Загинув на першому бойовому завданні: історія 20-річного Дмитра Чави

Дмитро Чава

15 травня Дмитро Чава написав друзям: «Все добре». Того ж дня він загинув.

39-річна Ірина Чава, мати Дмитра, розповідає:

— Син закінчив чернігівське училище. Отримав спеціальність агента з постачання. Працював на деревообробному підприємстві «Техком АВ». Приймав ліс.

Він хотів служити. Коли почалося вторгнення, ще навчався в школі. І вже тоді планував воювати. Рідний дядько, Юрій Чава, з Авдіївки Куликівської громади був в АТО. Дмитро ним дуже пишався. Юрій загинув у березні минулого року. І от наче місія — продовжити розпочату дядьком справу.

Дмитро вибрав Третю штурмову. Поставив перед фактом: «Я вирішив. Я піду». Він вдався у свого батька. Якщо вирішив, робив.

Отримав позивний Пак. Кілька значень має, основне — незламний.

— Донечко, почекай. Мама з тьотею поговорить і будемо малювати, — перериває розмову Ірина. — Сестричці 4,5 роки, — пояснює. — Брату Артему 14 років.



Зліва направо: Надія Півень, бабуся, Артем та Ірина Чави, брат та мати

Діма 1 жовтня минулого року уклав контракт і став військовим. Солдатом-розвідником.

Загинув на першому завданні, першої ж доби. Біля міста Лиман Краматорського району. Вибухова травма. Його відкинуло. Осколкові поранення невеликі. Не було прострілів від зброї. Я оглядала тіло. Не могла цього не зробити. Хотіла переконатися, що саме він. За татуюванням на руках, за всім впізнала. Я мати. Я знаю.

Ховали в закритій труні. Адже було пошкоджене обличчя. Але не настільки, щоб я не впізнала.

Дмитро народився в Авдіївці Куликівської громади. Живемо в Чернігові на Масанах. Поховали на «Яцево». У мене за два-три дні до його загибелі якась ніби пустка в душі з’явилася. Наче втратила щось. Нічого не хочу, нічого не треба.

Він мене оберігав, намагався не хвилювати. Я живу сама з його молодшими братом і сестрою.

Сповіщення принесли 20 травня. Його найкращі друзі на похорони приїздили навіть з Польщі. Понад сто людей прийшли під Катеринку.

— Він уклав контракт на мільйон?

— Він про це не думав. Хотів бути розвідником. Така фішечка. Вибрав частину, яку хотів. Тому підписав звичайний контракт. Усі свої кошти витрачав на себе. Придбав обмундирування. І зимове, і весняне. Найкращий бронежилет. За 98 тисяч гривень. Шолом тисяч за 50. Прилад нічного бачення. Аптечки. Усе було. Хоч у космос лети. І все одно не врятувало.

— Щось з речей повернули?

— Поки ні.

Мати сумує:

— Я відчуваю його вдома. Його запах. Згадую його слова. Але ні обняти не можу, нічого. Я ніколи не хотіла бути матір’ю героя. Тим паче загиблого героя. Я завжди хотіла бути просто матір’ю. Як я його відмовляла! Ти ще життя не бачив, ніде не був, дівчини нема. Але його мрія була — Третя штурмова.

Джерело: сайт газети "Вість", Ольга Самсоненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: