народилася у Чернігові. Вона говорить, що у звичайній родині, але у сім’ї завжди панувала творча атмосфера - батьки, дядько любили і вміли малювати. Сестра Надія більше схилялася до музики, і нині вона – відома у Чернігові поетеса та громадська діячка. «Наш рід по материній лінії – чернігівський, має глибоке коріння», - розповідає мисткиня. Навчалася майбутня художниця у школі №20, відвідувала художню студію у тодішньому Палаці піонерів. Після завершення школи вирішила пов’язати свою долю з творчістю і спробувала вступити до художнього училища в Ленінграді, де на той час проживали родичі.

«На жаль, з першого разу я не набрала необхідної кількості балів і не вступила до училища. Але залишилася у Ленінграді, щоб відвідувати підготовчі курси при Вищому художньому промисловому училищі імені Мухіної. Ходила, ходила на заняття, а потім задумалася – а чому я хочу вступати до училища, а не вище? Адже не гірша за інших», - згадує ті часи Тетяна Миколаївна. У період підготовчих курсів їй доводилося працювати на будівництві, аби мати змогу проживати у Ленінграді. Після підготовчих курсів вона успішно склала іспити до Ленінградського вищого художнього промислового училища (нині – Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія імені О.Штіглиця), що прирівнювалося до вищого навчального закладу. Навчалася там у 1974-1979 роках.

«Мабуть, студентські роки – найщасливіший період життя для багатьох людей», - припускає Тетяна Федоритенко. Сприяла незабутнім враженням і атмосфера художнього вишу, що розташовувався у приміщенні колишньої школи технічного малювання, заснованої у ХІХ столітті відомим у Російській імперії меценатом і колекціонером Олександром Штігліцем. Студенти мали можливість працювати з творами мистецтва, зібраними ним, а ще з трофейною колекцією, що була напівзакритою, адже вона складалася із творів мистецтва, привезених до СРСР після Другої світової війни з європейських музеїв і приватних зібрань.
«У нашому навчальному закладі була якась неймовірна, майже домашня, атмосфера, надзвичайно душевна. Викладачі запрошували студентів додому, пригощали смаколиками, приходили до нас у гуртожиток. Навіть гроші, за необхідності, могли позичити», - ділиться спогадами чернігівська художниця.

«Вступ до Спілки художників відкривав перспективи»

Після закінчення навчання Тетяна Федоритенко повернулася до Чернігова, вийшла заміж. Почала працювати у виробничому комбінаті при Спілці художників. Вона згадує, що у радянські часи під час будівництва об’єктів соціально-культурного призначення – шкіл, лікарень, бібліотек, будинків культури тощо – обов’язково передбачалися кошти для їх художнього оздоблення. Саме тому у цих закладах до сьогодні збереглися зразки монументального мистецтва – мозаїки, вітражі, ліплення. «Працювати доводилося важко – якщо викладали мозаїку, то доводилося працювати на висоті, якщо смальту колоти, то завжди руки в крові, глину вимішувати теж непросто», - зазначає мисткиня. Окремі її роботи збереглися до цього часу – мозаїка на приміщенні Літнього театру у Центральному парку культури та відпочинку, керамічна інсталяція в обласній бібліотеці імені Короленка тощо.

З часом вона вступила до Спілки художників СРСР, отримала власну майстерню, і стала «як біла людина» працювати у майстерні з пензликом. Адже замовники різних об’єктів у ті часи мали витрачати кошти і на придбання картин, навіть, якщо вони й не були шанувальниками мистецтва. Художники отримували гонорари за свою роботу, діяла ніби система державного замовлення у сфері мистецтва.

«Вступ до Спілки художників відкривав кар’єрні перспективи, можливості участі у різноманітних виставках. Крім того, членів спілки «балували» участю у пленерах, роботою і відпочинком у будинках творчості в Україні та на території колишнього Союзу», - згадує Тетяна Федоритенко.

Натхнення у творчості додавали і закордонні виставки. Зокрема, чернігівська художниця у 90-х роках мала персональні виставки у Швеції, Франції, Німеччині.

Вона розповідає, що до творчості українських художників за кордоном є значний інтерес, але потрібно, щоб хтось займався організацією виставки, вирішував усі питання щодо віз на той час, логістики. У Німеччині художню виставку Тетяни Федоритенко організовувала її знайома – виставка проходила у публічній бібліотеці міста Клаусталь Целлєрферд. У Швеції знайомий галерейник запропонував свою галерею у місті Крамфорш. Особливо пам’ятною була поїздка до Швеції. Адже завдяки двом виставкам у цій країні, вона змогла придбати квартиру у Чернігові, до цього її сім’ї доводилося жити разом із батьками.

«Швеція зачарувала красою природи. А ще у той час ми відчули «культурний шок» від загального рівня культури людей, від цивілізації, побутових умов, адже проживали у місцевих родинах», - говорить художниця. Вона зізнається, що всіх здивувала наявність і доступність товарів, кардинально інше ставлення держави до людей, до мистецтва. «Я, мабуть, витратила тисячу доларів на одяг, взуття для себе, чоловіка, на подарунки рідним, а потім зупинилася. І наступного разу була вже більш раціональною», - розповідає Тетяна Миколаївна.

«Змінилися часи, чи змінилися ми?»

Нині можливості українських художників інші, особливо у невеликих містах. Спілка «виживає», організувати виставку за кордоном досить складно, у тому числі і через бюрократичні перепони (адже для переміщення через кордон картин потрібні спеціальні дозволи Міністерства культури). Навіть поїхати до Гомеля у Білорусь на виставку не так і просто. Водночас за словами Тетяни Федоритенко, у нинішніх умовах чернігівська організація Спілки ще має кращу ситуацію, ніж в інших регіонах, у тому числі і завдяки майну, яке здають в оренду.

Тетяна Федоритенко зауважує, що попит на твори мистецтва невисокий. У Чернігові найчастіше картини купують на подарунки впливовим і заможним. «Хтось вибігає у Києві, той і «рибку» зловить, але і в салонах столиці не завжди картини купують», - зазначає художниця. Вона наголошує, що держава, на жаль, не підтримує культуру, мистецтво на належному рівні, раніше до творчих спілок були пільги зі сплати комунальних послуг, а нині їх скасували. У майстернях на Любецькій було ще прохолодно, бо на час зустрічі 1 листопада ще не ввімкнули опалення. Але у планах все-таки є задум робити ремонт.

Тому зараз Тетяні Федоритенко доводиться творчість поєднувати із викладанням у художній школі. Якщо раніше це було, як хобі – для душі, то зараз вона працює на ставку. Жінка зізнається – за інших би обставин займалася виключно творчістю. Працювати над своїми творами вона любить на самоті. «Іноді зайду у майстерню до сусідки, вона і розмовляє, і працює, а мені потрібно, щоб ніхто не заважав», - розказує художниця. На її думку, у художника обов’язково повинно бути натхнення. «Але натхнення без праці у творчості неможливе. Художнику праця необхідна, як спортсмену тренування, щоб рука і очі постійно працювали», - запевняє мисткиня.

Вона демонструє свої роботи – натюрморти, пейзажі, зроблені у Чернігові і поблизу міста, додаючи, що дуже любить Седнів, Любеч. Там працювалося гарно. Згадує роки, коли усі були більш відкритими і щирими, молодими. «Ми збиралися разом, щось святкували, виїздили на природу. Зараз цього всього немає. Чи час змінився? Чи змінилися ми? Кожен сам по собі – ховається у свою нірку», - розмірковує художниця.

На прощання вона показує симпатичну листівку своєї учениці Дарини Крисанової із зображенням маленької сови. А ще запрошує у гості на Різдво.

Gorod.cn.ua