А що ви знаходили у своєму житті?

200 тисяч доларів знайшли у сумці білоруски митники. Чотири пачки, у кожній — 50 тисяч зелених. Пачки з грошима були загорнуті у поліетилен і приклеєні скотчем до дна валізи. Сябровка їхала в купейному вагоні №8. Відмовилася заповнюти митну декларацію, сказала, що везе з собою тільки особисті речі. Історія сталася 7 грудня у поїзді «Київ-Мінськ», котрий вночі перевіряли в пункті пропуску Горностаївка Ріпкинського району.
Минулого року в цьому ж поїзді і теж в Горностаївці прикордонники знайшли 180 тисяч доларів. Вони лежали в тамбурі, у сміттєвому баці навпроти туалету. Бакси були прикриті газеткою.

— Газету підняли, — згадує підполковник, начальник прес-служби Чернігівського прикордонного загону Олександр Дудко. — А в целофановому непрозорому пакеті, обмотанному скотчем, гроші. 18 пачок по 100 купюр.

А що ви знаходили у своєму житті?
Таке, щоб серце загупало від хвилювання і руки затремтіли. Або щоб сплюнули спересердя та ще й вила розтанули від приємності та насолоди.

Сергій Коваленко, будівельник, м. Чернігів:
— Улітку минулого року знайшов свою барсетку. Із товаришами святкували у міськсаду (Центральний парк культури і відпочинку. — Ред.) ніч на Івана Купала. Випили трохи. І я забув на парапеті барсетку. Носити її став недавно, от і не помітив, що не забрав. А товариш каже: «Серього, де барсетка?». Пішли шукати. Вона так і стояла на парапеті. Хоча народу гуляло багато, ніхто не забрав. А в сумці ж документи мої були. Гроші в кишені, а паспорт, права там. Після того випадку барсетку не ношу. Документи складаю в бардачок машини, гроші і далі ховаю по кишенях.

Ганна Доля, пенсіонерка, селище Макошине, Менський район:
— На роботі чоловіка собі знайшла. Він також з Макошиного, та ніколи разом до того не гуляли, не спілкувалися. Іван Вікторович мій працював агрономом. Я прийшла в контору. Там і зав'язалися наші стосунки. Одружилися. Народили двох діток, обоє в Києві зараз. Прожили з Іваном Вікторовичем 37 щасливих років. Сім год назад мій чоловік помер.
А більше нічого не знаходила — нещаслива я на це. Ні грошей, ні прикрас.

Анатолій Федорченко, краєзнавець із селища Любеч, Ріпкинський район:
— Гільзи від снарядів, в яких були папірці з іменами воїнів, загиблих під час війни. Усього знайшов гільз десять. З карабіна або рушниці. Довжиною сантиметрів п'ять. Папірці невеличкі, розміром як на самокрутку, а то й менші. Скручені в трубочку, вставлені в гільзу, отвір закритий «носиком» від патрона. На деяких папірцях можна було прочитати написані чорнилом ім'я, адресу, на деяких ні, вони напівзотліли. Загиблі в основному були з Росії. Знаходив гільзи на території від Мисів до Любеча, років 20 тому.
Гільзи зберігаються в Любецькому краєзнавчому музеї. Так само, як інші знахідки, невоєнні. Верхня щелепа волосатого носорога — її років сорок тому знайшли рибалки у Дніпрі. На щелепі збереглися два зуби, кожен довжиною сантиметрів п'ять. Ще одну щелепу волосатого носорога знайшли хлопці років сім тому, хотіли комусь продати. Я умовив залишити в музеї. Умовляв, просив, ще й могорич поставив.

Юрій Навроцький, астроном, старший лаборант кафедри фізики та астрономії Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка:
— Років два тому на вулиці Шевченка, неподалік головного корпусу університету, знайшов 50 гривень. Це було близько восьмої години ранку, майже в сутінках, восени. Років десять тому на сусідній вулиці Молодчого знайшов 20 доларів. Вони впали не з неба, а думаю, з чиєїсь кишені. З неба років двадцять тому упав метеорит у селі Галків Ріпкинського району. Величиною з добру людську голову, вага кілограмів п'ять. Я його возив на експертизу в Київ. Засвідчили, що це справді метеорит, його вік 4,5 мільярда років. А то, буває, з неба падають уламки супутників. Або пакетоване сміття з літака. Було й таке, що на людину з неба впала заморожена какашка.

Аліна Озимай, у декретній відпустці, м. Чернігів:
— Знайшов — не радій, загубив — не скорбій, — говорила моя бабуся. Бо якщо хтось щось загубив, він побивається за тією річчю. Ходили з донькою до парків на вулиці Войкова за курятиною. Вона знайшла пенсійне посвідчення жінки. Ми по Інтернету відшукали її адресу, зателефонували, домовилися про зустріч. Жінка подякувала і купила малій відеречко морозива. А чоловіку щастить на мобілки. Скільки їх він познаходив. Віддав, за це щиро дякували, і все. Кажуть, не можна радіти, якщо знайдеш золоту чи срібну річ, бо то може бути не загублена, а кинута на відкуп темним силам. І всі біди попереднього власника переходять до того, хто підібрав прикрасу.

Людмила Гапей, пенсіонерка, працювала вчителькою молодших класів, с. Червоні Партизани, Носівський район:
— Жіночий годинник. Знайшла в тролейбусі. Було це давно, ще коли я навчалася в Чернігівському педінституті. Годинник лежав на підлозі, біля задніх дверей. Був справний. Гарний, механічний, з позолотою, на жорсткому браслеті. Мабуть, хтось зачепився рукою, браслет і розщебнувся. Я звернулася до людей: «Чий?». Ніхто не відповів. Тож віддала годинник водію. А тепер думаю, краще б віднесла його у бюро знахідок. Забрати годинник собі? Навіть думки про це не було! Ми так тоді були виховані — як забереш собі щось чуже, воно користі не принесе. Тепер, звісно, все змінилося, люди інші, забирають знахідки собі.

Ольга Кондрашевська, пенсіонерка, с. Тертишники, Носівський район:
— Місяць тому знайшла коло городу під двором маленького чорненького собачку. Зраділа дуже. Забрала щеня додому, й досі у нас живе. Звуть Тузиком.

Тижневик «Вісник Ч» №51 (1441)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.