Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » «Лісова казка» виправдовує свою назву

«Лісова казка» виправдовує свою назву

Дитячий садок «Лісова казка» у селищі Гончарівське декілька років тому почав «нову еру» свого розвитку. Тривалий час, перебуваючи у власності одразу восьми військових частин, тут тільки мріяли про нове обладнання та хоча б косметичний ремонт. Та все змінилося, коли заклад став комунальним і його на свій баланс забрала Гончарівська об’єднана територіальна громада.



Садочок «Лісова казка» розташований у військовому містечку посеред сосен. Чисте повітря, мальовнича природа і… звуки вибухів. Адже дуже часто на місцевому полігоні проводять навчання військових. Приїжджим незвично чути вибухи снарядів, а от місцева дітвора навіть не зважає на них, грається собі на подвір’ї.



«Наші діти вже давно звикли до цих звуків, навіть не звертають уваги, як, власне, й ми самі, – каже завідувачка дитячого садочку «Лісова казка» Катерина Солнцева. – Вибухи їм не заважають навіть під час тихої години».

«Лісова казка» – чималий дитячий садочок, в якому колись налічувалося 12 груп, і ті завжди були переповнені. Зараз працюють лише 7, інші кімнати порожні. Діти сюди ходять переважно місцеві, а також організовано підвіз із сусідніх сіл.

«Наш садочок працює з 8 ранку до 18.30, – продовжує завідувачка. – Більшість дітей – із родин військових, та після утворення ОТГ до нас почали підвозити діточок із сусідніх сіл – Лебедівки, Максима, Козерогів та Жеведі. Дітей привозять шкільним автобусом. Їх як вранці, так і ввечері обов’язково супроводжує вихователька садочка».

З військового у комунальний



Майже весь час свого існування «Лісова казка» перебувала під керівництвом військових. У бюджеті військових частин на покращення матеріальної бази чи ремонт майже ніколи не знаходили коштів для садка.

«Наш садок побудований у 1986 році, – розповідає Катерина Солнцева. – До 2013 року підпорядковувався одразу восьми військовим частинам. Коли ми були при військовій частині, то вигравали лише в заробітній платі. Адже наші працівники вважалися військовослужбовцями і мали відповідні доплати до офіційної заробітної плати. А от матеріально-технічна база і харчування були на другому плані. Про капітальні ремонти взагалі й мови не було. Навіть косметичного не робили. І коли щось було треба, то мені доводилося йти до військового командира, просити, та й не завжди це виходило. Коли і вдавалося щось вибити для садочка, то з величезними зусиллями».

З моменту, коли дитячий заклад став комунальним, тут відчули покращення. Адже змінилося ставлення до нього з боку нового керівництва. Закуповують нові іграшки, меблі та устаткування, роблять ремонти. При цьому грошей у батьків не беруть.

«Коли у 2013 році нас на свій баланс взяла Гончарівська селищна рада, то у садочка почалася «нова ера розвитку», – згадує Катерина Солнцева. – Раніше у нас іноді навіть не було на рахунках грошей, щоб забезпечити харчуванням дітей. А коли заклад перейшов у комунальну власність, все змінилося. Зараз достатньо зателефонувати до селищної ради, і нам придбають усе необхідне. А за останні три роки, коли утворилася громада, для садочка придбали два ноутбуки, два принтери, нове холодильне обладнання, нові пральні машини. Зробили косметичні ремонти в приміщеннях, поміняли підлогу в коридорі, поставили пластикові вікна в чотирьох групах, в одній повністю поміняли санвузли, капітально відремонтували варильний цех. Не кажу вже про такі на перший погляд несуттєві придбання, як скріпки, канцелярія, папір. Все це закуповує нам селищна рада. Наведу такий приклад. Нещодавно в нас з ладу вийшов бойлер. Раніше для мене була б велика проблема його купити. Зараз ми подзвонили в селищну раду – і через тиждень нам привезли новий».

Заняття у народознавчій кімнаті



В одній із пустих кімнат у садочку організували міні-музей народознавства. Тут зібрали чимало експонатів зі вжитку українського народу. Старовинні вишивки, (є рушник 1936 року) картини, гуцульські ковдри, ткані доріжки, старовинний посуд, іграшки та ще багато цікавого. Тут проводяться тематичні заняття.

«Ця кімната – наша гордість. Адже до її створення причетні не тільки працівники садочка, але й наші вихованці, їхні батьки та родичі, – каже Катерина Солнцева. – Все, що ви тут бачите, приносили люди. Це ж зараз у наш садочок ходять діти тих дітей, які виросли в Гончарівську, які постійно тут проживали. Раніше ж у нашому військовому містечку жили люди з різних куточків України, навіть з інших країн, які входили до складу Радянського Союзу. Тому й експонати зібрані з різних регіонів. Тут є рушники і моєї сім’ї – я сама родом із Західної України. Діткам дуже подобається тут, їм усе цікаво. Коли вивчаємо петриківський чи косачівський розпис, вихователі наочно все показують і розказують. Є тут і ляльки-мотанки, і дерев’яні іграшки. Колекція поповнюється новими експонатами й досі. Нещодавно жителька Козерогів віддала нам вишитий портрет. Бабуся передала його через свою правнучку, яка ходить до нашого садочка. Взагалі у нас багато вишитих картин, є навіть із Жашкова Черкаської області».



Вчать правила дорожнього руху, граючись

Креативно підійшли працівники «Лісової казки» і до вивчення правил дорожнього руху. В окремій кімнаті зробили майданчик з розміткою, знаками та іграшковими транспортними засобами. Останні, до речі, не залишать байдужими ні малих, ні дорослих. Адже майже всі ці машини, велосипеди, трактори родом з дитинства. І кожний може впізнати в них свою улюблену іграшку.



«Цю раритетну колекцію ми збирали також гуртом, – усміхається завідувачка. – Це іграшки різних років, та більшість із них родом з радянських часів. Наші дітки дуже люблять цю кімнату. Залюбки граються тут, і заодно вивчають правила дорожнього руху».



Марія Пучинець, «Чернігвщина» №48 (709) від 29 листопада 2018

Теги: Гончарівська об’єднана територіальна громада, дитячий садок «Лісова казка», с.Гончарівське, Марія Пучинець, «Чернігвщина»

Добавить в:
Армения

СтоматГарант

ЦентрКомплект