
Заведующий поликлиническим отделением Черниговского областного онкодиспансера, внештатный главный онколог Чернигова, глава комиссии по вопросам здравохранения Черниговской областной рады Валерий ЗУБ – известная личность не только в нашем городе, но и далеко за его пределами. В большинстве своем люди знают Валерия Алексеевича как замечательного профессионала.

У відрядженні проїздила селом Феськівка Менського району. Увагу привернув ошатний будинок, обкладений різнокольоровою плиткою, і яскраво-зелені ворота з футбольними м'ячами. Глянула через паркан, молода жінка прополює квіти. — Ви дачники? — кричу. — Місцеві. — А м'ячі чого на воротах? — Ось зараз хазяїн під'їде, розповість. Невдовзі до двору підкотила червона «Тойота».

У Николая Романова директорских должностей сразу две. Во-первых, он возглавляет пиротехническую студию «Пиромагия», а во-вторых — городской приют для бездомных. В обоих случаях характер деятельности далеко не заурядный. С фейерверками еще как-то понятно. Но почему взялся за директорство в приюте? Говорит, попросил хороший друг. Не смог отказать — а раз уж ввязался в бой, отступать не пристало.

История черниговской семьи Рекун настолько поразительна, что несколько лет назад о ней сделала сюжет телепередача «Кунсткамера». А как иначе, если не мистическим, можно назвать такое совпадение: у главы семьи, ныне 60-летнего Алексея Тимофеевича, оба инсульта случились в один и тот же день.

Нет такого журналиста, который не мечтал бы написать роман... Нечто большое, осмысленное, фундаментальное, а на это вечно не хватает времени. А, может, и способностей... А вот героине сегодняшнего номера «Недельки» - известной черниговской журналистке и писательнице Елене Конечной - способностей не занимать.

Майор міліції Андрій Требух - відома особистість. Обіймаючи посаду начальника лінійного відділення в річковому порту «Чернігів» УМВС України в Чернігівській області, він водночас є віце-президентом Чернігівської обласної федерації боксу. Цей офіцер вважає, що кожен чоловік повинен займати гідну позицію в житті та суспільстві.

Людина і праця, людина і пісня, людина і мистецтво - це все вічне, своєрідне і глибоко вражаюче. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо співати - то дзвінко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно і з душею. Саме так відноситься до свого захоплення звичайне дівча з невеличкого містечка Щорс, що на Чернігівщині, Вікторія Малашенко. Дівчина з дитинства вишиває.

Зураб увалився до палати, немов хтось уштовхнув його в спину. - Хеллоу, - і його обличчя розтануло в розкішній посмішці. Я поклав на підвіконня роман Володимира Богомолова «Момент істини» («У серпні сорок четвертого...») і чомусь подумав: оцього б джигіта в компанію Альохіна, Таманцева та Блінова - героїв твору. Мені здалося, що він би справді пригодився в «Смерші».

Споживчу кооперацію неспроста в колишньому Союзі називали державою в державі. Хоча її аж ніяк не можна назвати державною структурою. Породжена насущними потребами на певному етапі суспільного розвитку, вона відіграла вельми важливу роль у насиченні споживчого ринку країни, доходячи в найглухіші її закутки. Зрештою, чому відіграла?

Дом семьи Добариных из Жукли Корюковского района выделяется среди других. Сразу бросаются в глаза искусно сделанные железные ворота, во дворе - нарядный колодец с деревянным навесом. Еще лучше в доме - художественно оформленные двери, в каждой комнате - деревянная самодельная мебель, на стенах - выжженные на дереве картины.