чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » 15-річна мама готується до весілля



15-річна мама готується до весілля

25 травня у Ніжині поліцейські разом з працівниками соціальної служби знайшли і повернули додому 15-річну Анну з однорічним сином Максимом. Дівчина живе разом з дідусем, 60-річним Володимиром Мельниченком. Тепер дідусь чекає сватів і нового зятя.


Анна Мельниченко з сином Максимом


Дідусь за маму і за тата

31 травня Володимир Васильович сидить... на даху п’ятиповерхівки військового містечка, латає дах. Працює в місцевому ЖЕКу.

— Я дідусь вже трьох онуків і правнука. Двом і за маму, і за тата, за дідуся і бабусю, — усміхається Володимир Мельниченко. — Треба на ноги піднімати. Онуки Аня й Іван у мене під опікою. Думав, підніму цих. Аж тут ще і правнук з’явився.

Ані було 14 років, закінчила дев’ять класів. Після останнього дзвоника пішла гуляти з друзями і пропала. Вона, подруга і двоє хлопців. 20 днів її шукав, подав у розшук. Любов-морков у неї сталася. Гуляли, подорожували у Батурин, Суми... А я місця собі не міг знайти. Аж тут дзвінок: «Дедушка, прішлі мне дєньгі, домой прієду». Ні, кажу, я сам приїду. Пішов у поліцію і разом з хлопцями поїхав на залізничну станцію в Сумській області. Дівчат забрали, а хлопців залишили.

Сам купив тест на вагітність. Показало дві смужки. Пішли в лікарню, підтвердили — вагітна. Що будемо робити? А вона: буду народжувати. Вагітність в онуки пройшла добре. Будь-якій дорослій жінці б так. Тут почалися перейми. Чекали сусіда, щоб машиною відвіз. Тягнемо час, а вона то морозиво, то тараньки хоче. Дід тільки і встигав по магазинах бігати.

Бачу, що пора. Викликав «швидку». Лікарі трішки накричали, що пізно приїхали. 15 хвилин — і народила богатиря 4,5 кілограми. Молодому батьку сказав: «Іди, працюй. Побачу, що нормальний, дозволю жити з онукою». Никався, пішов служити за контрактом. Де тепер, не знаю.

— Куди зникла Аня цього разу? Чому не сказала?

— До дитини вона дуже добре ставиться, уважна, піклується. У той день взяла правнука і пішла на прогулянку. І не повернулася. Не знав, що і думати. Звернувся до поліції. Виявилося, вона була у хлопця вдома. Твереза, з дитиною. Кормить малого груддю. Були і його батьки. Його мама сказала: «Хватить таке робить. Давайте знайомитися з дідусем. Щоб все було по-людськи. По-іншому не дозволю». Родина нормальна. На вихідні чекаю сватів, — усміхається чоловік. — Я ж не вічний, не дай Бог що, підтримка треба. До сватовства не готуюсь. Не хвилююсь. Це вони повинні боятися, як я зятя сприйму. Будинок, в якому живемо, ремонтую. Утеплюю. Як зійдуться — залишу їм. Але треба час. Бо як кажуть: звідки погані чоловіки з’являються, коли женихи хороші були?


Володимир Мельниченко на даху п'ятиповерхівки

«Аня рік нікуди не виходила»

— Дружини моєї немає вже тринадцять років. Родом вона з Росії, інтернатівська. Я тоді олімпійський стадіон у Москві будував, забрав її у Ніжин. Працювала швачкою до останнього. Рак прямої кишки забрав. Є син Дмитро, йому 39 років, живе окремо, у нього своя родина, їздить на заробітки до Польщі. Дочка Світлана померла два роки тому, у 34. Життя таке вела. Сепсис, зараження крові... В Києві лікував, операцію робили, не допомогло. Саме через це я став її дітям опікуном.

У 90-ті роки їздив на заробітки. Розжилися. Купував старі будинки, ремонтував, продавав. По декілька тисяч доларів тоді мав заробітку. Але довелося зупинитися. Івану було 10 місяців, як донька лишила його на мене. Ані — 5 років. У дітей різні батьки. Анін зараз в Києві працює. До п’яти років спілкувався, а потім перестав. Років шість тому зустрів його, кажу, прийшов би, провідав. Незручно, відповідає.

Іван батька також не цікавить. Перший рік спілкувалися. Записані на моє прізвище, по батькові — Олександровичі, так звали першого Светиного чоловіка. Наче рідніше, коли по батькові однакові. Ваніни дідусь з бабусею казали: зробіть ДНК, доведіть, що це наш онук. Вам треба — ви й доказуйте. А мені ростити їх треба.

Сидів з малими вдома. Годував, одягав. Вирішив оформити опікунство офіційно.

Ані ось-ось буде 16 років. Після народження дитини опікунські не отримую.

— Соціальні служби на облік Аню поставили?

— Звісно. І як я був опікун, теж перевіряли. Приходили, коли самі хотіли. Я двері завжди відкривав. І цього разу після зникнення Ані були. Знаєте, є такий вираз: «Рік тюрми і три умовно». Так і для неї. Рік нікуди не відлучалася. А останнім часом на півгодини виходила. Це вже я тепер всі кінці звів. Кохання у неї. Все по телефону розмовляла. Якось бачив, як він до неї приїздив, виходила.

— Чому так впевнені, що Аня не випиває?

— З 1996 року зовсім не п’ю. І запах алкоголю чую добре. Груддю кормить малого.

— Любов любов’ю, а вчитися планує?

— Говорили. Хотіла екстерном закінчити 11 класів. Тепер планує піти на кухаря в ніжинське училище. Малий в дитсадок піде, мама — на навчання.

— Соціальну допомогу Аня отримує?

— Перші півроку тільки дитячі. Пішов у соцслужбу, допомогли оформити допомогу як матері-одиначці. Тепер близько чотирьох тисяч гривень у місяць отримує. Але більша частина на памперси йде.

— Своє життя не думали влаштувати?

— Думав. Молоду брати — ще на свою шию. Доросла скаже, нащо мені твої малолітки. Вирішив особистим жипям пожертвувати, щоб дітей поставити на ноги. Можливо, у цьому всьому є і моє упущення. Вони і так натерпілися, долею не балувані. Я постійно намагався заробити, щоб все у них було. А жіночої уваги, мабуть, їм не вистачає.

«До Ярика втекла»

Аня вдома з сином Максимом і братом Іваном.

— До Ярика втекла, — тихо і невпевнено відповідає. — Йому 19 років. Працює в Києві на будівництві вахтовим методом. Більше тікати я не буду, соромно за свій вчинок.

— Бити — це не вихід, — додає дідусь. — У мене був учитель — батьків шланг. Як тільки запізнився зі школи — зустрічав мене. Онуків так виховувати не хочу.

— Дідусь над ними — як квочка, — каже Наталія Рацин, начальник служби у справах дітей Ніжинської міської ради. — У повних сім’ях буває не таке піклування, як у цій родині. Коли Аню знайшли, дитина була чиста, нагодована. Мати твереза. До цього часто бачили її в Ніжині, завжди з коляскою. Вона ще юна. Любов.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №23 (1725), 6 червня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Анна Мельниченко, Ніжин, «Вісник Ч», Юлія Семенець

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект