На Ріпкинщині розлив за стихійне лихо не сприймають, бо звикли

Із 2 квітня селищем Радуль Ріпкинського району на Чернігівщині не пройти навіть у гумових чоботях. Весняна вода з Дніпра залила п'ять вулиць, перерізала в’їзд у селище. З усіх околиць у центр люди добираються човнами. Але за стихійне лихо розлив не сприймають, бо звикли.

О пів на дев'яту ранку 9 квітня біля автобусної зупинки по вулиці Міхнєва людно. Стоять приймальники молока, працівники лісгоспу чекають автобус. Але більшість очікує перевізника з човном. Потік води шириною 200 метрів і глибиною до 50 сантиметрів розділив вулицю.
— Юра! Юра! — гукають перевізника.
Чоловік поважно виїжджає плоскодонним човном зі свого городу крізь розгороджений шматок паркану. Підбирає пасажирів. Прикордоннику та рахівнику сільради треба на цей берег, школярам — на той. Ось із Києва приїхали на поминальні дні Зоя Мельникова та Володимир Гармен — накладають повен човен валіз.
І так кожні п'ять хвилин.

Для Радуля весняна вода на вулицях — не дивина, а, скоріше, одна з місцевих особливостей. Селище 300 років тому заснували росіяни-старовіри, які сховалися від переслідувань царської влади на території Гетьманщини серед непрохідних боліт та лісів.
— Діти з п'ятого класу вміють самостійно управляти човном, — говорить директор Радульської школи Олександр Ходос — Тому весняне водопілля для них — розвага. А для городів розлив корисний. Весняна вода повимиває з ґрунту всіх шкідників — дротяників та колорадів. І радіації меншає. Перед великим розливом 1994 року я походив у себе по городу з дозиметром. Він показав понад 30 мікрорентгенів. А після того як вода спала, — сім. Усі нукліди попливли у Київське водосховище.

Років шість Дніпро не розливався так широко. Люди трохи відвикли від цього. Але влада запевняє, що зустрічає розлив у всеозброєнні.
— У магазини зарані завезли продукти, бутильовану питну воду, — каже радульський селищний голова Таїсія Ворчило. — Пенсію за квітень виплачуватимуть достроково. На трьох човнах працюють перевізники. За необхідності пустимо й моторні човни.
— Повитягали картоплю з погребів, сіно переносимо на горище, дрова прибираємо, — бідкається завідувачка місцевим відділенням «Ощадбанку» Надія Дорохова.
— А мені годину човном у центр з Шарівки плисти, а по суходолу доходила за 20 хвилин, —доповнює Ніна Леонова.

Просимось проїхати човнами на Шарівку. Через затоплені пустирі й озера випливаємо на залиті вулиці. Тут біля хвірток прив'язані човни, на городах відкриті ворота, щоб було зручніше випливати. Але жодна хата чи сарай не підтоплені.
— Двір Михайла Костильова низький, учора він день тачкою возив пісок, зробив дамбу, — показує наш перевізник Віктор Рибак. — Але, думаю, через пару днів вода або прорве, або продавиться крізь землю.
Причалюємо до садиби Ганни Гончаренко. Її сусідка, переселенка з села Количі-вка під Черніговом, Надія Леонова кличе нас подивитися, як швидко на її городі прибуває вода.
— У восєм часов не було ні грама, — показує пенсіонерка на місце під парканом. — А поки паснєдала — Боже! Прітапіла! Пойдє вада на маю клубнічку, буде вана сохті да середіни лєта!

Трохи заспокоївшись, додає:
— А без прадуктов астацца я нє баюсь. Сазвонімась па тіліхвону із пагранцамі, вани у магазін єздять, заратують.
«Бобик» ріпкинських еменесників, у який ми напросилися, поки що долає 30-сантиметровий шар води на перелитій у кількох місцях свіжо-збудованій дорозі між Радулем та сусіднім селом Новосілками. Тут учора померла 82-річна Ольга Федяй, мати чиновника з Міністерства праці та соціальної політики. Місцеві припускали, що труну покійниці вивозитимуть з двору човном, як робили у подібних випадках під час розливу раніше. Але приїхав мікроавтобус УАЗ з району.
До центру Новосілок ми так і не доїхали. Для «бобика» було заглибоко. Перевезти на той бік потоку човном запропонувала пенсіонерка Віра Цацук. Але ганяти зайвий раз літню жінку стало шкода.


Інспектор прикордонного поста Дмитро Танкевич добирається на роботу човном

Геннадій Гнип, Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №15 (1249)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.