Тетяна Позняковська з Талалаївки - берегиня українських ремесел

Багатогранність таланту - це про Тетяну Позняковську з Талалаївки. Селища, яке донедавна було районним центром, а нині входить як громада до Прилуцького району. Та ці кілька десят­ків кілометрів, що розділя­ють Прилуки з Талалаївкою, не стали на заваді приємному знайомству з майстринею, яке організували працівники книгозбірні Сухополов’янської сільської ради (якщо раптом хтось не в темі - це в минулому Прилуцька район­на бібліотека).
До речі, саме цей колектив вирізняється неабиякою креативністю, часто організову­ючи подібні зустрічі, знайом­ства, виставки.

Та цього разу це була не просто публічна розмова про захоплення чи талан­ти. І працівники бібліотеки, і майстриня зробили все, щоб кожен присутній у залі не тільки думками, серцем, а й руками доторкнувся до створення ткацьких виробів.

Пані Тетяна привезла до бібліотеки кілька ткацьких верстатів. Звичайно, вони невеликі. Справжній великий знаходиться, розповідає, у неї вдома і займає цілу кім­нату. Ті ж, що демонструва­ла під час зустрічі, виготов­лені як нашими майстрами (переважно із західних регіо­нів України), так і китайськи­ми умільцями (куди ж без них). А всього пані Тетяна має вдома близько десятка верстатів.

Як це часто буває, любов до творчості і майстерність передаються від батьків дитині. Так було і в родині Тетяни. У матері перейняла хист до вишивання. Вміє й в’язати - в перші свої вироби вдягала ляльок.
Як важливу сімейну ре­ліквію зберігають у родині витканий ще прабабусею килимок.

Дитяче, дівоче захоплення вишиванням, виготовлення ляльок (зовсім не схожих на лялки-мотанки, якими захо­плюються багато майстринь) згодом переросло в бажання опанувати мистецтво тка­цтва. До речі, Тетяна Позняковська за професією закрійник одягу, а працює... бухгалтером в родинному бізнесі. Та чого тільки не тра­пляється в житті неординар­них особистостей!

Почала багато читати про майстрів і техніку ткацтва (благо, інформації нині в інтернеті - хоч відбавляй). У 2013 році вирішила, що тре­ба починати. І перший свій ткацький верстат замовила у майстра з Житомирщини.
Спочатку це були невели­кі пояси, крайки, а потім взя­лася і за килими. Іноді копіює узори з давніх крайок, а вже зараз створює і власні.

У домашній бібліотеці майстрині книги з техніки вишивки, ткацтва, про різно­манітні рукоділля, ремесла. Талант, який би багатогран­ний він не був, завжди потре­бує своєрідного підживлення - вивчення досвіду інших, практики, а ще - допомоги і підтримки родини. А ще - майстрові обов’язково по­трібно ділитися своїми знан­нями і вмінням. На жаль, в нашому регіоні чомусь не­має ні гуртків, ні студій, де таким талановитим людям можна було б поділитися і своїм надбанням, і навчити інших.
До речі, про навчання. Всі присутні вже з перших хви­лин зустрічі, а тим більше, коли пані Тетяна почала давати майстер-клас, зрозу­міли, як це непросто і важко, скільки потрібно зусилля, терпіння, вправності рук. Дехто пробував власноруч під керівництвом пані Тетяни завести на верстаті хоча б по кілька ниток. Вдавалося, чесно кажучи, не всім. І вко­тре ставало зрозумілим - з талантом все-таки потріб­но народитися. Або просто дуже любити цю справу, бути людиною захопленою і відданою своєму захоплен­ню.

Подивившись, яка то копітка праця, я пообіця­ла собі, що ніколи не буду торгуватися за ціну, якщо колись доведеться купляти подібні вироби майстрів. Бо вони варті своєї ціни і навіть більше.

Ми дивувалися: а де ж бере час? Якщо на виготов­лення триметрової крайки потрібно 10-12 годин, то звідки ж викроїти час на приготування борщу? Каже, що це не проблема і від її захоплення зовсім не страж­дає родина - чоловік Сергій, донька Анастасія. Навпаки, підтримують.










Ще один талант пані Те­тяни - виготовлення інтер’єрних та ігрових ляльок. А ще вона шиє чудові по­вітряні спіднички, які іноді демонструє своїм подру­гам і знайомим. Виготовила плаття на випускний доньці - справжній шедевр. І мріє пошити і весільну сукню для неї. Таку, якої ні в кого не було і не буде.

Чоловік Тетяни Позняковської - Сергій - нині служить у війську. А вона вишиває обкладинки на церковні кни­ги. І тче обереги для своєї родини. Могла б - виткала б і для всієї України в цю непросту годину. З народни­ми мотивами, з українським орнаментом. Як на старому родинному килимку праба­бусі.

Джерело: "Прилуччина + Прилучаночка", Валентина МАТВІЄНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: