Інтерни по-чернігівськи: нічого смішного!

Після виходу одного з найпопулярніших ситкомів минулого сезону, хто такий «інтерн» пояснювати довго не треба. Четвірку недолугих лікарів-недоучок добре знають усі, а фразочки їхнього ексцентричного, скаженого, але до кольок у животі смішного боса вже давно розібрали на цитати.

Напередодні Дня медичного працівника ми пішли в народ шукати інтернів місцевого розливу, своїх Левіних, Лобанових, Романенків та Чорноусів. І знайшли в міській лікарні № 2! Щоправда в реальності, може, і було б смішно, якби не було так сумно…
Отож що роблять випускники медичних вузів цілий рік після інституту, незважаючи на колір диплома і те, що в ньому написано «лікар»?

«Что-что, а это я умею — тактично приказывать» Цитата з фільму

Валерій Якунін — заступник головного лікаря. Усі інтерни в цій лікарні спочатку його, а вже потім — конкретного лікаря — керівника інтернатури. У садистичному, іронічному, але по-своєму геніальному серіальному докторі Бикові Валерій Михайлович себе не впізнає.
— Я, може, навіть і смішніший! — зізнається лікар. — Але до інтернів ставлюся по-іншому. Вони діти, медичні маленькі діти. Щоб їх виростити до спеціалістів, їм треба вбивати в голову прості прописні істини, які в реальності абсолютно відрізняються від того, що їм роками втлумачували в інституті. А вони поки що дуже довірливі. А от нас у свій час водили за руку, товкли, як кошенят, мордочками, ніби за ниточки направляли, водили руками, показували, як треба. Ми ходили за керівниками, як приклеєні до ноги, у лікарні практично жили. Адже у хірурга може бути тільки одне хобі — хірургія. А взагалі, інтернатура — найкращий час! Зараз вони ще можуть остаточно визначитися: туди вони потрапили, чи треба залишати все і тікати.

«В жизни каждого врача рано или поздно попадается пациент, которого хочется не вылечить, а добить. И списать всё на врачебную ошибку» Цитата з фільму

Інтерн Олеся (зовсім не подібна доктору Варі) вже за кілька місяців стане справжнім лікарем сімейної медицини. У майбутній професії її лякає тільки мізерна зарплатня. Хоча і пацієнти трапляються незговірливі. До прихильників «урино-мохіто», тобто уринотерапії з додаванням м’яти і льоду, ще не дійшло, а от травники — будь ласка.
— Завжди знала, що до кожного хворого потрібен окремий підхід, але навіть не уявляла, що настільки! Є хворі, з якими домовитися взагалі неможливо! Рятує тоді тільки мудра лікар Валентина Боровик, яка знає секрети спілкування. Ось тільки нещодавно до нас потрапив хворий зі скаргами на гомілковостопний суглоб, а по плівках у нього — два інфаркти. Розписали йому лікування. А він каже: «Дякую, я тільки травичкою лікуюся!» Великий прихильник фітотерапії виявився. Тут так і напрошувалися слова з серіалу: «Чебрець від перитоніту не врятує». Але що поробиш — насильно змусити приймати ліки ми не можемо. А взагалі, напартачити інтерн сильно не може: самодіяльністю не страждаємо. Та й відповідальності на нас нема — за все віддувається керівник. А людей підставляти не хочеться. Хоча… помилки бувають, звичайно, та своє кладовище ще не відкрили, — говорить дівчина.

«Не вылечим, так вскроем. Правильно?» Цитата з фільму

Її колезі — інтерну Андрію — взагалі не до жартів. І справа навіть не в його практично портретній схожості з інтерном Левіним із ситкому. Просто, виявляється, університетські знання на практиці застосувати складно: гаманці у чернігівців худенькі — на найпростіші ліки часто не вистачає:
— У практиці все набагато складніше, ніж нас вчили в університеті. На жаль, фінансове становище пацієнтів не дозволяє їм купувати ті ліки, які їм справді потрібні, які, як вчили нас у вузі, ми повинні їм призначати. Доводиться щось заміняти, шукати інші шляхи. Це дуже серйозна проблема, що більшість наших співвітчизників не може дозволити собі повноцінне лікування, — жаліється інтерн.
— Та й взагалі, стандартних підходів до хворих нема. Шаблони, як правило, просто не спрацьовують. Нестандартні випадки у нас кожен день! Зараз люди дуже розумні — надивляться реклами, начитаються дурниць в Інтернеті — і лікуються самостійно. У результаті нам доводиться розбиратися з двома хворобами — тією, що була у них спочатку, і тією, котру вони «налікували» собі самі, — розказує інтерн Ольга, схожа на лікаря Варю.

«…это как в ванне с крокодилом: интересно, но по времени мало!» Цитата з фільму

За п’ять хвилин акушер-гінеколог Олена жартує: інтернів краще остерігатися! Жага до нових знань, краще — практичних, іноді переборює здоровий глузд.
— Ну, нам же хочеться, щоб на чергуванні сталися всі-всі екстрені випадки, довелося робити всі-всі складні процедури, що ми знаємо. І бажано, щоб траплялися тільки найскладніші випадки, які ми тільки вчили. А то ж у підручниках одне, а хочеться і на практиці спробувати! А лікарі, звичайно, навпаки, моляться, щоб чергування пройшло нормально, — ділиться дівчина.
Вона, до речі, в медицині не новачок — п’ять років працювала медсестрою. Каже, «Інтернівська» Люба навіть близько не стоїть коло справжньої старшої сестри. Ну де це бачено, щоб «старша» мила підлогу? Та й взагалі, справжні інтерни вважають, що хоч трохи на справжніх медиків у серіалі схожі лише венеролог Купітман та головний лікар Кисегач. Хоча це не заважає їм одностайно любити доктора Бикова.

«Это ты больного обвиняй, что он болеет не тем, что ты знаешь» Цитата з фільму

Це тільки в серіалі смішно, коли інтерни ніяк не можуть поставити правильний діагноз. Просто у фільмі все дуже просто: не так поставили діагноз, не так лікували, але все одно, мить — і все вилікували. А в реальності зовсім не до сміху, коли привозять хворого і ніхто не може точно сказати, що з ним, а людині треба допомогти, а хворий, як на зло, «не может тебе ответить, он занят, он умирает»… Які тут жарти?
— Бувають такі нестандартні випадки, що не занудьгуєш. Ось тільки днями привезли хворого. По кардіограмі — інфаркт. Але протягом тижня показники не змінюються. Ми вже одне перевірили, й інше, і так крутили, і так. І вже тільки коли викликали лікаря з тубдиспансеру, поставили діагноз — рак легенів у тяжкій стадії. Хоча рентгенівські знімки були чистими, — пригадує лікар-інтерн Роман. Він, між іншим, розчарувався в медицині після першого місяця навчання. Але потім зібрався, і тепер в іншій професії себе не бачить.
Довго затримувати молодих спеціалістів совість нам, звичайно, не дозволила, їм же треба було бігти швидше до хворих, «а то они выздоровеют!»

Ольга Чижова, тижневик «Чернігівські відомості» №129

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.