Санчатних справ «ювелір» (фото)

Коридор Новоборовицького дитсадка нагадує прилеглу територію ділового офісу – з тією лише різницею, що припарковані тут не автівки, а… санки. На них батьки привезли «на роботу» своїх малюків. Усі санки – як з одного конвеєра: різняться хіба що малюнком на сидінні: на одному – зайчик, на іншому – ведмедик чи білочка.

Починалося з бідності

Як з’ясувалося, у цього зимового дитячого транспорту – один творець (і автор ідеї, і виконавець в єдиній особі) – Петро Ігнатовський.
Крім санок, чоловік ще плете різноманітні (дуже потрібні в господарстві) кошики з лозових прутиків. У них, скажімо, дуже зручно мити овочі: вода стікає в отвори між прутиками.
Розказує, майстрував ще й стільці, крісла-гойдалки. Багато з них досі «живуть» у сільчан. Вдома в Ігнатовського готових речей нема – тільки заготовки сушаться на печі.
- З чого все починалося? – повторює Петро Володимирович моє запитання. – З бідності, мабуть. Бо відразу після школи мав якось заробляти на себе. Тож пішов пасти худобу. Надворі з ранку до вечора. День без діла здається роком. Щоб не нудитися на пасовищі, мій напарник – Володимир Трохимович Дяговець плів із шилежняку кошики. І мене навчив.

Перші санки… втопив. Щоб не втратити вміння

Пам’ятаю, як довго і ретельно я виплітав свый перший. Буквально няньчив кожен прутик. Вийшов, як картинка. Шкода було продавати його навіть за великі гроші. А наставник каже: треба його кудись подіти, знищити, щоб не втратилося вміння. Я мало не плакав, коли клав у кошик каміння, щоб швидше пішов на дно.
Досі пам’ятаю, де втопив її. Але гра була вартою свічок – дотепер можу плести кошики із заплющеними очима.
…А перші санки він зробив для онучок-близняток – Маші та Насті. Ніч не спав, думаючи, прикидаючи, порівнюючи – адже перший раз робив та ще й на два місця. Дівчатка нині уже в 7 класі, а до воріт однак стелеться тонкий слід  дитячих саночок: у діда  Петра, крім них, є й інші онуки, адже чотирьох дітей має.
Прутики («дубці») для виробів вибирає дуже ретельно. Знає немало способів (до деяких додумався сам), як швидше зняти з них кору. Для вигинання заготовок ніяких особливих пристроїв не треба – згодиться власне коліно. Далі – справа техніки і фантазії. Підкріплені досвідом, вони забезпечують успіх: ніхто  з односельців ще не нарікав на якість виробів Петра Ігнатовського. І акуратні легенькі санчата, і кошики  знаходять попит. А майстру радісно – потрібен людям.

На знімку: Семикласниця Маша в дідових санчатах

Марія ІСАЧЕНКО, Фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: