Соціальний працівник не дозволила обікрасти бабусь

На околиці села Макіївка Носівського району живуть дві сестри. Старенькі вже. Єлизаветі Виноград 89 років, а Марія Мринська на шість років молодша за сестру. Так склалося, що під час війни було вбито їхню матір, тож дівчата лишилися самі. Старша сестра Ліза добре розуміла, що на ній тепер відповідальність за родину, тому присвятила їй все своє, життя. Навіть заміж не пішла.

І молодша, Марія, як кажуть, у боргу не лишилася. Після смерті чоловіка забрала сестру до себе. Діти все одно живуть у Києві. А вдвох і легше, і веселіше...
...Бабуся Марія клопоталася по господарству, коли до неї підійшли дві незнайомі жінки. Запитують:
- Віта - соціальна працівниця - до вас ходить?
- Так, - відповіла жінка.
- А визнаєте, що вона погана?..
«Я так дивлюся на них і думаю: що за дурниці вони мені кажуть! Ми з сестрою Віту любимо і поважаємо. Ця жіночка нам у всьому допомагає. Вони тоді на мене:
- Ану винесіть свою пенсійну книжку.
- Немає її у мене.
-Тоді паспорт...
- І паспорта немає, все у дітей у Києві. Вони мені продукти купують, все привозять, що я скажу...
- Що, й грошей немає вдома? - починають нервувати.
- Ні, - кажу.

Ведуть мене до хати, мовляв, дай хоч води напитися. Тільки зайшли, а вони:
- А у старої? Вона ж одинока, пенсія має бути.
Я стою і у мене таке відчуття, неначе зараз свідомість втрачу. Аж тут, на біду «гостей», Віта Олексіївна заскочила».

«Іду на велосипеді вулицею, дивлюся, аж автомобіль стоїть біля двору стареньких, - продовжує соціальний працівник Віта Зінченко. - Думаю собі, мабуть, гості приїхали, бо у бабусі Марії діти в Києві є. Тільки-но зупинилася, машина вмить від'їхала. Дивно... Заходжу в хату, відчуваю запах цигарок, а баба Ліза сидить у веранді. Я питаю: «У вас хтось є?». А вона так уважно на мене дивиться і у відповідь: «Не знаю...» Одразу зрозуміла: щось неладне. Проходжу далі, баба Марія стоїть, біля неї дві циганки. Я туди - хто такі, мовляв. А вона наче під гіпнозом, нічого навіть сказати не може. Ці дві жінки на мене: «Хто ти така? Йди, куди йшла...». Не дивлячись в очі, я почала виганяти їх з хати, погрожувати міліцією, навіть телефон дістала. На щастя, вдалося виштовхати. Тепер, коли згадую, аж руки тремтять. Чоловік жартує: «Нам тепер хату не спалять?». А я переконана, що вчинила правильно, не могла ж стареньких покинути напризволяще», - закінчила Віта Олексіївна.

Цікавим є ще й те, що ці самі циганки вже заходили до помешкання бабусь. Так званий «пайок» приносили: півкілограма гречки і макаронів. Та ще й ковдру обіцяли. Баба Маня тоді їх відправила, мовляв, їм нічого не треба, все є...
Мабуть, шахрайки і вирішили, якщо бабусі не потребують допомоги, значить добре живуть, тож і повернулися. Ця історія має щасливий кінець, та не завжди так у буденному житті.


Соцпрацівниця Віта Зінченко в оточенні бабусь Єлизавети та Марії

Сніжана Божок, тижневик «Чернігівщина» №16 (344)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.