Горілка + ревнощі = подвійне вбивство і довічне тюремне ув'язнення

Пятница, 16 Июня 2017 15:05 | Просмотров: 6552 | Обновлено 16 Июня 2017 18:52

Визнати винним за ст.115 ч.2 п.1 (умисне вбивство двох та більше осіб) та п.13 (умисне вбивство вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство) Кримінального кодексу України і призначити покарання у виді довічного позбавлення волі. Міру запобіжного заходу залишити тримання під вартою у СІЗО №30 УДПС в Чернігівській області до набрання вироком законної сили. Стягнути на користь потерпілих (родичів убитих) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди по 10 тис. грн. та 100 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнути на користь держави витрати по проведенню судових експертиз у розмірі 2174 (дві тисячі сто сімдесят чотири) грн. 77 коп.

Такий вирок за подвійне вбивство у Вертіївці отримав у Ніжинському міськрайонному суді 5 березня 2015 року Іван Породько, уродженеь села Лосинівка Ніжинського району.

Про це вбивство наш сайт тоді розповідав: Двойное убийство в Нежинском районе

Будинок, у якому сталося вбивство, стоїть порожній. Син загиблого Миколи Крутька живе в Ніжині, а працює в Києві

Кілька разів будинок грабували, замок і тепер нічого не замикає

Ввечері 21 жовтня у будинку по вулиці Мічуріна, 38 в селі Вертіївка були вбиті двоє людей — Раздобрєєв Сергій та власник будинку Крутько Микола. Їх знайшли вранці наступного дня. Працівники міліції затримали підозрюваного у вбивстві, Івана Породька, фактично відразу. Виявилося, що напередодні ввечері він разом з загиблими та ще одним чоловіком Анатолієм Легейдою, разом вживали алкоголні напої. Закінчилося все смертю двох людей.

З того часу пройшло два роки, але справа до цього часу перебуває в судах. В квітні того ж 2015 року була подана апеляція на рішення ніжинського суду, 27 травня її розгляд завершився відмовою. В ухвалі апеляційного суду говорилося: “Призначене місцевим судом покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, з чим погоджується і колегія суддів. Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінально-процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається”.

А далі була касаційна скарга у Вищий спеціалізований суд і ухвала від 27 січня 2017 року: вирок скасувати, справу направити на новий судовий розгляд у суд першої інстанції. В лютому вона опинилася в районному суді міста Чернігова. За три місяці справа майже не зрушила з місця. На передостанньму засіданні 24 травня, суд нарешті зміг обрати присяжних, які розглядатимуть справу; в той самй час підсудний вимагав змінити йому адвоката і таки добився свого. Зважаючи на необхідність нового захисника ознайомитися зі справою, її перенесли спочатку на 26 травня, а потім на 25 липня.

У чому ж складність цієї справи і чого прагне підсудний?

Як завжди, одна з найбільших проблем, постійна зміна своїх показів підсудним. Як про це говорять матеріали справи, спочатку він говорив, що не винен і перекладав провину на “Лєшого”, потім визнав свою вину. Причиною цього він назвав рекомендацію адвоката, який нібито, говорив, що коли Породько визнає свою провину, то отримає років 12-14, при апеляції їх вдасться зменшити ще. Коли ж його було засуджено до довічного ув'язнення, він почав звинуввчувати у вбивстві сого ж брата Олексія. Про це він неодноразово заявляв і на судовому засіданні 24 травня 2017 року, вказував навіть де його знайти.

“Хочу вам повідомити, що саме мій брат, Породько Олексій Іванович того вечора 21 жовтня 2014 року після того як я пішов з місця злочину, і коли я йому зателефонував і повідомив, що побився з двома мужиками, то саме брат мені сказав спалити речі, тобто він зателефонував моїй дружині та сказав щоб я спалив речі” - говорить Іван Породько у своїй касаційній скарзі.

“Коли він приїхав, то я його дуже просив піти туди до потерпілих бо вони обіцяли заявити у міліцію, щоб домовитися якось, щоб усе було без міліції. Він сказав лягати спати. Коли вранці я прийшов до нього та попросив піти до потерпіих, то мій брат сказав: “Вони уже не заявлять” і запропонував провести його на потяг”. - теж з касаційної скарги.

Але є і ще один ньюанс. Апеляційну і касаційну скарги крім засудженого за вбивство Породька подавала і прокуратура. В апеляційній скарзі Ніжинської міськрайонної прокуратури вказувалося, що суд не взяв до уваги всі докази (результати деяких експертиз), не дав їм оцінку, не мотивував, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Прокурор просив вирок скасувати “у зв'язку з істотним порушенням судом вимог кримінально-процесувльного закону” і направити його провадження на повторний розгляд. Коли ж Апеляційний суд відхилив скаргу, вже Чернігівська обласна прокуратура подала касаційнй скаргу до Вищого Спеціалізованого суду. До наведених аргументів додалося те, що “ухвала апеляційного суду містить істотні суперечності”, оскільки суд не зазначив, що підсудний не погоджувався з кваліфікацією злочину — що завдавав ударів він не заперечував, а от наміру позбавляти життя не мав. Крім того, як свідчить касаційна скарга прокуратури, апеляційним судом встановлено відсутність фонограми судового засідання за 18 січня 2015 року, не відтворюється звукозапис, “а тому неможливо встановити чи забезпечено судом право на захист Породька І.І.”. Відтак прохання вирок скасувати “у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону”.

“Суд вірно встановив фактичні обставини справи, вірно кваліфікував дії засудженого та призначив покарання, яке відповідає ступеню тяжкості вчиненого Породьком І.І. кримінального правопорушення” - говориться в апеляційній скарзі ніжинської прокуратури. Тим не менше прокурори фактично стають на бік засудженого і просять направити справу на повторний розгляд у суд першої інстанції!

Іван Породько і його држина Людмила на суді 24 травня 2017 року

Іван Породько, уродженець села Лосинівки, зареєстрований у Талалаївці, а останні роки проживав у Вертіївці. Одружений, має п'ятеро дітей — доньку 1999 року народження від першого шлюбу, та трьох дочок і сина — від другого шлюбу. Ніде не праював офіційно, але як розповідала його дружина Люда, він займався тим, що робив у селі печі та груби. Вже був у в'язниці, засуджений за вбивство у березні 1999 року, він вийшов на волю умовно-достроково в березні 2007-го.

Про події, які відбувалися 21-22 жовтня 2014 року спробували дізнатися безпосередньо поговоривши з учасниками справи і потерпілими.

Людмила Породько нині виховує сама чотрьох малолітніх дітей

Людмила Породько, дружина засудженого за вбивство Івна Породька, розповіла, що того вечора чоловік повернувся додому приблизно в 9 годин вечора і сказав, що побився з мужиками, які приходили до них. “Вони раніше приходили, билися, тепер мабуть помиритися хотіли, не знаю”. - додала жінка.

За її словами, Іван говорив, що вони зустріли його і запропонували випити за дружбу, помиритися. Він погодився і пішов до них додому. Коли повернувся і розповів про бійку, дружина попросила його подзвонити брату, бо боялася, що вони можуть прийти. Іван подзвонив і той пообіцяв, скоро буде. Чоловік помився і ліг спати, а потім подзвонив брат і сказав щоб Ванька спалив одяг.

- Я не знаю про що вони говорили. Але він сказав спалити одяг. - вказує жінка. - Я дала Ваньці телефон, спитала що таке. Тоді приїхав брат, розбудив його. Це було десь в 11 чи в 12 годин, я не бачила точно. Він питав: “Ну шо там, Ванька?, Як?” Той розповів, що побився з мужиками. Брат відповів: “Ну, Ваня все буде нормально”. Ванька його провів до хвірточки, той сів і поїхав. Він на таксі приїжджав.

Вранці, за словами Людмили, Іван мав їхати в суд відмічатися. Після ув'язнення він два роки не досидів.

- Я йому дала паспорт, дала повістку по якій він мав їхати, дала 30 гривень і він поїхав. - Розповідає Люда. - Тут приїжджає міліція. Це було десь в 10 годин ранку, я якраз відвезла малу в школу, в 1-й клас. Чоловік 10 приїхали, забрали у мене телефон, в хату не пускали. У мене малий, йому було 7 місяців, плакав, але мене не пускали до нього. Участковий каже: “Розказуй як було!”. Я й розказала, що він робив у мужика, Ванька робить печі, груби, їхав додому і зустрівся по дорозі з тими хлопцями. Ті запропонували помиримся, випити по 100 грам за мирення. Дільничний спитав у чому Ванька був. Кажу у чунях і валянцях, коричневі штани, чорна рубашка тепла, коричневий светр і темна куртка. Він так постійно ходить.

Тут приїхала друга компанія. І на мене всякими словами: "Що ти брешеш? Ти з ним разом була!". Я кажу що я не ходила. Вони відразу: “А там Ольга Минько казала що ти була разом з ним”. Ті папери порвали, в хату зайшли нові слідчі. У мене не питали можна, не можна, самі все. Зайшли, шукали його. Документи ніякі не показували.

Почали говорити, що сталося вбивство, Ванька вбив двох людей. Я кажу не може бути, він казав, що побився. Слідчий почав знову писати папери. Тоді давай наручники на мене одягати, з матами кричали “Ми тебе до зеків, там тобі таке будуть робить!”. У мене дитина менша, їй 5 років, вона після того 4 місяці взагалі не говорила, так перелякалася. Я її поповозила по лікарнях.

Тоді їм хтось подзвонив і вони до мене, знову з матюкаами: “Давай підписуй, твого чоловіка знайшли!”. Ми сиділи в мене в кухні, один сидів на табуретці, один стояв. Я не могла нічого зробити, нікуди піти. Навіть встати не давали, вимагали, щоб я підписала папери. Імен я їх не знаю. А тоді вони зібралися і всі разом поїхали”.

Про Олексія Люда нічого достеменно не розповіла. Лише те що він, нібито, служив в АТО. Але чи так це не знає і з ним не спілкується.

Сергій Раздобрєєв загинув у 34 роки

Один з головних свідків, який був вдома у Миколи Крутька, де сталося вбивство, його товариш і сусід Володимир Прищепа. Він був там всього за кілька годин до того, як сталося вбивство, свідчив на суді і погодився ще раз повторити все, що пам'ятав.

- Коля Крутько, жив поруч зі мною. - розповів Володимир. - Ми товаришували з ним по життю, були гарними друзями, разом працювали. З Сергієм ми також добре дружили. Крутько по якійсь там лінії дядьком йому виходить. Вони були нормальні хлопці, ніколи нікого не ображали, щодо бійки — ніхто з них навіть битися не вмів. В травні цього року Колі було б 60 років, як він тільки намагався дожити до пенсії.

У той вечір, це було здається 21 жовтня, вівторок чи середа. Я був у Колі вдень, ми привезли дрова, працювали в ділянці в лісі і заробили дров. Він попросив допомогти порозкачувати їх — ділове на дошку, інші на дрова. Я прийшов, але його не було вдома. В замку на дверях побачив записку, прочитав: “Коля приїдь до мене на дачу на 7 годин, поїдем на роботу”. Підпис - Фурса Володя. Я записку скрутив і поклав назад.

Ввечері, десь на початку 6-ї, це кінець жовтня, вже рано темніло, але було ще видно, я на велосипеді поїхав до нього, дізнатись чи бачив він записку. Заходжу — у хаті четверо. Сидить Коля, випивший добренько, сидить Серьожа, теж добре випивший. Іван цей стоїть. І Толік Легейда, теж стоїть. Його прикрили в березні місці минулого року за крадіжку велосипеда, зараз він десь у Житомирські області у Коростені. На столі горілочка стоїть, під столом горілочка. Її було до хріна і більше. Я кажу Коля ти записку бачив? На, читай. Він так зрадів, “Вовка спасибі що переказав” - сказав. Він був радий, що на завтра якаь робота є.

Коля і Сергій сильно були випивші, а Іван цей нічого і Толік так собі. При мені ніякої бійки, ніякого спору не було, ні криків, ні шуму, ні найменшої агресії. Хто міг подумати що таке буде? Я пробув від сили 15 хвилин. Іван причепився до мене давай чарку випий, я спочатку відмовлявся. Іван якийсь такий, неприємний чоловік, хоч я і мало його знаю. Він жив на Куту і на наш край ніколи не з'являвся, ні в мене в дворі, ні в Колі, ні на Магерках він ніколи не був. Тоді Коля каже давай випий зі мною. Я поступився, чарочку випив, яблоком що було на столі закусив, і пішов. Побув там хвилин 15.

На ранок до Колі приїхав Фурса, думав він проспав чи записку не побачив. Туди, а там два трупа. Крізь мене як раз скот гонять, люди питають чи був я там вчора? Я туди, а там міліцейський машин наз'їжджалося, капітани, майори, полковники. Я відразу пішов і розказав все що знав, повторив 25 раз. Аби не розказав, я більш ніж упевнений, що вони б його не знайшли. У селі дуже рано лягають спать, люди курей позакривали і по норах, телевізори дивляться. Тим більше що там таке місце, що його ніхто міг не бачити. До того ж коли я їхав туди, було ще трохи видно, а коли їхав назад, було вже так темно, що велосипед уже вів. І сусіди там - один хворіє, майже не виходить з хати, інший дачник, пиїжджає тільки влітку, третій, що напроти жив, Джух Михайло, помер. Там немає нікого, хто його міг бачити.

Володимир був одним з тих, хто бачив вбитих після загибелі:

- На них не видно було ніяких поранень, нічого не було. Просто сильно побиті голови, Настільки, що не можна було упізнати хлопців. Коли міліція приїхала, проводили експертизи, нас не пропсукали. А потім ми їх і виносили з хати, з Андрієм Ушовим. Хто не знав хлопців — могли їх не впізнати. У Колі Крутька голова ще не так сильно була побита, а в Серьоги — як гарбуз, одна каша. Там лежала ножка, кругла, як від журнального столика, стояли когті, Коля електрик був. Може він когтями їх бив?

Згадав Володимир і про ще одну обставину:

- У коридорі підлога дерев'яна. А потом у сінці заходиш, там підлога бетонна. Там стояли два обприскувача, що ними жуків травить. Їх підпалили, мабуть думали пластмаса займеться, загориться весь будинок. Але пластаса поплавилася, залишилися лише металеві ручки, а більше нічого не зайнялося. Ми так зрозуміли, що хотіли спалить будинок.

Про Олексія Володимир теж нічого розповісти не зміг.

- Є у Івана брат Льоха, менший. Я його навіть в очі не бачив, не знаю який він. Але хотілося б узнать що воно за фрукт, кажуть садист рідкісний. Вони Андрія Ушова колись побили, повибивали всі зуби. Не знаю чи був там Іван, а Льоха був точно.

А далі Володимир додав, що на першому суді Іван брата не впутував, все визнавав, все розказував.

Розповів він і історію, з якої, імовірно і почався конфлікт, який призвів до смерті чоловіків.

- Ми як їдемо з ділянки з лісу на Вигоні розходимось. Нам звичайно ж платять дещо. Сергій добродушний завжди. На лавці сиділа Оля Комариха, дружина Льохи, і малий хлопчик Назар з нею. Серьога дав їй двадцятку чи десятку. І хтось Льосі цьому “настукав”, що Серьога “клинки” до жінки подбиває, хоча він тоді вже не жив з нею. Вони прийшли до його баби, знайшли його і побили. Баба заступалася, так вони і її штовхнули. Це було незадовго до убивства, бо в нього ще синє око було.

Фото Сергія Раздобрєєва стоїть вдома у матері на помітному місці

Погодилась розповісти про смерть сина і мама загиблого Сергія Раздобрєєва Ніна. Її знайти було найважче — живе сама, працює по селу, допомагаючи людям на городах. Сергій хоч і жив не з нею, а з бабою, але постійно до неї заходив і допомагав по господарству.

Вона переказує майже те ж саме, що і Володимир Прищепа. Її син, вбитий Микола Крутько і ще багато хто з сусідів працювали в лісі. Повертаючись додому зупинялись на Вигоні, на лавці, щоб випити по чарці.

- Там баба Катя жила раніше. - пояснює Ніна Раздобрєєва. - Потім вона поїхала до сина, а туди приїхала ця Оля Мінько. Але все одно хлопці постійно зупинялися там. Сережа дуже любив дітей, у нього постійно були в карманіх цукерки, а у цієї Олі є малий хлопчик Назарчик. Раз виявилося, що цукерок не було і тоді він дав 20 гривень. Люди почали говорить, що він любовник Ольги, сказали і брату її чоловіка: “Наблюдайте, до неї любовник ходить".

Пройшло тижні два, я про це нічого не знала. Він у баби жив як умер мій брат. У мене дочка жила і він сказав мамо у тебе хатка маленька я піду до баби. Він постійно заходив до мене, не було такого щоб не зайшов спитати як справи і йшов до баби.

На початку жовтня 2014 року Сергія побили у нього ж вдома.

- Мені подзвонив хтось, не знаю і хто, - розповіла Ніна, - і сказали: “У тебе побили Сережку, їдь до матері”. Я туди. Він виходить з підбитим оком. Сергій прийшов з роботи, коли хтось почав стукати в двері. Баба Шура була на печі і він пішов сам відкривати. А тоді баба чує, що його нема, вийшла, а у сінцях бійка. Іван Породько сидів на Сергію і бив кулаками. Вона вдарила його, той піднявся і почав їй руки викручувати. На суді цьго ніде немає. Я тоді хотіла заявить участковому, але Сережа мене забрав, довів додому і закрив двері щоб я цього не робила.

Перед самою загибеллю Сергій заходив до матері.

- Тоді ввечері він прийшов, спитав чи все нормально. Сказав “Будем мирову пить”. А тоді появився цей Іван. Звідки, я не знаю. Вони випили спочатку біля Ольги, тоді пішли на межі десь і зібрались розходитись. Сергій мав мені сказати, що на наступний день повинні привезти дрова. Чого він туди пішов? Чи така доля? Бог його знає. Вони пішли до Колі Крутька. Цей Іван слідом за ними. Що там було я не знаю.

На ранок я чекала, що привезуть дрова. Прийшла сусідка і каже: “Ніна пішли!”. Ми туди, а там ряди машин стоять. Мене туди не пустили, Юра, ще один син, приїхав, дочка. Тоді подзвонили і сказали, що баба йде сюди. Я пішла до неї.

Матір Сергія Раздобрєєва Ніна і баба Шура

Разом з матір'ю Сергія ми з'їздили до баби Шури, з якою жив Сергій:

- Гарний він у мене був, слухав мене, усе робив, у хазяйстві помогав. - відразу почала вона, дізнавшись про мету приїзду. - За шо він Серьожу вбив? Він малої дитини не обідив.

А тоді розповіла про бійку, коли побили Сергія

- Ми вже розденулися лягати спати. Коли стукає хтось. Я на печі була. Серьожа каже: “Я піду одчиню”. А тоді його нема й нема. Я чую, а у сінях во всю вовтузяться. Я у сінці. Він повалив Серьожу і б'є як попало. Шо мені робить? Я ж не поможу нічого. Тоді я за матню його вхопила. Він покинув його. Сергій устав, у крейді весь і по під стінкою до дверей у хату хотів піти. А той його до комори притис і знов почав бить. Я його тоді за вортник і тягнула скільки у мене сили було. Він тоді покинув його і пішов сів, а Сережа у хату вліз.

Він сів біля порога і каже “Іди, будем мириться”. А тут друг його зразу всочив, який і привів сюди, каже “Ну шо тут таке?”. А тоді за його і побігли вдвох.

В день загибелі, Сергій заходив додому:

- Коза була у мене, я вела її до козла. - говорить баба Шура. - Тут Сергій біжить. Козу поміг одвести, а тоді сказав, що піде до Крутька. Він постійно до нього ходив, друзями були. Вони їздили в ліс, заробили грошей, взяли пляшку і пішли. І не вернувся він більше додому.

Дещо прояснила і Оля Минько, громадянська дружина Олексія Породька, брата засудженого за вбивство Івана.

- Олексій - це мій громадянський чоловік. На той час, коли було вбивство, ми з ним вже розійшлися, але в ту ніч він був у мене. Він приїхав о 12 годині ночі, не повідомляючи про це. Я вже спала. Він голосно постукав у двепрі, так, що у мене перший замок відлетів. Я відкрила, він зайшов, сказав: “Я у тебе переночую. Можна?”. Я погодилась.

А потім він почав таку розмову:

- Знайєш, що твого коханця вбили?.

- Якого коханця? - питаю.

- Раздобрєєва Сергія.

- Хто вбив?

- Ваня.

Я не була свідком, не бачила, що там трапилось. Чоловік коли прийшов, був не те що наляканий, але стривожений. Він був у камуфляжних штанях і в берцях, але крові на ньому не було. Він був випивший, але не п'яний. Коли сказав, що вбили Сергія, я відразу роздивилась його берці, думаю якщо він убивав буде кров, але на ньому крові не було.За весь одяг сказати не можу, але на берцях і штанях її точно не було.

Льоша ще говорив, що поміг Вані спалить одежу, бо вона була вся в крові. Але що там було, я не знаю.

Він переночував, а близько 5-6 годин ранку до нього почав дзвонити Ваня. Іван сюди прийшов, був одягнутий у шкіряний піджак, кепку. Він сильно постукав у вікно. Я розбудила Льошу, сказала що брат прийшов. Він за себе, бігом одягнув камуфляжку і десь у половині 7-ї вони вискочили з дому і побігли в сторону Ніжина. І все. Я ще спитала хто мені буде двері лагодити, на що Льша відповів: “Сама поладиш”. Після того він не повертався.

Міліція до мене заїжджала, питали де він може бути. Я сказала що він утік у бік Ніжна. Вони його знайшли на дачі.

Як виявилося, в той день коли сталося вбивство, вона бачила і Івана, і Сергія.

- В той же день, десь в 4 години вечора, я якраз збиралась топити грубу. У мене тут були тріски, зі мною сидів Ваня. Ми розмовляли. Він у мене залишив горілку. Потім сказав, що від батька привіз холодець. Я йому кажу: “Мені треба топити грубу, мені ніколи з тобою розмовляти”. Він сказав “Добре”, взяв миску і зібрався йти. По дорозі в цей час йшли дядя Коля і Серега. Ваня до них підійшов, не до дяді Колі, а до Серьоги і каже: “Друг, друг”. Той відповів: “Я зараз говорить не хочу, у мене справи”. І пішов. А дядя Коля залишився тут і Ваня почав з ним говорити. Я пішла у дровник по дрова. Тоді Ваня зайшов і каже винеси мені горілку. Я винесла її. Іван почав пропонувати випити мирову, Сергій відмовлявся, казав, що до матері мають привезти завтра дрова і треба приготуватися. Він наче відкарасккувався від Івана. Дядь Коля теж казав, що пить не буде, бо якщо вип'є, то ляже і спатиме.

Я поставила горілку і пішла в хату. Коли вийшла хвилин через 15, то горілки вже не було. Серега і дядя Коля ішли городами в напрямку до дядь Колі. Я сказала Вані: “Випив — іди додому до жінки”. Він відповів: “Я з ним вип'ю мирову, ми помиримось і тоді я піду додому”. А вночі сталося вбивство.

Коли ми розмовляли, сусіди, що стояли поруч, згадали про бійки, яки влаштовували Іван і Сергій, а також брат Ольги Богдан, про те як вони побили сусіда Ольги Андрія. Оля і про це теж розповіла:

- Це було вдень. Льоша був тверезий, Андрюха (сусід) стояв поруч. Я не знаю з чого воно почалося, бо коли я вийшла, почула що вони вже кричать. Андрій говорив: “Я тут хазяїн, я тут, на цій вулиці, прожив вже не знаю скільки років!”. Льоха почав з ним штовхатися. Андрій його стукнув, прешим. Льоша почав з ним битися. Позбігалися сусіди почали розбороняти. Я вискочила, теж почала їх розбороняти. Андрій мене штовхнув і послав матом. Тоді Льоха його ще сильніше побив.

Не знаю скільки днів пройшло, але Андрій зібрав компанію і пішов до Івана на розборки. Іван, коли була та бійка, прибігав захищати Льошу. Вони брати і постійно виступали один за одного. У Івана тоді жив мій брат Богдан, вдома він був з Людою, дружиною Івана і дітьми. Я не знаю що там було, мені розповідав брат. Хтось їз хлопців почав гупать у двері, почали кричати: “Ми твою жінку згвалтуємо”, почали двері вибивати. Тоді цим все і закінчилось. А далі Богдан розказав про це Льоші і Вані. Вони забили стрілку, зібралися куча на кучу. Всі хлопці Андрія порозбігалися (сусіди кажуть, що там були ще діти), а Льоша, Ваня і мій брат сильно його побили, побили так що він всі зуби втратив. Якби не втрутились сусіди, вони його могли і вбити.

З вироку Ніжинського міськрайонного суду від 5 березня 2015 року.

21 жовтня 2014 року, близько 21-30 год., Породько Іван, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в приміщенні будинку, за місцем проживання Крутько Миколи, за адресою с. Вертіївка, вулиця Мічуріна, 38, де на той час перебував і Раздобрєєв Сергій, між Породько І. та Раздобрєєвим С., на грунті раптово виниклих неприязних відносин виник конфлікт, який переріс у бійку, під час якої Породько І., усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння смерті Раздобрєєва С. та бажаючи їх настання, доводячи свої злочинні наміри до кінця, умисно почав завдавати удари кулаками та ногами в область голови останнього...

В цей час в їхню бійку втрутився Крутько М. в ході чого, Породько М., маючи умисел на протиправне заподіяння смерті двом особам, підійшов до Крутько М. та умисно наніс останньому близько трьох ударів кулаками в область голови, від ударів останній не втримався на ногах та упав на підлогу, після чого Породько М. продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, підійшов до нього та наніс множинні удари ногою в область голови, чим спричинив тілесні ушкодження...

В подальшому, зрозумівши, що Крутько М. не подає ознак життя, Породько І., підійшов до Раздобрєєва С., який в цей час знаходився в лежачому положенні на підлозі в сусідній кімнаті, та продовжуючи реалізацію злочинного умислу до кінця, спрямовану на протиправне заподіяння смерті двом особам, наніс близько десяти ударів ногами в область голови останнього, спричинивши тілесні ушкодження...

Від отриманих тілесних ушкоджень Крутьк М. та Раздобрєєв С. померли на місці події

На сьогоднійшній день ця справа про подвійне вбивство перебуває в суді. Засуджений за вбивство до довічного ув'язнення Іван Породько намагається довести свою невинуватість і вказує, що вбивство скоював не він, а його брат. Що намагається довести прокуратура? Наче б то повинна підтримувати обвинувачення і домагатися засудження винного, але з матеріалів справи випливає протилежне. Чому так? Якщо прокурори не вірять у винуватість Івана Породька, чому взагалі підтримують обвинувачення?

І ще одне. Зважаючи на позицію Івана Породька, що вбивство вчинив не він, а його брат, хотілося б почути свідчення Олексія, де він був того вечора і чим займався. Тим більше, що така можливість буде — суд триває. Та й аргументи, тепер вже поліції, стосовно не притягнення брата Івана Олексія принаймні як співучасника (а він же допомагав спалити скривавлені речі?) теж хотілося б почути. Принаймні перевірити його і, моливо, інших причетних до справи осіб, поліція мала б. І не було б тоді у засудженого жодних інших аргументів вказувати на когось іншого як на вбивцю.

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Породько, Раздобрєєв, Крутько, вбивство, Вертіївка, Минько

Добавить в:

Версия для печати

Горілка + ревнощі = подвійне вбивство і довічне тюремне ув'язнення

Новости по теме