Руки, ноги зв’язані, а для ваги – гільза і цеглини

Понеділок, 30 жовтня 2017 14:21 | Переглядів: 3353

Сьомого жовтня ввечері з озерця у селі Любечанинів Козелецького району витягли тіло 57-річного Віктора Велігорського. Чоловік безслідно зник ще у квітні 2016 року.

«Ми шукали в лісі»

— Вітя останні роки жив у Любечанинові у батьківській хаті. Родинне життя не склалося, переїхав з Городні, там у нього лишилася сім’я. Городу не орав, бо був слабкий на ноги. Йому сестра Валя з Києва возила продукти і одяг. Прала, — розповідає 57-річна Діна Велігорська, дружина двоюрідного брата Віктора. — І ми їсти, бувало, носили. Вітя свою душу людям не відкривав. Спитаєш про дружину і сина — у відповідь два слова: все нормально. Коли він пропав, ми думали спочатку, до друзів пішов, запив. Може, у монастир подався.

— Говорив, що піде в монастир?

— Та ні. Ми припускали як варіант. Та коли обдивилися хату, виявилося: всі речі на місці, у порядку, і паспорт теж. Сестра заявила у поліцію. Ми шукали у лісі, він поряд. Обходили всю округу. Ніхто нічого не бачив і не знає. Аж тут тіло знайшли. Я не пішла дивитися — якраз вечір і внуки у нас були, я ж їх не покину. Чоловік пішов.

Сестра впізнала Вітю по штанях і куртці і частині армійського татуювання на плечі, воно вціліло. Син на похорон приїздив.

— Діно Андріївно, у вас є версія того, що сталося?

— Може, десь пішов у компанію. Хтось його вдарив і убив, а щоб сліди замести, викинули у воду. Може, сам там упав і більше не встав, а вони полякалися і вирішили позбутися тіла.

Тут чи не все село поліція перевірила. Чоловіка мого на детекторі брехні, інших також, і допитували в Острі години дві.

Думав, колода плаває. Доки тягли, тричі мотузку порвали

Водойма за півкілометра від хати Віктора. У лісі.

— Була 16 година. Я, як завжди, погодував пса і робив обхід, — розповідає 57-річний Петро Невадовський, чоловік, який знайшов труп. — Дивлюся, в озері недалеко від берега щось плаває. Чуб видно і ногу в ботинку. Ще десь тижні півтора тому воно було біля протилежного берега. Тоді подумав, колода. Тут же у нас бобри є, дерева валять.

— Петя став як смерть блідий, всього трусило. Набрали «102». Чекали, доки з Козельця приїде поліція, — говорить Надія Боголій, цивільна дружина Петра Невадовського. — Приїхало дві машини, рятувальники. Човен привезли. Поліцейські ще не вірили, що то тіло, і палиці кидали по ньому.

Потім човном поплили, намагалися до берега баграми підштовхати. Глибина там десь метрів три. Витягти ніяк не вдавалося. Тоді рятувальник Іван Олійник роздягся до трусів, а надворі ж холодно. Заліз у воду, зачепив тіло вірьовкою. Вона тричі рвалася, доки витягували. Ось тут її на березі покинули, — показує. — Довго діставали. Надворі вже темно було, десь восьма вечора. Ліхтариками і мобілками підсвічували. Ми ж і не здогадувалися, що то Вітя.

Чоловік лежав у воді ниць, тільки джинси і куртку шкіряну було видно. Думали, йому років 20-25. Витягли на берег: взутий у гостроносі черевики. І до кожної ноги дріт прикручений і зв’язаний посередині, — продовжує Надія Боголій. — Коли Олійник перевернув його на спину — жах. Руки зв’язані таким самим, як і ноги, дротом. На правій руці обгризені пальці. До шиї прив’язаний бутов камінь (булижник. — Авт.). Де серце, ще один був спереду. І там, де грішне тіло, ще один камінь, під ременем, у штанях цегла була. Ще й спереду гільза від снаряду для грузу.

До двох годин ночі там розбиралися. Я не чекала, доки все роздивляться, поратися пішла. Вранці поїхали конем на базар в Остер. Думали, хто той хлопець, вже буде відомо. Хоча обличчя і було поїдене. Аж тут Петю в поліцію звуть, давати покази. Я біля коня, а його там, мо’, дві години допитували. І на детекторі брехні перевіряли.

Надія і Петро везуть мене до озера. Дорогою показують цеглини, що були прив’язані до тіла (поліція забрала не всі). На березі лежить мотузка, якою витягали. Валяються рукавички.

— На похорон не встигла. Спати спокійно не могла, тіпало. Доки не принесла чотири цукерки і не кинула тут, — каже Надія.

— Дивна історія, — додає Петро. — Поліція сказала, убивство. Якби пролежав у воді півтора року, від нього тільки скелет лишився б. І риба, і бобри, й інша живність у воді. А так, можна сказати, свіжий: тіло майже ціле, одяг уцілів. Із грузом і сплив на поверхню.

Ось тут, як витягали і машини під’їздили, траву добряче витоптали на березі. А я чи не щодня тут буваю. Косив худобі. Ні тоді, як Віктор пропав, ні недавно ніяких слідів волочіння не помітив. Чуже сюди не полізе. Треба місцевість знати. Нетутешні тут хіба що чорні археологи. Вони усе навколо перерили з металошукачами, знаходили монети часів польського короля Сигізмунда III. Тут було велике польське поселення і костьол. Взагалі у нас місцина історично цікава. У війну тут упав літак, його так і не дістали.

Хочу запросити екстрасенсів

— Ми шукали Віктора. Сподівалися, повернеться. На восьмий день подала заяву в поліцію, — розповідає 60-річна Валентина Юрченко, сестра загиблого. — Правоохоронці говорили, що шукають, та результату не було. Я пішла до ясновидиці. Вона подивилася і сказала, що він після того, як зник, ще 25 днів був живий. 15 травня свічка горіла, 16 — вже ні. Вказувала, що треба шукати в озері. Я про це говорила поліцейським. А ще вона побачила, що до смерті брата причетні двоє людей. Я нині не готова висловлювати комусь звинувачення. Хочу запросити відомих екстрасенсів Альону Курилову та Хаяла Алекперова, щоб розповіли: де, як, хто, коли і чому. Я б його і самого спитала. Та він жодного разу не приходив мені уві сні.

У брата не було ні ворогів, ні боргів. Хіба що у банку. Він був на групі інвалідності і вчасно не переоформив документи. І зняв з картки тисячу гривень (певно, кредитний ліміт. — Авт.), а подумав, що пенсія. За півроку за ту тисячу набігло 6 тисяч гривень. Це нереально.

Коли стояли біля моргу, правоохоронці натякали, що це самогубство, дротик тоненький мені показували. Та люди, які діставали тіло, бачили, що і руки у нього були зв’язані. У довідці написано: причина смерті невідома. Місяць триватиме експертиза.

* * *

Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею «Умисне убивство». Наразі слідство чекає висновку експертів.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №43 (1642), 26 жовтня 2017 року