Люди працюють, податки сплачуються, а стаж не зараховується

Саме така абсурдна та незбагненна ситуація склалася для людей, котрі сплачують податки, але не мають права на зарахування стажу в філії Смолинського торфобрикетного заводу. Люди оформлені офіційно, щомісяця сплачують єдиний соціальний внесок, а стаж роботи Пенсійний фонд їм не зараховує. У підприємства є борги перед Пенсійним фондом і той, вираховуючи податки з людей, які працюють зараз, зараховує стаж іншим, котрі працювали на заводі ще шість років тому. Мотивують це тим, що у них солідарна система, і поки підприємство повністю не розрахується з боргами, які, до речі, за законом вважаються безнадійними, стаж людям зараховуватися не буде, незважаючи на те, що за них платять соціальний внесок.

Внески сплачують, а стажу немає

Підприємство справно платить усі соціальні внески за своїх працівників, та й у самих людей забирають 2 відсотки зарплатні на єдиний соціальний внесок. А стаж все одно не зараховується!

«За останні три роки підприємство жодного разу не прострочило виплати до Пенсійного фонду. Гроші перераховуються своєчасно, бо без цих перерахувань ми не можемо виплачувати зарплати. Людям, котрі працюють у нас на підприємстві, в управлінні Пенсійного фонду відкритим текстом говорять, що краще тут не працювати, – обурюється директор філії Смолинського торфобрикетного заводу Валентина Огієнко. – Більше того, тим, хто звертається до цієї установи, надають інформаційний лист, де написано, за який період підприємство заборгувало перед Пенсійним фондом. Я вважаю, що всі борги заводу – це проблеми заводу, і вони в жодному разі не мають обтяжувати людей. Адже працівники не відповідають за борги установи, ще й за роки, коли їх взагалі на заводі не було. За 2015, 2016 і частину 2017 року ми справно виплачуємо єдиний внесок за кожного свого працівника. Із зарплати кожного працівника також вираховується процент на єдиний внесок, то чому ж робочий стаж цим людям не зараховують? Той, хто працює зараз, не може і не повинен відповідати за борги підприємства шестирічної давності».

Зовсім інша позиція у Пенсійного фонду, де й чути нічого не хочуть про те, що теперішні працівники не повинні страждати через недолугих керівників тих років.



«Наша структура у роботу підприємства не має права втручатися, – пояснює голова управління Чернігівського об’єднаного пенсійного фонду Микола Демченко. – Підприємство має займатися своєю діяльністю згідно з чинним законодавством, але й соціальні платежі повинні сплачувати вчасно. І доки підприємство не розрахується зі своїми боргами перед Пенсійним фондом, людям стаж іти не буде. Якщо підприємство державне, продає продукцію нижче собівартості, то має бути державна дотація (держава вже давно забула про підприємство і не надає йому жодних дотацій, – Авт.) У нас діє солідарна система, персональних немає, от і виходить, що сплачуючи за людину, яка працює зараз, підприємство розраховується з боргами за попередні роки, і ми не зараховуємо людині стаж, бо в ті роки вона не працювала».

Дійсний чи ні?

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України від 16.03.2003 № 435-IV позовна давність на стягування заборгованості - три роки. А за статтею 14 Податкового кодексу це одна з ознак того, що така заборгованість набуває статусу безнадійної. Та це чомусь не було взято до уваги в минулому році, коли Пенсійний фонд подав до суду з вимогою стягнути з заводу заборгованість по виплаті єдиного соціального внеску аж з 2010 року. І суд чомусь став на бік Пенсійного фонду!



«Якщо тривалість боргу перевищує 1095 днів, він вважається безнадійним. А ще у Конституції України зазначено, що працівник за підприємство не відповідає, а на Смолинському заводі виходить навпаки, – скаржиться директор ДП «Чернігівторф» Юрій Бондаренко. – Виходить так, що всі сиділи, нікому нічого не потрібно було, а щойно підприємство запрацювало – всі про борги згадали. І навіть незважаючи на вичерпані строки позовних заяв, Пенсійний фонд виграє суд. А хто страждає? Люди. Хотілося б запросити представників Пенсійного фонду на завод, нехай подивляться, в яких умовах працюють люди, яким не зараховують стаж, незважаючи на те, що за них підприємство платить єдиний внесок. Як на мене, абсурдна ситуація!»

Та голова управління Чернігівського об’єднаного пенсійного фонду Микола Демченко впевнений, що терміну давності у соціальних боргів немає, їх потрібно виплатити, аби людям зарахувати стаж. І от цікава виходить ситуація: Пенсійний фонд також має чималі борги перед державою, та його працівникам чомусь зараховується пенсійний стаж і постійно надаються дотації з держави. А от заводу ні дотацій держава не виплачує, хоча це державне підприємство, ані стажу Пенсійний фонд робітникам зараховувати не хоче. Абсурд і кричуща несправедливість!

Де ділися 1,5 мільйона соціальних внесків?

За останні два з половиною роки, відколи працює завод, підприємство виплатило до Пенсійного фонду 1,5 мільйона гривень соціальних внесків. Та куди саме розкидалися ці кошти в Пенсійному фонді - питання залишається відкритим.

«Зрозуміло, що ці гроші пішли на виплату пенсій в цілому, а стосовно обліку зараз розбираються, – каже Микола Михайлович. – З 2013 року ми передали всі борги з платежів єдиного внеску на адмініструванні до податкової. Тобто саме податкова адмініструє, зараховує, а нам повідомляє де-факто. Зараз треба тільки розібратися, на якій стадії вони перебувають по зарахуваннях».

Марія Пучинець, тижневик «Чернігівщина» №28 (637), 13 липня 2017 року. Фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: