Олена Ясинська: «Будь-яку проблему можна вирішити. Не опускаймо рук»

Сосницька газета «Час» стала першим приватним виданням, яке роблять і реалізують не у великому місті, а у райцентрі Чернігівської області. «Час» заснували і видають місцеві журналістки Олена Ясинська та Світлана Душик. Спонсорів немає. Тижневий тираж — 3200 примірників.

Газета популярна. Та мільйонів не заробили. Але і в збитках не загрузли. Не закрилися.

Видання потребує нервів, зусиль, грошей, а ціни за друк, папір і доставку все ростуть і ростуть, та ще й поштова реформа, як все нове, трохи лякає читачів. То, може, ну його? З цього і почали розмову з редактором «Часу» Оленою Ясинською.


Олена Ясинська

— «Час» ви починали робити з величезним захопленням та ентузіазмом. Як зараз? Вогонь не згас?

— Коли 13 років тому ми виношували ідею створення своєї газети, то і не підозрювали, що це стане справою життя. Були молоді, хотіли щось змінити в інформпросторі маленького району. Були сили, ідеї, натхнення. За цей час чимало всього сталося в нашій роботі і в житті. Ми навіть устигли обидві у декрет сходити, не перериваючи вихід «Часу». Тепер, можливо, немає таких фізичних сил, зате є досвід і усвідомлення того, що будь-яку проблему можна вирішити. Це наше єдине місце роботи.

Бувають, звісно, і проблемні моменти, іноді після виходу чергового номера телефон в редакції «червоний», але варто прийти якійсь нашій читачці І подякувати за газету (а таке буває, і не рідко), то це знову аж підносить!

— Поштова передплата — основний вид розповсюдження видання у райцентрі? Чи є альтернативні шляхи? Які? Чи ви користуєтеся ними, і наскільки успішно? Пам’ятаю, ви розповідали про можливість читати «Час» в Інтернеті, якщо сплатити таку ж суму, як за піврічну передплату. Чи пішла ця справа?

— Передплата — основне. 90 відсотків розповсюджується за передплатою. Електронна передплата також є. Користується попитом. В основному, так читають газету люди, які виїхали звідси у міста. У селі ж нема якісного Інтернету, тому поки що жоден не замовив.

— Хто розсилає газету за електронними адресами?

— Самі. Можна найняти людину, як є гроші. У четвер зранку читач отримує газету на електронну пошту.


Світлана Душик

— Чи даєте ви газети на реалізацію до місцевих магазинів? А до магазів на село?

— Ніколи цим займатись. Нас же двоє, по дві руки.

Наша позиція така: якщо хтось хоче отримувати газету «Час» — її треба передплатити.

— Витрати множаться, а доходи з цим не поспішають. Чи є надія? Що нас чекає? Чи виживуть газети в райцентрах — і приватні, і звичайні районні, що колись були комунальною власністю, а тепер роздержавлюються?

— Витрати ростуть, бо друкарня постійно підіймає ціну за папір. В Україні немає свого газетного паперу, купують за кордоном за долари. Курс зріс — і ціна на папір піднялась одразу. Пошта так само підіймає ціну за доставку газет. Але ж газета на 8 сторінок не може коштувати, десятку, наприклад. Бо народ у нас бідний! Та ще й реалії такі, що люди, спантеличені поштовою реформою, буває, взагалі відмовляються від газет, бо читати новини тижневої давнини...

Реальний вихід, на нашу думку, — Інтернет та альтернативна реалізація (а для нас це непосильно). Інтернет на села проведуть нескоро. Тож майбутнє місцевої преси видається туманним. Але надія є! Місцеві новини не закінчуються ніколи, то буде й газета.

Розмовляла Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №39 (1690), 27 вересня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: