Гусаку Гоші виповнилося 22 роки

Гусак Гоша із села Червоні Партизани Носівського району — місцева знаменитість і старожил. Гоші 22 роки. Він — улюбленець хазяйки Лідії Тимошик. Рідний голос чує за кількадесят і метрів. Від господарки — ні на крок. За таку і відданість і отримав Гоша довге життя.

Біля двору — невеличка канавка і багато трави. Для усякої птиці роздолля. З-за воріт гавкає собака, кричить птиця. Хазяїв не догукатись. На допомогу приходить сусід Микола Нефедов. Чоловік сміло йде у двір та з собою бере добру доску.

— Ану, я тобі дам, — лякає він здоровенного гусака, що вже летить на гостя. — Без підручних матеріалів заходити не рішаюсь. З таким Гошею ніяких собак не треба. Тільки дивись, щоб не вщипнув.

А тут і господарка нагодилась. Лідія Миколаївна працює кухарем їдальні ТОВ «АгрікорХолдинг».

Гоша біжить до жінки, а за ним троє малесеньких жовтих гусенят.
— Йому і справді 20 років?
— Нам його разом з гускою односелець приніс. Тоді сину виповнилось 3 роки, а зараз уже 24. Так Гоша тоді вже годовалий був. Гуски тієї давно нема, а гусак живе.

— Чого ж на борщ не пустили?
— Та шкода. Ви на нього подивіться. За мною ходить, як прив'язаний. Це я його так назвала. Попугаїв Кешами називають, а я його Гошею.

Гусак він незвичайний. Гляньте на очі. Голубі-голубі. Таких у гусей я не бачила.
І справді. У гуски, що бігає разом з Гошею, — очі сірі, а у нього — світло-голубі.
— Років п'ятнадцять тому я довго лежала в лікарні. А коли приїхала, то гусак за мною до самого ліжка біг. Так зрадів. І крилами бив, і кричав уже в кімнаті. Любить він мене.

Сам по собі невеликий, гуска і та більша за нього, а лапа завбільшки зі здоровенну чоловічу долоню.
— Який раціон у довгожителя? І де спить? У домі на подушках?
— На яких подушках? У сараї, разом з іншими. І їсть те саме, що й вони — зерно, кукурудзу, траву. З весни до осені на ставку,- по лужку бігає. Ото і весь раціон. Кілограмів 9 важить.

— Кажуть, він у вас воїн?
— Такий воїн, що не дай Бог. І дочку, і сина щипає без розбору. Сусід раніше жалувався, що наш Гоша всіх гусаків переб'є. А оце недавно зустрічав, сміявся: уже, Миколаївно, не той Гоша, уже його молоді здолали.
Він серед інших — вожак. Було, вже надвечір нема гусей і нема. Кличу: Гоша! Біжить, а за ним і решта. Колись гуску загубили. Цілу зиму не було. Гоша за нею кричав. А вже навесні побіг гулять. Іде назад і ту гуску веде. Знайшов-таки.

— Гусей добре топне?
— Аж бачите. Гусаку вже більше двох десятків, а он біля нього трійко гусенят бігає. Гошині. З таким Гошею і гуски не треба. Гуска може кудись побігти, а він — ніколи.
Гусенят виводить, на крок не відійде. Та і гусенята від нього не відстають.
Не знаю, скільки йому осталось, а як помре, то віддам дочці. Вона у Ніжині у ветлікарні працює. Хай там з нього чучело зроблять. Все ж незвичайна птиця.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №21 (1255)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.