Туди, де нема перемир’я

Об’єднаний екіпаж чернігівських і ніжинських волонтерів на чолі з координатором «Центру підтримки добровольців», військовим капеланом, священнослужителем храму Святої Великомучениці Катерини отцем Євгеном Ордою доставив черговий вантаж з допомогою на передову. Для отця Євгена ця поїздка на фронт за чотири роки неоголошеної війни стала 113-тою. Як завжди, волонтери їдуть туди, де про перемир’я тільки чули, а допомогу везуть тим, хто захищає Україну зі зброєю в руках без зарплат, гарантій і статусів.



Четвертий рік поспіль прихожани українських храмів не втомлюються підтримувати добровольців, а священнослужителі не просто несуть Боже слово в обвітрені війною воїнські душі, а й виступають невтомними волонтерами, які збирають все необхідне і доставляють за призначенням. Для священнослужителя храму Святої Великомучениці Катерини, військового капелана і координатора «Центру підтримки добровольців» Євгена Орди крайня липнева поїздка на передову стала 113-тою. З благословення настоятеля храму отця Романа Кінника чернігівські волонтери вирушили туди, де не чули про «перемир’я», до тих, хто не отримує допомоги від держави і може сподіватись лише на поміч волонтерів та небайдужих.

«Дорогою ми завітали до Ніжина, де завантажили допомогу, надану отцем Сергієм Чечиним, настоятелем Всіхсвятського собору, та отцем Михаїлом Якубівим, настоятелем Свято-Покровського собору, – розповідає волонтер Ольга Титова. – Побували і біля Спасо-Преображенського храму, який відновлювався турботами отця Віталія, ще одного ніжинського капелана, який, на жаль, відійшов до Господа в останні дні 2017 року». Завантаживши допомогу від небайдужих ніжинців, волонтери вирушили в дорогу.



«Запам’ятався цікавий випадок, – пригадує Ольга Титова. – Перебуваючи на території Свято-Покровського храму, водієві знадобилася стяжка для того, щоб закріпити якусь деталь авто. На жаль, ні у кого її не знайшлося, тож пан Сергій вже зібрався йти до магазину, аж раптом знайшов потрібну стяжку просто на землі біля храму. Цей випадок ще раз підтвердив, що Господь сприяє тим, хто проявляє любов до ближніх і допомагає воїнам-захисникам української землі».

Спостерігаючи за неймовірними українськими пейзажами, що проминали за вікном волонтерського автомобіля, важко було не думати про те, як можна зіпсувати таку красу війною, ким треба бути, щоб принести горе стільком українським родинам, сльози стільком українським матерям…

Всю дорогу з півночі на південь невтомних волонтерів супроводжувало блакитне небо, золоті ниви пшениці та жовтогарячі соняшникові поля. Природа ніби натякала: все це Україна! І ось нарешті зустріч із побратимами.

«Добровольці не отримують допомоги від держави, тож підтримка волонтерів і небайдужих для них – єдина можливість продовжувати боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу, - каже отець Євген. – Ці люди не відступлять і будуть стояти на східних кордонах нашої спільної Батьківщини до остаточної перемоги!».

«Щоразу вражає гостинність бійців: на всіх позиціях нас, волонтерів, завжди намагаються нагодувати, пригостити чаєм та поділитися смаколиками, – каже Ольга Титова. – Насправді, таке братерство, таку гостинність і жертовність, як на фронті, дуже рідко можна зустріти тут, на мирній землі. Адже на війні всі відчуття та емоції загострюються, і там легше зрозуміти, хто твій друг, а хто ворог».

Волонтери вкотре переконалися в тому, що дружня підтримка для бійців є не менш важливою, ніж матеріальна.

«Розуміти, що про тебе пам’ятають і цінують – на передовій це дуже важливо, – каже отець Євген. – Дитячі малюнки-обереги висять на стінах в усіх бліндажах, бункерах та окопах на «нулі», як нагадування про те, що за спиною у цих мужніх чоловіків – маленькі українці, тому відступати нікуди».



Прочитавши молитву, капелан освятив привезену допомогу та покропив добровольців святою водою, благословивши на подальшу боротьбу. А під вечір волонтери влаштували для бійців невеличкий гітарний концерт. Пан Сергій виявився не лише вмілим водієм, але й непоганим бардом. Він виконав з десяток пісень – від написаних солдатами попередніх війн до таких всенародних хітів як «Гуцулка Ксеня». І хоча в репертуарі не було сучасних пісень про російсько-українську війну, по обличчях хлопців було видно, що слова пісень їх пройняли, і кожен замислився про щось своє, близьке і глибоко особисте.

Поспілкувавшись з бійцями і подякувавши за теплий прийом, волонтери вирушили додому. Дорогою вирішили скупатись в Азовському морі, оскільки за волонтерськими справами невідомо, коли ще випаде нагода побувати на пляжі. Бердянськ зустрів їх теплим морем та неймовірно красивим призахідним сонцем.

Діставшись Запоріжжя, всі зрозуміли: треба відпочити, поспати, тож завітали до волонтерського пункту «Солдатський Привал» поруч із центральним вокзалом Запоріжжя. Як і в попередні рази, чернігівців прийняли з теплотою, запропонували чай, вечерю, душ і вклали спати.

«Ми вкотре переконались, що волонтерське братерство – це сила, – каже Євген Орда. – Знаю точно, що в Україні немає такого куточка, де волонтерів покинули би напризволяще. Завжди допоможуть, зустрінуть, нагодують».

Зі сходом сонця – всі на ногах! Ще якихось 10 годин – і волонтерський екіпаж в Чернігові. Втомлені, змучені спекою та довгою дорогою, але готові знову в путь, до тих, хто чекає на передовій, хто захищає наш спокійний сон тут, у мирному краї.

* * *

Допомогти фронтовикам можна, зв’язавшись безпосередньо з отцем Євгеном Ордою за номерами телефонів: (093) 224 95 26, (097) 971 29 44. При храмі Святої Великомучениці Катерини діє пункт збору допомоги захисникам-добровольцям.

Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №30 (691) від 26 липня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: