Школа для VIPів

По п'ятеро учнів сіли за парти в початкових школах сіл Савинка, Єрків, Карасинівка Козелецького району. Малокомплектні школи (менше 10 чоловік) без згоди громади не закривають. Батьки хочуть, щоб діти вчилися у своєму селі. Спокійно снідали, одягали рюкзачки і йшли до школи. А не тряслися по розбитих дорогах у напіврозбитих автобусах. Спокій — один із небагатьох плюсів малокомплектних шкіл. Мінусів більше — нема повноцінної класної роботи на уроках. Нема спортивного обладнання, комп'ютерів, сучасних книжок. Мало діток.
Чимало батьків усі ці мінуси бачать. І за умови нормального транспортного сполучення змалечку налаштовують дітей на мандри. З сіл поблизу Редьківки Чернігівського району возять не тільки у школу, а навіть у дитсадок.

У Карасинівській школі Козелецького району 1 вересня за парти сіли п'ятеро дітей. До першого класу пішов Максим Мартиненко, до другого — Маргарита Кожухар та Вікторія Мартиненко, до третього — Максим Загорулько, до четвертого — Вікторія Лобан. їх навчатиме Любов Дайнеко. Вона — і вчителька, і завуч, і директор в одній особі. Вчитиме усіх в одному класі. Кожного, згідно із програмою його класу, індивідуально. Як дуже важливих персон, VIPів.

Школа у Карасинівці одноповерхова. Збудована у 1968 році. Крита шифером.
Стіни цегляні, із середини старанно побілені. Підлога дерев'яна, свіжопофарбована. На підлогу витратили чотири банки фарби. Всього ж на ремонт пішло 500 гривень. Батьки здавали по 50.

Одна кімната — це клас. Два вікна, чотири парти. Друга, більша кімната, — спортзал. Майже порожня. Біля стіни — два напівзламані обручі. Третя кімната—найменша, із грубкою, це вчительська. У коридорі стоїть емальований бак із краником-фонтанчиком. У ньому питна вода.

О пів на дев'яту школа вже відчинена. Техробка, як себе назвала Людмила Лобан, перевіряє готовність приміщення. Знає Людмила Анатоліївна й останні новини.
— Максим Загорулько повертається! Буде п'ятим, — говорить.
— Він учився в Козельці, потім у нас, потім у Козельці, потім знову у нас. До третього класу піде, — пояснює Любов Дайнеко.

Максим Загорулько із мамою прийшли першими. З документами, довідками, яскравим букетом жоржин.
Потім — Маргарита Кожухар з мамою Галиною. Теж із квітами. Маргарита розказує, що навіть на канікулах хотіла вчитися.
— Дівчинка здібна, гарно малює, — говорить вчителька. — Виграла у минулому році конкурс малюнків. Музей мандрівника Миклухо-Маклая, що у селі Калитянському, нагородив Маргариту екскурсією у Батурин.

Після дев'ятої підтягується найголовніша особа — першачок Максим Мартиненко. Іде широкою вулицею у чорному костюмчику, з краваткою. Засмаглий, кругловидий, кулачки такі міцні.
— Хочеш у школу? — питає листоноша Любов Многоліт, вона зайшла до шкільного двору як гостя.
— Не хочу... — потуплюється Максим. Але на лінійці у дзвоник калатає старанно. Дзвонять удвох із четвертокласницею Вікторією Лобан. Роблять три невеличких кола. Минають гостей-глядачів — своїх мам, працівницю місцевого ФАПу, листоношу.

П'ятеро дітей рівненько стоять на східцях школи. У руках букети. Кольорові повітряні кульки, їх роздала вчителька. Першачок Максим тримає темно-синій ранець із шкільним приладдям. Це подарунок райдержадиистраці.
На урок до класу зайшли і діти, і батьки. Діти сіли за парти. Батьки — на лаву у кутку кімнати. На стіл біля себе поставили торт, зефір, пляшку соку «Біола» та лимонад. Щоб трошки підсолодити життя. І школярське, і вчительське, і батьківське.

Перший урок називався «Україна — наш спільний дім». Відгадували загадки. Розгадували кросворд. Складали вірш. Згадували відомих діячів України. Діти відразу назвали Віталія Кличка. Він популярніший за авторів гімну і гетьманів.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №36 (1322)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.