Чи можливе кохання в Інтернеті?

Чи можливе кохання в Інтернеті?

Є безліч місць для знайомства — кафе, дискотеки, навіть на вулиці, як не банально, можна   зустріти   свою долю. Вже давно перестали бути дивиною і знайомства по Інтернету. Хоча... Чи справді реально знайти свого єдиного у безмежній «всесвітній павутині»? Наші герої переконалися, що народне прислів'я не помиляється: доля і на печі знайде! Вони, очевидно, бояться злякати своє щастя, тому забажали залишитися анонімними. Ну що ж, назвемо їх Оксана та Мустафа. Головне, що треба знати, вона   —   українка, а  він — турок!

ОКСАНА+МУСТАФА
Насправді ніякими пошуками закордонного чоловіка Оксана займатися не збиралася, сайти знайомств не відвідувала, оголошення у газети не давала, та й взагалі була зайнята роботою і на чоловіків особливо не «полювала», ну хіба ненароком. Що таке Інтернет, як і кожна сучасна жінка, добре знала, та й в офісі ним часто користувалася. Була в неї і «аська». Через неї-таки все і закрутилося.
— Це було після свят. В офісі було тихо, роботи мало. Я сиділа і сумувала, — пригадує Оксана. — І раптом «ожила» моя «аська». «Merhaba!» — було написано на екрані. Це «привіт!» турецькою. Я зацікавилася. Насправді, я ж пам'ятала усі розповіді про ставлення турків до наших жінок, тому дуже обережно відповідала. Інтерес до культури взяв своє. Я ж закінчувала першу школу, тому до іноземних мов не байдужа. І ми почали листуватися.
Мустафа на запитання про те, як натрапив на Оксанин номер, і досі віджартовується:
— Я молився Богу, щоб підказав, як мені знайти своє кохання. Він порадив Інтернет, і прошепотів на вушко Оксанину «аську».
Та ні про яке кохання на початку не було і мови: обоє молодих людей про це навіть не задумувалися. Оксана не вірила, що кохання по Інтернету взагалі можливе. А Мустафа ні на що і не розраховував, і не наполягав. Щоденне спілкування тривало більше трьох місяців, з'явилася прихильність і навіть дружба. Причому за увесь цей час вони навіть не обмінялися фотографіями.
— Ми знали один про одного вже практично все. Якщо він не писав там якийсь день, то я вже починала сумувати. Тому звичайно я зраділа, коли він сказав, що повинен приїхати у Київ по роботі. Я якраз теж працювала у столиці, тому із задоволенням показувала йому місто. Тиждень пролетів непомітно, — розповідає Оксана.
А потім була черга її візиту до Туреччини. А дружба вже переросла у серйозніші стосунки. Кожні два-три місяці молоді люди їздили один до одного у гості. А коли Мустафі запропонували роботу в Києві, зайшла мова про весілля.
— Моя мама сприйняла це дуже погано. Уявіть, іноземець, ще й турок. Словом, вона була категорично проти. Але ж нічого не поробиш, вибір все одно мій. Довелося змиритися.
У жовтні 2008 року ми одружилися у Києві, — розповідає дівчина. — Зараз чоловіку довелося знову працювати у Туреччині. Тепер вирішуємо, де б ми справді хотіли жити: тут чи там. Ми з ним дуже-дуже кохаємо один одного! Тепер точно знаємо, справжнє кохання може чекати на вас будь-де, навіть в Інтернеті!
І доводиться вірити. Адже «спіймали» ми Оксану «на валізах». Ні, вона збиралася не до сонячної Туреччини, а до чернігівського пологового будинку: за кілька днів до Свята закоханих українсько-турецька родина поповнилася первістком!

ЯК ЖУРНАЛІСТИ В ІНТЕРНЕТІ ДОЛЮ ШУКАЛИ
Історія Оксани і Мустафи нас неабияк надихнула. Трапляється ж таке! Тільки сприймати на віру ми нічого не звикли. Тому вирішили перевірити все на собі. Чекати, поки хтось напише нам в «аську», не стали — не всім же так щастить. Тож усю ініціативу взяли у свої руки: зареєструвалися на одному з популярних сайтів знайомств. І не просто зареєструвалися, а розмістили три різні анкети реальних людей різного віку і з різною метою знайомства. До анкет додали фотографії з журналістських посвідчень (ну які вже були під рукою). Щоправда, листуватися за всіх довелося мені одній. На пошуки долі ми виділили рівно місяць. Причому вирішили пасивно чекати, поки першим знайомство почне хтось інший. І ось що вийшло.

Повний облом!
Розпочну з себе, оскільки моє «перебування» на сайті знайомств виявилося най-нуднішим і найменш цікавим. Отже, анкетні дані: 20-річна сонячна і непосидюча дівчина познайомиться зі сміливим, відкритим хлопцем. Мета: кохання і стосунки.
За місяць — п'ять «знайомств». «Кавалерам» від 18 до 27 років. Зміст листування банальний до болю: безкінечні «привіт, як життя?» або ще гірше — купа «смайлів», одна розмова про погоду, і відразливо безграмотні повідомлення.
Висновок: не вміє сучасна молодь цікаво і «не заїжджено» знайомитися, та й писати толком, у принципі, теж не вміє. Для виправдання такої нудьги г і заспокоєння власного самолюбства я вигадала ще ось що: на сайті більше 80% анкет людей мого віку. Очевидно, вибір надто великий. Тому, щоб бути поміченою, мабуть, треба було активно знайомитися самій.

Беззаперечна популярність
Найбільшим попитом серед відвідувачів сайту користувалася наша редактор. Метою знайомства для заміжньої Ірини
Михайлівни ми вирішили написати дружбу та спілкування. Скільки бажаючих знайшлося перекинутися слівцем! Варто відмітити, що у «женихи» до нашої вже дорослої редакторки «записувалися» виключно молоді люди, віком від 25 до 29 років.
Результат: 10 чатів. Чомусь заявлена нами мета спілкування не внесла ясності для залицяльників. Серед «нових знайомих» виявилися або шукачі більш близьких стосунків, або залякані «кавалери» без фотографій, які й ім'я своє боялися назвати, бо ховаються від дружин, у чому хоча б чесно і зізналися.

Справжній успіх!
Найбільше пощастило Аркадію Іллічу. На анкету 60-річного надійного і комунікабельного заступника редактора було хоча і не дуже багато заявок, але яких! Прекрасні жінки! Освічені, розумні, писали вірші! Детальніше розповідати не буду, аби не образити чудових людей, з якими від імені Аркадія Ілліча мені довелося поспілкуватися.
Висновок: користувачі сайтів знайомств старшого віку і справді шукають в Інтернеті розуміння і підтримку. Такою сучасністю і сміливістю можна тільки захоплюватися!
Отож, підіб'ємо підсумки. По-перше, хочеться одразу вибачитися перед усіма своїми віртуальними «співрозмовниками» за обман, на який нам довелося піти заради експерименту. Ну а по-друге, я вирішила, що той, хто справді шукає щось серйозне, обов'язково знайде його. Інтернет — це тільки один зі шляхів!

Ольга ЧИЖОВА, щотижневик „Чернігівські відомості”, №7 (935)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: