Критикувати – не в полі працювати або Суміш аміаку і політики смердить і досі

Приємно, що й казати, коли газету, в якій працюєш, читають і обговорюють. Хтось згоден з позицією автора матеріалу, хтось – ні. І це нормально, - недарма ж кажуть: скільки людей, стільки й думок.

Трапляється й так, що представники одного видання реагують на матеріали, надрукувані в іншому. Щоправда, в таких випадках теплих слів навряд чи дочекаєшся (хто ж хвалитиме конкурента, який працює на спільній з тобою території?!). Тут вже нічого не вдієш, - „маємо те, що маємо", - як казав один відомий український політик. А маємо шквал нібито обурення і не менш щирих т образ.

Колеги нас не забули

Отак і цього разу, - 12 січня, у четвер - у день виходу більшості обласних і міських видань - придбав я гамузом пачку чернігівської преси. Новий рік, знаєте, з січня-місяця нові тиражі, нові цифри - цікаво, хто скільки цього разу „набрав" передплатників". Але, як кажуть, „пріоритети змінилися", і мені, редактору, було вже не до цифр, коли, гортаючи тижневик „Сіверщина", я побачив матеріал під заголовком „Піп Гапон для калитки (відкритий лист генеральному директору TOB „Земля і воля" герою України Леоніду Яковишину)" за підписом редактора „Сіверщини" Василя Чепурного. Цікаво! Навіть дуже! Адже одразу стало зрозуміло, що то запізніла реакція на публікацію Леоніда Яковишина „Спадкоємці попа Гапона...", яку „Чернігівщина" друкувала ще 15 грудня.

Все на купу

Читаю (і одразу цитую) „Сіверщину": „Шановний Леоніде Григоровичу! Оскільки Ви надрукували у перекупленій Вами газеті „Чернігівщина" свою статтю (відповідь на публікацію в газеті „Сіверщина") тиражем, значно більшим, ніж увесь тираж нашої газети по області, це звільняє нас від необхідності друкувати її ще й на наших сторінках..."
Отакий абзац, але скільки у ньому сконцентровано! Спробую розібрати по пунктах...

По-перше, справді, за моєю інформацією, згадана стаття Л. Г. Яковишина, яка так не сподобалася редактору „Сіверщини", була одночасно (і своєчасно) відправлена в „Чернігівщину" і „Сіверщину", проте редакція останньої, на відміну від нашої, не визнала за потрібне її друкувати.
По-друге, щодо тиражів. Гендиректор TOB „Земля і воля" передплатив „Чернігівщину" для рідного Бобровицького району, - в кожну хату, в кожну квартиру, - за що, до речі, йому щиро вдячні земляки (листи і телефонні дзвінки з цього приводу вже стали звичними для працівників нашої редакції). Тепер в районі у нас є більше 10 000 передплатників. Скільки їх на Бобровиччині у „Сіверщини", мені невідомо, бо ця газета - одна з небагатьох, яка під час передплатної кампанії-2012 з якогось дива „засекретила" інформацію про себе. Наприклад, в листопаді чи грудні я мав змогу прийти на пошту і дізнатися про те, скільки на даний момент мешканців області передплатили газети „Гарт", „Вісник Ч", „Деснянська правда", „Деснянка вільна", „Деснянская неделя" та деякі інші (представники цих видань мали змогу дізнатися те ж саме про „Чернігівщину"). А от щодо „Сіверщини" - зась! Бо цю інформацію пошта, бачте, може „розсекретити" лише зі згоди редакції. Як я розумію, такої згоди не було. Чому? Що за секрети? Хто-зна. І лише у новому році „Сіверщина" вказала: „Тираж номера - 7577"... Не треба бути міністром фінансів, щоб зрозуміти, що дійсно, на сьогодні тираж „Сіверщини" в області поступається тиражу „Чернігівщини" в Бобро-вицькому районі.

По-третє, щодо того „хто кого перекупив". Я, наприклад, можу вказати осіб, які віднедавна контролюють газету „Сіверщина". Можу назвати й політичні течії, до яких вони належать. Проте не буду, - краще спостерігатиму за тим, як вони ділитимуть газетну площу з наближенням осінніх виборів. Думаю, зробити це буде не просто, - «масть» занадто різниться. А от «Чернігівщина» не пішла «в услужение» ані владі, ні політичним партіям (це може бачити неозброєним оком кожен, хто нас читає), хоча в майбутньому ми не виключаємо можливості співпраці на рекламній основі.

Цікава „дачниця" і таємниці доставки

І ще одне з цього ж приводу. В матеріалі, поданому „Сіверщиною", наводиться лист однієї „дачниці" (так і подається це слово в „лапках") Нової Басані. Так-от, ця пані обурюється тим, що їй... безкоштовно до рук потрапляє газета „Чернігівщина", яку вона... не передплачує. Виходить, і такі дива бувають! Хоч би, боронь, Боже, в суд не подала на редакцію за безкоштовну газету!
Жарти жартами, але далі пані пише: „Газету „Чернігівщина " розносить по дворах невідомо хто і з якою метою..." (!!!)

Відповідаю: шановна, якщо самі не можете розібрати, хто носить „Чернігівщину" у Ваш двір, спитайте у сусідів - вони ж не всі „дачники", тож людей в обличчя знають. Але якщо не терпиться, повідомляю, - „Чернігівщину" і у Ваш, і у сусідні двори розносять листоноші! Звичайнісінькі працівники (частіше, працівниці) пошти, які працюють і в дощ, і в сніг. А Ви: „Невідомо хто розносить..."

Спекуляції - політикам. Слово – експертам

Бачите, шановні читачі, яких дипломатичності та терпіння вимагає відповідь лише на одне вступне речення зі статті у „Сіверщині". І сиджу я оце зараз над відповіддю колегам, думаючи про те, що стаття у їхній газеті займає не багато-не мало, а цілих півсторінки... Сиджу і думаю, що відповідати на кожне речення, на кожен закид не варто. Тим більше, що про політику вже противно говорити, а в галузі агрономічних наук і, зокрема, рідкого чи безводного аміаку я не експерт. Проте, оскільки саме будівництво „аміачного" терміналу дехто використав для політичних спекуляцій („тематичні" публікації в „Чернігівщину" та „Сіверщину" прийшли потім), раджу всім, хто цікавиться подіями у Кобижчі, прочитати матеріал „Не такий страшний вовк, як його малюють, або Вся правда про термінал безводного аміаку". Хто тоді не звернув уваги, але цікавиться тепер, знайдіть, будь-ласка, номер „Чернігівщини", датований 23 грудня 2011 року (думаю, у Бобровицькому районі, завдяки підтримці Леоніда Григоровича Яковишина, знайти будь-який номер „Чернігівщини" відтепер не є проблемою). Наша кореспондент спеціально їздила в Полтавську область, де вже три роки як введено в дію термінал безводного аміаку - подібний тому, який має з'явитися на Бобровиччині. Читайте, оцінюйте, порівнюйте.

Критиканам на замітку

А тепер останнє. Це, власне, порада всім заздрісникам і критиканам - як теперішнім, так і майбутнім, яких, зважаючи на наш менталітет, ніколи не бракуватиме:
1) навесні, влітку чи восени сідайте в авто і прокатайтеся від Чернігова до Бобровиці; зверніть увагу на поля, які розкинулися обабіч; порівняйте чагарники на початку шляху з акуратними і засіяними землями в кінці його - тими, які взяло в оренду TOB „Земля і воля", кероване Леонідом Яковишиним; не завадить проїхатися і на північ області, там немає таких потужних господарств, тож картина ще „яскравіша";
2) поцікавтеся, скільки жителів Бобровиччини (та й не лише) працюють, отримують зарплатню в TOB „Земля і воля" і на ці гроші утримують свої родини; скільки податків сплачує TOB державі; скільки коштів виділяє товариство на благодійність і, зокрема, на відновлення храмів обох православних патріархатів, на конфліктах між якими теж починають спекулювати політики, для котрих, насправді, що хрест, що аміак - однаково.

Олександр Супронюк, тижневик «Чернігівщина» №3 (331)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.