Антоніївський монастир в Любечі. Забута святиня Чернігівщини

Понедельник, 10 Декабря 2012 14:52 | Просмотров: 6208

Є на території нашої рідної Чернігівщини місця, де душа відпочиває, де природні краєвиди на багато годин приковують до себе погляд, де наша історія просто лежить перед нами і де можна до неї просто доторкнутися.

Любеч або 1130 років нашої історії

Не так багато на території нашої області містечок які б могли конкурувати своєю історичною спадщиною з древнім Любечем, а якщо бути чесним до кінця, то жодного. Адже саме Любеч згадується в літописі під 882 р. у зв’язку з походом князя Олега з Новгорода Великого на Київ. Чернігів потрапив під перо літописця лише 907 р., тобто на 25 років пізніше. За часів Київської Русі це був один із значних центрів Південної України-Русі. Під його стінами відбулася доленосна Любецька битва 1016 р. між військами претендентів на київський стіл турівського князя Святополка Володимировича і новгородського князя Ярослава Володимировича (в майбутньому Ярослава Мудрого). Розвиток більшості населених пунктів Сіверщини перервали буремні події середини ХІІІ ст. і відроджуватись вони почали лише в ХVII ст. Однак Любеч, на відміну від інших йому подібних містечок, ніколи не переривало свого існування. В XIV – ХVII ст. він займає одну з важливіших позицій в регіоні, знаходячись на кордоні Великого Князівства Литовського та Московії, постійно потрапляючи в центр уваги літописів та інших документів того часу. Наприкінці ХVII ст. тут засновує свою резиденцію гетьман І. Мазепа. А після сумнозвісних подій пов’язаних з цим неоднозначним персонажем нашої історії, містечко потрапляє у власність іншого майбутнього гетьмана П. Полуботка, а згодом і його нащадків графів Милорадовичів.

Любечанин Антипа

Однією з найвизначніших святинь Любеча був його Антоніївський чоловічий монастир. Чому саме Антоніївський? Все просто, оскільки звідси був родом засновник нашого православного печерного чернецтва Св. Прп. Антоній, який в миру носив ім’я Антипа, саме так стверджує «Житіє Преподобного Антонія» в «Києво-Печерському патерику». За легендою, свою першу печеру Св. Прп. Антоній викопав на схилах Любецьких гір. Але цього набожному юнакові здалося замало. Він іде на Афон, тогочасний осередок православного духівництва. Обійшовши майже всі афонські монастирі, Антипа в одному з них прийняв постриг під ім’ям Антонія. У 1013 р. Антоній повертається на Русь, де вже існували перші руські монастирські обителі. Однак, Антоній не вподобав жодної, а оселився окремішньо, викопавши собі печеру. Своїм духовним подвигом та смиренням чернець швидко завоював собі славу, яка покотилася далеко за межі стольного Києва. Згодом він заснує Києво-Печерську Лавру, Антонієві печери в Чернігові. Однак, якщо вірити легенді, перша печера була викопана ним саме в Любечі. Як свідчить легенда, сподвижники Антонія заснували в Любечі монастир вже наприкінці ХІ ст. і функціонував він до середини ХІІІ ст., аж поки у вирі буремних подій монгольського нашестя на Русь не був знищений. Проте, жодних документальних фактів про діяльність монастиря в Любечі в давньоруський час не збереглося. Тож нам залишається лише гарна легенда.

«…весь деревянный, небольшой…»

Справжня історія Антоніївьского чоловічого Любецького монастиря розпочинається наприкінці ХVII ст. Саме тоді два ченці Іван Щирський та Інокентій, як свідчать документи того часу, відновили печеру Св. Прп. Антонія та заснували монастир. Заснований ними Антонієвський Любецький чоловічий монастир знаходився в ур. Монастирище. Про це свідчить грамота Варлаама Ясинського митрополита Київського, Галицького і «всея Малыя Россіи» про відновлення Антонієвського монастиря в Любечі від 1 серпня 1701 р. «...Простует туды зъ тоею новоотновленною Іконою въ монастырь Любяцкій, просячи настоящего Архиерея въ Богу Преосвященного его милости отца Архиепископа ЧернѢговского о блогословеніи, и соизволеніе, дабы тую новоотновленную Ікону Божію Матерію можно поставити на мысцу Монастырище прозываемом ближайше града Любеча…» . Саме на цьому мису в 1694 р. споруджується дерев’яна трапезна церква Іоакима та Анни, а в 1701 р. будується і головний храм монастиря – Воскресіння Господнього.

І тут розпочинається справжній детектив. В ХІХ ст. всі сучасники стверджують, що на території монастиря знаходилось лише два храми. Однак із ними виникла плутанина. В одному з Євангелії, що зберігається в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського є запис про трапезну монастирську церкву в Любечі Святителя Христова Іоанна Златоуста, що датується 1703 р. за підписом майбутнього гетьмана Івана Скоропадського. Де знаходилась ця церква ніхто не знає. Але не виключений варіант, що дана церква була в пізніший час переохрещена під іншою назвою, така практика в Середньовіччі була досить розповсюдженою. Вірогідно, що трапезна церква Іоана Златоуста після 1754 р. стала називатись трапезною церквою Іоакима та Анни, відомо, що якраз саме в цей рік цю церкву було відновлено і освячено. Адже якщо її відновлювали в 1754 р., то вона існувала вже значно раніше, тобто з 1694 р., а її назва Іоакима і Анни відома лише з 1754 р. Це загадка номер один.

Загадка номер два полягає в тому, що більшість сучасних нам енциклопедичних видань вказує на те, що Воскресенська церква Любецького монастиря була мурованою. Тут слід процитувати такі видання як «Чернігівщина: енциклопедичний довідник, 1990 р.», «Путівник – Чернігівська область 2009 р.», «Чернігівський Подорожник 2008». Автори-укладники стверджують, що даний храм був побудований з цегли. Однак, всі сучасники часу існування монастиря вказують на те, що Воскресенський храм був дерев’яним. Так О. Шафонський в своєму «Топографічному описанні Чернігівського намісництва» записав: он (Антонієвський монастир) весь деревянный, небольшой, и никакого примечания достойнаго строения не имеет». Також в книзі графа Г. Милорадовича, володаря Любеча у ХІХ ст. записано: «Монастырь Антониевский деревянный, ныне уничтоженный, и в нем две деревянные ветхие церкви». Тож, здається, вірити треба сучасникам монастиря. Також в тому ж «Путівнику – Чернігівська область, 2009 р.» наявний ще один казусний момент. В описі Любецького монастиря вказано, що на його території знаходилась, окрім церков Воскресіння та Іоакима та Анни, ще й третя церква – Зачаття Пресвятої Богородиці. Однак, якщо вже оперувати церковної термінологією то Іоаким та Анна були батьками Богородиці, тобто церква Зачаття Пресвятої Богородиці і церква Іоакима та Анни, це одна й та сама церква, просто ці дві назви повністю тотожні. І ніякої третьої церкви там не було, та її і втулити на невеличке ур. Монастирище вже було б нікуди. Таким чином, що ми у підсумку маємо:

1. Любецький Антоніївський чоловічний монастир засновано у 1694 р. В цей час будується трапезна церква Іоакима та Анни, яка вірогідно до 1754 р. носила назву Іоанна Златоуста.
2. У 1701 р. будується Воскресенський головний храм монастиря.
3.Обидві культові споруди були дерев’яними.

За даними О. Шафонського в другій половині ХVIIІ ст. у монастирі проживало 6 ченців, яким належало 114 кріпосних чоловічих душ. Тобто, по міркам того часу, це був невеликий монастир, оскільки в таких монастирів як Чернігівський Троїцько-Іллінський рахунок кріпосних душ йшов на тисячі.

«Монастырь Антониевский деревянный, ныне уничтоженный…»
Історія Любецького Антоніївського монастиря, як і більшості українських монастирів Російської імперії закінчилась у 1786 р. Саме в цей рік була проведена секуляризація церковних земель. Монастир було ліквідовано, а монастирські церкви переведено до розряду приходських. Так два храми Антонівського монастиря простояли до початку ХХ ст. за споминами очевидців, до кінця ХІХ ст. вони повністю «обветшали» та вимагали негайного ремонту, який ніхто не бажав робити, ні паства, ні церква. Тож і не дивно, що у 1908 р. під час буревію Воскресенський храм просто впав. Церкві Іоаким та Анни пощастило трохи більше. Як церква вона проіснувала до 1939 р., а згодом з неї зробили «Любецький будинок культури», який функціонував до початку 1960-х рр. А у 1962 р. перший секретар Ріпкинського райкому партії розібрав колишню Аннинську церкву на власні потреби (збудував собі будинок у Ріпках). Деякі залишки зрубів храму були також використані місцевими жителями як будівельний матеріал (деталі від церкви можна помітити в господарських та житлових спорудах любечан, чиї садиби знаходяться по вул. Героїв Дніпра (Дніпровський спуск). На сьогодні про монастир та його церкви нагадують лише дерев’яний хрест, встановлений вже в ХХІ ст. та дві надмогильні плити приходського кладовища першої половини ХІХ ст.

Святий Преподобний Антоній Печерський

Вірогідно, так виглядав Антоніївський монастир в Любечі в кінці ХVІІ ст. (реконструкція Бондаря О.М.)

Вигляд колишнього Антонівського монастиря на малюнку Н. Хохрякова, 1872 р.

Сучасний вигляд місця де знаходився Антоніївський монастир.

Пам’ятний хрест на території колишнього монастиря.

Надмогильна плита першої половини ХІХ ст. на території колишнього монастиря.

Надмогильна плита першої половини ХІХ ст. на території колишнього монастиря.

Господарська будівля в Любечі споруджена з колод церкви Іоакима та Анни у 1960-х рр.

Олександр Бондар