Обробляють картоплю отрутою ще перед посадкою, а потім — і після. А своїм дітям необроблену купують

30 квітня, полудень, сонце припікає. У Вербичах Ріпкинського району, у кінці городу, обіпершись на дві лопати, перепочиває 61-річна Галина Бабір. Чоловік, 65-річний Микола Іванович, дивиться, чи в порядку каченята, яких недавно купили і випустили погуляти.


Галина Бабір

— Город великий, 25 соток. Важко, а треба садити, — зітхає Галина Петрівна. — Хоч чимось дітям поможемо. Вісім років тому ми з Чернігова перебралися у село, у дядькову хату. Господарство завели. Доньці з сім’єю квартиру 60 квадратних метрів лишили. Син військовий, нещодавно службове житло отримав у Чернігові. Нині ремонтом займається.

— Почім цьогоріч оранка?

— По 30 гривень сотка, торік було по 25. Так торік і солярка по 22 гривні літр була, а нині по 26.

— Галино Петрівно, 25 соток по 30 гривень виорати, засадити, обробити, жука потруїти, а потім ще й викопати. Стільки біля тієї картоплі убиватися. Не дешевше відбірної у селі купити?

— Е, ні, — хитає головою жінка. — Знаємо ми таких, перед посадкою картоплю обробляють хімією. Як тільки жук на каліво (стебло) сяде, так і впаде. А скільки всякого хімічного в землю пруть. Потім цю картоплю здають, продають. А своїм дітям купують у тих, хто не захімічує. Своє, воно і є своє. Садимо ось сорт «рів’єру». У селі білої купили, а всередині вона жовта. Хазяйка сказала, що крупна родить і багато. Я ще й рожевої привезла. Сестра дала. На Діди їздила на батьківщину, у Хмельницьку область. Як не трудно, а тягнемося. Добре, що мотоблок є. Чоловік рядки нарізав. Садимо. Одне внуча прийшло, невдовзі друге, попіл у рядки розтрушувати стали. Нам поміч, і на душі веселіше.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №18 (1669), 3 травня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: