Жінка з Славутича в’яже, займається бісероплетінням, макраме

Майстриня та її твори

Її роботи роз’їхались (чи то – розлетілись?) по всіх континентах, де прикрашають чимало приміщень. Та й не лише приміщень. Річ у тім, що деякі роботи Оксани Миколаївни Алавіної є також предметами одягу (часом – доволі шикарними). Наша героїня в’яже, займається бісероплетінням, макраме. Мешкає вона у місті Славутич, де, незважаючи на свої 64 роки, веде активне творче життя, в т. ч. - курси для жінок будь-якого віку - тих, хто хоче навчитися робити те, що вміє вона.

«Дитинство моє минало у невеличкому селі поблизу Київа у важкі післявоєнні роки, розповідає Оксана Миколаївна. - У той час мало хто з сільских  жінок мав час та сили займатися рукоділлям. Важка праця на землі та по господарству, а ще - виконання майже всіх чоловічих зобов’язань (бо ж то були важкі повоєнні роки) вбивала в жінках спрагу до творчості. Можливо, і я ніколи б не розпочала свою творчу кар’єру, якби не один випадок».
У п’ятому класі Оксана дуже важко захворіла. А з медициною тоді на селі, самі знаєте, справи були кепські. Тож її дядько, котрий на той час працював лікарем у Львові, забрав дівчинку до себе. Його дружина часто приходила до Оксани у лікарню, а якось принесла із собою спиці та нитки. «То був мій перший урок в’язання», - каже Оксана Миколаївна.
Але мали минути роки, щоб це переросло в стиль життя. У віці 18 років Оксана Алавіна приїхала вже навчатися до Львова . Через знайомих довідалася про те, що в місті саме проводиться набір на курси з в’язання та макраме.

«Минуло декілька років. Після закінчення курсів я брала дуже багато замовлень з в’язання та макраме, набувала досвіду, - розповідає рукодільниця. - Вела конспекти з візерунками та моделями одягу, які часто сама вигадувала або ж брала їх з радянських журналів - таких як «Радянська жінка», «Робітниця». Згодом мені запропонували проводити курси у київський фірмі «Світанок». Гроші платили невеликі, але мій ентузіазм перемагав. Тим більше, що я мала таку гарну нагоду і займатися улюбленою справою, і самій навчати людей».
Минав час, Оксана Миколаївна вже організовувала і проводила багато виставок зі своїми роботами у Києві. Пізніше після аварії на ЧАЕС обставини змусили її перебратися до Славутича, де свою творчу кар’єру я продовжувала. Вже в цьому місті вона опанувала техніку бісероплетіння та вишивання бісером («Людина має і може розвивати свої можливості», - переконана рукодільниця).
Її роботи справді є по всьому світу. І зараз Оксана Миколаївна отримує багато замовлень із-за кордону. При цьому у неї вистачає часу навчати інших людей улюбленій справі. «Я дивлюсь на свої роботи, успіхи своїх учнів та розумію, що життя моє минає недаремно», - такими словами Оксана Миколаївна підвела підсумки нашої розмови.  

Юлія Богданова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: