
Щодня, ідучи з роботи, неподалік обласної ради я спостерігаю за чималою компанією підлітків. Хто катається на роликах, хто - на велосипедах. Але найбільше тут тих, хто їздить на скейтах. їх називають скейтбордистами. Що для них ця "їзда": просто хобі чи спосіб життя?

Вроджений церебральний параліч суттєво обмежив фізичні можливості Юрія Ананка, проте не скував його жагу до життя. Професійний письменник, котрий друкується у найпрестижніших українських виданнях. Сильний математик і шахіст, відомий далеко за межами рідного Бахмача (його шахова композиція і в Америці друкувалася). Невтомний футбольний уболівальник, з яким приязно вітається півміста. Інтелектуал, що чудово розуміється на музиці, кінематографі, літературі (українській та зарубіжній), самотужки вивчає іноземні мови - англійську, німецьку, французьку, іспанську...

Накануне таких двух праздников мы неслучайно взяли интервью у известного черниговского предпринимателя Ольги Боднарской.Ольга Олеговна не только владелец магазина и четырех торговых точек по продаже люстр и бра, но и хорошая хозяйка и заботливая мама.Кроме того, Ольга Боднарская - единственный в Чернигове представитель харьковской фирмы "Свет", что дает ей возможность заниматься оптовой и розничной торговлей светильниками этой фирмы.

Про Олексія Чуприну я чула давно. Ним захоплювалися медики, працівники реабілітаційного центру "Відродження", а губернатор області Володимир Хоменко пообіцяв особисто допомогти хлопцеві влаштуватися на роботу.На Чернігівщині сьогодні живе три з половиною тисячі дітей-інвалідів, з них чотири сотні - з діагнозом дитячого церебрального паралічу. Спеціалісти називають більше чотирьох сотень причин, які можуть впливати на розвиток цієї хвороби.

Олена Олександрівна Количева належить до тих небагатьох депутатів, хто займається лише тим, на чому розуміється. А це - тарифи, ціни, питання бюджету. І дарма комусь здається, що активність Количевої поменшала. Просто тарифи давно не переглядались, а якщо таке питання виникне, Количева завжди напоготові. Бо ці питання найбільш болючі і, на жаль, - актуальні.

Цю жінку в Чернігові знає більшість. Хтось як свою колишню або й нинішню вчительку (педагогічній діяльності вона присвятила понад 50 років), ще хтось - як активну громадську діячку (цією роботою займається не менше ніж педагогічною), а ті, хто не знайомий з нею особисто, знають принаймні як "пані в капелюшку". Адже з капелюхами вона не розлучається за жодної пори року. Пройти повз таку елегантну шляхетну жінку і не помітити її - просто неможливо...

Довга – «до підлоги» - спідниця, незмінно - хустка на голові, покірність у погляді, відсутність власних інтересів (бо живе чоловіковими) – приблизно так уявлялася типова попівська дружина. Однак це уявлення виявилося дуже далеким від істини, коли я з перших уст дізналася, як живуть нинішні матушки.

Моя визави — жгучая брюнетка, заместитель мэра Чернигова Оксана Туник-Фриз. Прихожу. Странно, но ждать не пришлось. Вхожу в кабинет. Оба-на! Вот это кабинетик! Первыми «бросаются в глаза» необычные шторы. Я, блин, такие же хочу! Осматриваюсь по сторонам: везде картиночки, вазочки, статуэточки, диванчик (сразу захотелось прилечь (зачеркнуть), присесть), цветочки, полумрак. Все это — является обрамлением офисной мебели. А в пространстве — звуки чудной музыки. В атмосфере полной «расслабухи» и происходит наша беседа. Заместитель мэра обещает ответить на все мои вопросы.

Люди, которых всем нам приходилось видеть на улицах города, в переходах, в подъездах, подвалах и на чердаках, постоянно являются объектом внимания прессы, телевидения, правоохранительных органов. Бомжи - так принято называть их. Но бомжами ведь не рождаются. Что привело их к такой жизни? Была ли у них семья, дом, работа? Скучают ли они по домашнему уюту? По отношению к этим людям в обществе существуют обычно два мнения - одни их жалеют, другие смотрят на них с презрением.В нашем городе при областном управлении МВД находится приемник-распределитель для людей без определенного места жительства. Именно сюда попадают люди без документов, не имеющие постоянного места жительства. Что это за люди? И почему, несмотря ни на что, мы продолжаем видеть их на улицах города?

Мы, любители комфорта, можем только завидовать им, путешественникам по призванию. Для них реальность - взять с собой минимум денег, вещей - и пройти полстраны пешком.У такой формы отдыха есть сторонники и противники. Главный аргумент противников - трудно, опасно и некомфортно.Для путешественников такие трудности и опасности необходимы. Без них они не представляют себя в этом мире. Константин Давыденко - такой вот убежденный турист, и просто не может прожить год, не сходив куда-нибудь с рюкзаком за плечами. Как-то он подсчитал, что у него "в багаже впечатлений" - более 50 походов, вылазок, экспедиций и путешествий, в том числе и за рубеж.