«Є в нас теніс і більярд, подаруйте нам баян…»

Часто сільська молодь скаржиться, що, мовляв, їм ніде відпочити. І справді, сільські клуби стоять облуплені, з вибитими шибками, з напівзогнилими підлогами, зі зламаними стільцями, а в холодну пору року у їх відвідувачів дубіють руки й ноги, бо ж майже всі сільські заклади культури не опалюються... Проте, як кажуть, не все так погано... Є й приємні винятки. У селі Піски, наприклад.

Мені чомусь постійно здається, що українське село ще спроможне на диво. Може, тому, що селяни традиційно є людьми терпеливими і по-життєвому мудрими.
Є в Бобровицькому районі село. Воно, мабуть, відоме багатьом. Бо ж це маленька батьківщина відомого українського поета Павла Тичини. Село Піски мальовниче. Там живуть щирі й гостинні люди.

Говорить голова сільради Валентина Олешко: «За допомогою районного бюджету, а також своїми силами ми намагаємося утримувати наш клуб у належному стані. По-перше, він опалюється. Коли в інших селах люди мерзнуть під час зборів, або туляться біля обігрівача, у нас навпаки - знімають верхній одяг. Минулого року ми зробили косметичний ремонт: попідфарбовували, попідбілювали. До кожного свята влаштовуємо концерти, розважально-молодіжні шоу, дискотеки. Зараз у нашому будинку культури є й більярд, і настільний теніс. Молодь задоволена, що морозними днями можна завжди зайти до клубу і вдало провести дозвілля, а не тинятися вулицями у пошуках щастя».

Якщо зазирнути в щорічні звіти сільських клубів та будинків культури, то за кількістю проведених так званих «масових заходів» культурно-освітня робота „кипить", „клекоче", як окріп у казані. На папері, звісно... Ми й досі не можемо позбутися отієї „цифроманії". У Пісках, на щастя, такого немає. Останні два роки у сільському будинку культури нове керівництво. Завклубом - приємна жінка Алла Петровська. Вона переконана, що головне, аби люди були задоволені роботою закладу, а не гарно розписаними паперами.
«Нещодавно ми відновили художню самодіяльність. Тепер наші колективи їздять зі своїми концертами і в сусідні села. Нині плануємо закупити шахи, шашки, щоб підростаючому поколінню було чим зайнятися. А взагалі-то, у нас чудові люди, які вміють і співати, і танцювати... Нам би ще баянчика хтось подарував, хоч старенького, то ми б і горя не знали», - посміхається Алла Григорівна.

Жителі Пісок розповідають, що до їхнього села часто приїздять гості з усієї України, інколи - з-за кордону. «Багатьом цікаво відвідати музей і садибу великого майстра слова Павла Тичини. Потім вони ходять селом роздивляються, милуються природою... Тож ми просто зобов'язані підтримувати порядок, аби жителі інших населених пунктів не просто пишалися українським селом, а брали з нього приклад», - переконані пісківчани.

Сніжана Божок, тижневик «Чернігівщина» №6 (334)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.