У Данівці доярки заробляють більше 2 тис.грн.

Данівка — село неподалік від райцентру Козельця, по дорозі на райцентр Бобровицю. Знамените жіночим монастирем. У ньому старовинна ікона Божої матері Данівської. Кажуть, чудотворна. Люди цілими автобусами приїздять. Віднедавна у TOB «Данівське» нові господарі. «Данівське» купили ліванці. Фірма «Джиммі Інтернешнл трейдинг компані». Зареєстрована у Києві. На початку 90-х скуповували худобу і везли в Ліван. Зараз вирощують бичків на м'ясо, тримають корів, щоб було молоко. Розмов про ліванців — на всю область. Усім цікаво — як у них ідуть справи? Поїхали роздивитися.

Бухгалтери теж плачуть?

У конторі TOB працюють бухгалтери. Сидять за столами, підраховують
— все, як належить. Особливої радості на обличчях, задоволення життям не помітила. «То їх Альфонс дістає, — підказали пізніше місцеві. —Альфонс — господар у Києві, ліванець. Там теж сидить бухгалтерія. Без дозволу Києва грошей витрачати не можна. Надумаються дівчата зробити проводку (Банківський документ, що підтверджує проплату коштів. — Ред.), дзвонять у столицю, повідомляють: «Збираємось платити за запчастини для трактора». «Які запчастини? — питає Альфонс. — Як вони називаються, куди їх будуть ставити?» Все з'ясують, дзвонять. «А навіщо їх треба міняти?» І так постійно». Не знаю, чи правда, але дехто із задоволенням стверджує: бачив, як бухгалтери плачуть. Чому з задоволенням? А хто любить бухгалтерів? Хто любить начальство?
Завертаємо на ферму. Бур'яни, купи бруду, старі дошки — звичайна ферма, як усюди. Але он у тому сараї, розрахованому на багато голів, хлопці щось варять. Маю на увазі, зварювальним апаратом.

— На фермі 2,5 тисячі голів, — пояснюють авторитетно.
Старий цегляний будинок на в'їзді виявляється гуртожитком. На балкон другого поверху виходить мужчина. Представляється начальником охорони Олександром Володимировичем. «Вам треба поговорити з технологом Оленою Іваненко», — радить мені. І телефонує Олені Петрівні. «Ви ще голові TOB подзвоніть, — прошу. — А то бухгалтерам не вдалося його розшукати». «Добре».
Тим часом автобус привозить молодих дівчат. Саме так, дуже молодих, років по 20. Втім, є і старші, але їх небагато. Дівчата швидко піднімаються на другий поверх, зграйкою оточують Олександра. Мабуть, на моєму обличчі забагато запитань.
— Це доярки, — пояснює чоловік. — І телятниці. Вони з Волині. І з Рівного. Живуть тут.

— І як умови? Гаряча вода є?
— Усе тут є. (Насправді — про комфортні умови можна тільки мріяти, виявилося пізніше.)

Доярки — з Волині, Рівного

Підійшла Олена Петрівна. На білій «Ниві» під'їхав директор TOB Григорій Маслянко. Глянув на нас, махнув рукою і поїхав.
Олена Іваненко — головний технолог від ліванців. Киянка. Чоловік мусульманин, сірієць.
— У вас стосунки з Григорієм Олексійовичем, як у Тимошенко з Ющенком? — питаю Олену Петрівну.
— Ні, у нас конструктивна співпраця на результат. Данівське господарство купила родина ліванців, Іскандерів, — пояснює технолог. — У них ще господарство в селі Зазим'я Київської області. Там відгодівля. Нині основне виробництво переходить у Данівку. Тут постійно п'ять ліванців. Стежать за порядком на випасах, на фермі, на полі.

— У вас тільки доярки з Західної України?
— Так. Чоловіків на трактори, комбайни, пастухів вистачає. І бажаючих працювати в конторі. Місцеві жінки та дівчата не хочуть на роботу в колгосп. Для них це не престижно, грошей мало. Київ близько, там можна знайти чисту роботу. Возять на базар сир, сметану, молоко, навіщо їм ферма? На Курганському (хутір поруч з Данівкою) відділенні три місцеві доярки, на данівському — дві. П'ять привозних доярок, п'ять телятниць, на відгодівлі. Фірма оплачує їх проживання. Працюють родинами — мами і дочки, вахтами. Зараз матерки поїхали додому, дочки тут, — розповідає Олена Петрівна.

Термін вахти дівчата називають різний: місяць, два, два тижні. Очевидно, хто як домовиться.
— Зарплата від надою. У телятниць — від приросту. Буває по дві тисячі гривень і більше, — продовжує розповідь жінка.
— А що там варять у корівнику?
— Реконструкція під молокопровід. Хочемо німецьке обладнання. Щоб молоко, без контакту з повітрям, руками, відразу потрапляло у холодильник. Тоді воно дорожче коштує. Коли ліванці приїхали в Данівку, на фермі було 90 чи 80 корів. Зараз 300. У господарстві Засухи (агрофірма «Світанок» Тетяни Засухи на Київщині) купили 140 голштино-фризів (породисті корови). За день данівська ферма виробляє і продає п'ять тонн молока.
«Містер Мухамед, на Данівці преса», — повідомляє Олена Петрівна по телефону. Відповідь дружелюбна, мовляв, ми не проти, що нам приховувати?

Ільяс Суккер: «У них зручності на останньому місці. Перше таке село бачу»

До розмови приєднується представник власника Ільяс Суккер. Принагідно з'ясовуємо, що ліванці католики, але в країні є й мусульмани. З 7,5 мільйона ліванців у країні живуть тільки 2,5 мільйона. Решта їдуть і повертаються, працюють за кордоном. «Якби в Лівані була така земля, як оце в Данівці, ніхто б нікуди не їхав», — жартує Сам Ільяс католик, од ружений з українкою Дружина, діти і дім у нього в Тернополі. По-нашому говорить доб- ре. (Альфонс, той, що доводить бухгалтерів, розуміє тільки російську, що створює додаткові труднощі у спілкуванні з данівцями).
— Борщ люблю, — сміється Ільяс.

Олена Петрівна теж сміється:
— Кажи правду, ти його їв взагалі хоч раз чи ні?
— Ми в Україні давно, — говорить Ільяс. — Займались експортом худоби з України в Ліван. Зараз вирощуємо худобу. Орендуємо землю, 1,5 тисячі гектарів. Зерно потрібне, щоб годувати ферму. Сіємо пшеницю, кукурудзу, сою, гречку. Цього року врожай поганий, поля випалило сонце. На паї платимо все, що належить, що просять люди.

Про місцевих:
— Ми співробітничаємо, у нас хороші відносини. Хоча в Данівці чимало такого, що мене дивує. Скажімо, зручності у них на останньому місці. Перше таке село бачу. Якби мене запитали, що я хочу сказати місцевим, я б так сказав: «Треба менше пити!» Ціле село п'янки! Є чоловіки, що кожного дня шукають пляшку. Упаде такий у транспортер — що тоді робити? Можуть вранці не прийти на роботу або після обіду не вийти.
— Якось до нас приїхали батьки мого чоловіка, — пригадує Олена Петрівна. — Ми гуляли в парку, і вони побачили п'яного, що лежав на землі. «Вай-вай-вай», — кажуть. Батько хотів бігти йому на допомогу, я ледь відтягла. У них такого .нема.

Чому ліванці зацікавились Данівкою? Зазим'я — дачна зона. Там кругом понабудовували котеджів. Мабуть, багатіям засмерділи корови, і ліванців стали «прижимати». А Данівка якраз шукала господаря, який наважився б вкладати гроші у село. У Зазим'ї було нормально: «Оболонь» давала відходи переробки ячменю, «Київ млин» — висівки, рибний завод — залишки своєї переробки. В Данівці корми треба наростити. Гроші йдуть і йдуть.

«Карасик відступився. Ліванці для нас — кращий варіант»

Директора TOB Григорія Маслянка знайшла у коморі. Смачно пахло свіжою пшеницею.
— Я працював бригадиром тракторної бригади у цьому колгоспі. Був заступником голови у сусідній Нічогівці, — говорить Григорій Олексійович. — Був підприємцем — відкрив два магазини. Тепер ними займається дружина. Я днями кручуся тут. У Данівку хотів заходити Карасик (Юрій Карасик, колишній аграрний міністр, багатій і землевласник. — Ред.). Я почув, що у Зазим'ї є ліванці. У них там відгодівля. Кажу хлопцям: «У село треба господар». Сіли на два автобуси, поїхали у Зазим'я, подивились, розпитались і вирішили йти до ліванців. Почали в лютому 2008 року. І закінчили у кінці травня 2009-го року. Протистояння у селі було страшне. Та в результаті Карасик одступився. Ліванці для Данівки — найкращий варіант. Надаємо допомогу пенсіонерам, паї платимо, зимою чистимо сніг. Пастухи отримують по дві тисячі зарплати. Два дні пасе, день дома. Не хочуть пасти! Хочуть у Київ. Корівку подоїли, сир відтопили — і на Київ. Три надійних механізатори мені не завадили б. Польові роботи робимо двома тракторами: «Джон Дір», його ліванці купили, і К-700. Так що багато людей не треба. 450 гектарів удвох посіяли, получили по п'ять тисяч гривень кожний. Комбайни нові є. Зерно через шлунок худоби пропускаємо.

— Уживаєтеся з представниками власника?
— Так. Усе в нас добре. Вони мені не завжди довіряють, іноді це не на користь справі. Приміром, ферма давала б більше молока, якби навесні зробили по-моєму.


Олександр і доярки

Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №34 (1268)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.