Від держави 155 тисяч доларів на комплексну пересадку легенів і серця отримала Влада Ющенко. Ще треба 10 тисяч доларів

23-річній Владиславі Ющенко з Ніжина потрібна операція — комплексна пересадка серця і легенів. Держава виділила 155 тисяч доларів на лікування в індійській клініці. Та дівчина не може поїхати, поки на її особистому рахунку не буде ще 10 тисяч доларів. Гроші потрібні на донорів крові, ліки першої необхідності та як гарантія, що не буде бомжувати, поки триватиме реабілітація.

Мама, 54-річна Світлана Миколаївна, працює в Києві. Влада вдома з кішкою Маркізою.


Влада Ющенко з кішкою Маркізою

«До туалету немає сил дійти»

Зовні Влада нічим не відрізняється від інших. Худенька, під 50 кілограмів.

— Сьогодні я в ідеальному стані, — усміхається, — Коли погано, лежу трупом. Щоб пояснити, як мені, — це коли тобі зробили операцію, наступного дня поставили на ноги і змушують ходити. У мені 50 кілограмів, а відчуття, що ще 30 на груди поклали. Інколи й до туалету немає сил дійти. Навіть говорити важко. Мама у ліжко їжу приносить.

Найкраща шкільна подружка Леся Неніч нещодавно поїхала у Хмельницьку область до хлопця. Друзі з вузу, шкільні подруги провідують. Раз одногрупники затягнули мене у нічний клуб. Шум і гамір не для мене. Утекла.

«В Україні 16 таких було»

— Діагноз мені поставили відразу після народження: вроджена вада серця та легенева гіпертензія, — продовжує Влада.—3 ніжинського пологового нас з мамою відправили в обласну дитячу лікарню в Чернігів. Лікували запалення легенів. Минув місяць, а мені нічого не допомагає. Мама вирішила везти мене в Київ, в Інститут серцево-судинної хірургії імені М. Амосова. Чернігівські лікарі казали: я не жилець у цьому світі, помру, навіть до клініки не доїду.

Столичні лікарі зробили зондування і відправили на операцію на серці. Безкоштовно.

Але пройшла вона, як вже ми зараз розуміємо, не дуже нормально.

Почувала себе добре. Ну, можливо, трошки щось робила повільніше, ніж інші діти. Спокійніша була, більше відпочивала. Коли минуло одинадцять років, сказали: треба робити повторну операцію. На легеневій артерії після першої операції повинні були стояти металеві скоби. А на рентгенах вони не проглядалися. На запитання до кардіохірурга: «Де воно все ділося?» — розводив руками. Як варіант, припускав, що тодішні спеціалісти розрізали мене, подивились, що всередині, і зашили. Коли я народилася, 16 дітей по всій Україні з таким діагнозом було. Тепер вже набагато більше. Зараз стою на обліку в науковому центрі кардіології та кардіохірургії, кожні півроку проходжу обстеження. Лікарі казали, якщо після операції впаде тиск у легенях, можна буде перейти до наступного етапу лікування. Але все пішло не так.

Як на мене подивишся, не скажеш, що я хвора. Та як встану з ліжка, пройдуся по квартирі — зразу вся синію: руки, обличчя. Задихаюся.

Як усі діти, ходила в школу. Поступила в КПІ (Київський національний технічний університет) на хіміко-технологічний факультет, на безкоштовне. Два роки провчилася на стаціонарі. Та з кожним днем ставало все важче і важче. Пішла в академвідпустку на рік. Потім перевелася на заочну форму навчання. Паралельно, щоб якось себе відволікти, ходила на роботу у кол-центр від Ощадбанку.

На початку року зовсім стало зле. Довелося покинути і роботу, і навчання. 20 днів, які треба бути на сесії, для мене були як пекло. Сил вистачало вийти з квартири, доїхати до університету — і все. А тим часом лікарі нас почали підготовлювати: рано чи пізно треба буде робити пересадку серця і легень.

«Чиї легені і серце, не скажуть»

— Хто саме буде донором, мені не скажуть, — пояснює дівчина. — Дані цієї людини або людей будуть записані тільки у клініці. Такого, як я віку, курив чи ні, невідомо. Головне, щоб підходила група крові, розміри, інші показники.

Комплексна операція по пересадці органів нам не по зубах. Лікарі з Амосова запропонували написати заяву на виділення фінансової допомоги в Міністерство охорони здоров’я. Рік тому почали збирати документи: консультативний висновок з Київського кардіоцентру, направлення з Чернігівського обласного кардіоцентру, направлення від головного кардіолога України з інституту Амосова. Звернулися у клініку «Фордіс», що у місті Ченнаї (Індія). Медицина там продвинута, спеціалізуються на таких операціях.

Подзвонили нам з Міністерства охорони здоров’я 10 листопада. Сказали, що держава виділила для хворих 238 тисяч доларів. Я одна із перших у списку. Поки кошти на рахунку у держави. Як тільки я виїду до Індії, гроші перерахують. Але щоб поїхати, треба, аби на моєму рахунку було 10 тисяч доларів. Або валютою, або в гривнях, відповідно до курсу.

Часу на все і про все — до кінця грудня. Назбирали вже чотири тисячі доларів. Це з грошима бабусь-дідусів, хрещених і небайдужих, які перераховували на банківський рахунок. Віза і переліт — додаткові витрати. Найдешевший квиток в один бік на двох коштує 30 тисяч гривень.

— Якщо до грудня потрібної суми не буде?

— Лікарі сказали, можуть перенести операцію на два-три тижні максимум.

Куди ми тільки не зверталися. Мама ходила у міськраду до мера Анатолія Лінника і до місцевих депутатів-благодійників. Обійшла всі організації і фірми відомих ніжинських бізнесменів. Заходила майже в кожне кафе і просила допомоги. По базару ходила. Поставили скриньку для збору грошей у церкві. Та 10 тисяч — це величезна сума, ніяк не збирається.

«Батько, мабуть, і не знає про хворобу»

— Батько, коли дізнався, що мама вагітна, пішов, — каже Влада. — Хоча по батькові я записана на його ім’я. Бачила тата два рази у житті, коли було п’ять років. Знаю, що живе у Києві — і більше нічого. Та він, мабуть, і не знає про хворобу, що ми гроші збираємо на операцію. Мама працює у пральні в приватному спортивному клубі в Києві. По суті, виживаємо вдвох. Якщо операція пройде успішно, буде курс реабілітації. Все буде залежати від організму і нового серця з легенями. Коли повернуся додому — навіть уявити не можу.

Від автора. У гривнях 155 тисяч доларів — це 4 мільйони 200 тисяч. Для простої людини ого-го як багато. У Влади з’явилися шанс, надія, а головне — фінансова підтримка від держави.
10 тисяч (близько 270 тисяч гривень) з миру по нитці — назбираємо ж? Аби тільки організм не здався!

Якщо ви хочете врятувати Владу, ось розрахунковий рахунок:

Реквізити мами Світлани Миколаївни Ющенко: «ПриватБанк» №:5168 7450 1055 6733. Тел. 098-510-67-02.

Реквізити Владислави: «ПриватБанк» №5168 7573 1522 6003. Тел. 068-235-73-36.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №50 (1649), 14 грудня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: