Війна, і сльози, і любов

У Чернігівському районному суді третього вересня судили солдата Першої окремої танкової бригади за самовільне залишення військової частини. 20-річний Сергій Задерій родом з Радвиного Сновського району. Служить у Гончарівському, контрактних. Старший солдат, танкіст. На контракт пішов сам, у червні 2018 року, хотів захищати Україну. По службі справлявся добре, нарікань не мав, зальотів — жодного.

У липні цього року Сергій залишив військову частину і поїхав до коханої, яка мала народити його дитину.


Олександра Безручко та Сергій Задерій


Вагітна в 16

17-річна Олександра Безручко — з маленького села Млинок, що на іншому кінці Сновського району. Немає магазину, не ходить автобус, телефонний зв'язок майже відсутній, у селі близько 25 жителів. Крім Саші, в сім’ї ще молодші братик Юра і сестричка Настя. Батько Владислав різьбяр по дереву. Вирізає з дерева маски, вішалки, попільнички, полички, скульптури звірів — на подарунки і на продаж. Художні задатки передалися й Саші, роботи дівчини є в музеї села Єліне (до Єлінського старостату входить село Млинок).

Познайомились молоді люди в Сновську, у вищому профтехучилищі лісового господарства. Саша вчилася на першому курсі (професії кухар-кондитер), а Сергій — останній курс (за професією лісник).

Після закінчення училища Сергій пішов до військкомату і підписав контракт. В армію хлопця б ще не забрали, бо не минуло 20. А на контракт беруть з 18-ти. На таке рішення вплинув старший на 6 років двоюрідний брат Іван. Атовець, контрактник, захисник. Брати дружать, Іван зі Сновська, часто приїжджав до бабусі в Радвине. Серьожа підписав контракт у червні 2018 року.
Контрактникам дають вихідні. Кожен свій вихідний Сергій їхав до коханої.

Наприкінці осені минулого року Саша завагітніла. Молоді люди збиралися побратися. Але не так просто — Саші було ще тільки 16 років. А в Україні, згідно з законодавством, одружуватися можна з 18-ти. Раніше — тільки через суд. Олександра і Сергій вирішили зачекати.

Як пояснив обвинувачуваний на суді, на той час, коли його жінка мала народжувати, він використав вже всі відпустки. Тому третього липня він перебрався через паркан військової частини та поїхав до неї.

14 серпня на світ з’явилась їхня донечка Катруся.

А Сергій повернувся до військової частини. І сам з’явився до військової прокуратури, щиро покаявся у скоєному.

Суд, зваживши все, визнав обвинувачуваного винним. За цей злочин дали три роки позбавлення волі. Умовно. Тобто звільнили від відбування покарання, якщо він протягом року не вчинить нового злочину.

«Вона боялася, а син не міг її залишити»

Від Гончарівського, де знаходиться військова частина, до села Млинок 130 кілометрів.

До Радвиного, де проживав Сергій з батьками, кілометрів 90.

Будинок Задеріїв крайній. У дворі господарюють батько Микола і старша сестра Юля.

Допомагає, поки мати в лікарні.

— Усе устаткувалося, Сергій на службі, в АТО, — каже сестра.

— Забрали на Донбас, вже десь під Волновахою, — підтверджує Микола Васильович. — Уся їхня частина там. З Чернігова грузилися десь 11 вересня. Син залишився в своїй бригаді.

Рідні Сергія кажуть, хлопець не тікав і не ховався. Просто чекав, поки Олександра народить. Він обіцяв бути поруч на пологах.

— Жінка не хотіла без нього народжувати, — пояснює батько. — Боялася без Сергія. А він готувався до партнерських пологів, медкомісію для цього пройшов, довідка була. І Сергій таки на пологах був присутній, як і обіцяв.

— І тому перемахнув паркан частини і побіг?

— Там не так, — зупиняє Микола Задерій. — Йому трохи дозволили побути. З часті дозвіл був. А тоді дні вийшли, а він дальше остався, бо вона ще не народила.

— Саша переношувала. Сергій прийшов, коли був строк народжувати, й остався. Він не думав, що так серйозно. Гадав, повернеться в частину, і так воно йому з рук зійде, — зітхає старша сестра. — Тому сидів у неї у Млинку. Нам казав, що він у відпустці, а там хто його знає.

— Він же й думав, що у відпустці. Думав, продовжать. Бо його відпустили з часті. Відпустили, — наголошує батько.

— А вони зараз теж які? Ні батькам, нікому нічого не розказували. Вважають, що вже дорослі і самостійні, — завелася сестра. — Краще батьків все знають. Хто його знає, що він там собі думав.

— З ним чи без, все одно б дитина народилася... — не розумію романтики і я.

— Отакий він. Вона боялася, а він не міг її залишити, — розводить руками батько.

— Саша народжувала в Корюківці. Ми їздили, племінниця ж наша, — вже усміхається Юля. — І після 14-го Сергій зразу явився в Гончарівське.


Розставатися завжди непросто

«Поїхав в АТО, і добре»

Сергій з багатодітної родини. У мами, Зінаїди Олексіївни, четверо дітей: три старші дочки і менший син, Сергій. Юля живе в Папірні (Сновського району), Ірина в Чернігові, а Марина на Закарпатті.

— Чи був малим неслухняним?

— Хлопець як хлопець. Обична сільська дитина, — каже сестра.

— Робить усе робив, — стрепенувся батько. — І дрова возив трактором, і картоплю копав. Я без нього наче без рук.

— Як же його на війну послали? У нього ж строк.

— Але ж умовно, — поправляє сестра. — Тільки якщо буде якийсь зальот, тоді відбуватиме покарання. А так брат повернувся в частину. Він і на суд їхав уже з частини. З Гончарівського, його відпускали.

Брат зразу після пологів і поїхав. Він не тікав і не знав, що його вважають дезертиром. А кримінальну справу все одно відкрили.

— Приїхав, а йому, мовляв: «На тебе, друг, вже подали в Київ. Будуть розбиратися». Приїхали з Києва, розібралися. Але, кажуть, справа вже пішла, діватися нікуди — суд буде. Нічого, кажуть, страшного не буде, але... Умовно...

Зараз служить дитина, і добре, — відмахується батько.

Дитину записав на себе

— Хороший хлопець, — каже про Сергія діловод Низківської сільради Валентина Сидоренко. — Ходив у школу в Папірню. Коли позакривались школи: в Суничному, Папірні і Низківці — стали возити в Сновськ. Сергій учився в Сновській школі №1. А після дев’ятого вступив до училища.

Сергієву дитину я не реєструвала, після об’єднання громади в нас забрали ці повноваження. Тепер дітей реєструють у Сновському рацсі. Писав заяву про визнання батьківства, бо вони ще нежонаті.

— Чому не одружився, раз таке кохання? — питаю Сергієвого батька.

— Взимку 18 їй буде, тоді й одружаться. Пішов на пів року, а може й на рік. Вже як ротація буде, тоді приїде і розпишуться.

Саша чекає

Саша ще доучується в училищі в Сновську. Сидить у батьків у Млинку, няньчить маленьку Катрусю.

У Саші в соціальній мережі вконтакті статус: «закохана». У Серьожі: «закоханий в Олександру Безручко».

Молода жінка чекає на повернення цивільного чоловіка з ООС. Дуже боїться йому зашкодити. Навіть лишнім словом.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №42 (1744), 17 жовтня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Сергій Задерій, Олександра Безручко, кохання, війна, ООС, Гончарівське, «Вісник Ч», Олена Гобанова

Добавить в:


ЦентрКомплект