З 13 корів залишилось чотири. Дуже худі: що сталося з худобою у Левоньках

П’ятниця, 28 серпня. Село Левоньки, корівник чернігівського центру для бездомних. Біля входу лежить дохла корова. Здохла недавно, бо смердить ще не дуже. Далі у стійлах три корови і бик. Одну з корів ссе телятко. Господарів чи робітників не видно. Корови худі. Лежить чорне сіно.

1 лютого цього року в «Чернігівському обласному центрі соціальної адаптації» (офіційна назва) в селі Левоньки була пожежа. Вщент згоріла будівля. Три бездомні загинули. Три врятувалися. Центр закрили, Миколу Романова, його директора, теж. У СІЗО.

Згарище досі не розібране, навіть горілим ще смердить. Багато чорних головешок.

Марія Хомич: «Іздєватєлі!»

Ферма на околиці села.

— Бомжів після пожежі забрали в Чернігів. А скот залишили. Іздєватєлі! — обурена Марія ХОМИЧ. Живе неподалік ферми. — Вони так гучно мукали. На всю вулицю кричали. Їсти хотіли.

Не можна так з тварин знущатися. Ми листа обласному керівництву писали. А мученики як стояли, так і стоять отам на фермі. Ні, більша частина передохла! — емоційно киває руками жінка. — Їх узимку тут годували всі, хто міг. Староста воду возила.

— З Чернігова зараз їздять доглядати худобу. Два чоловіки і жінка. Тут не ночують. Косять траву, — бачила 74-річна Олександра ПЛОТНІКОВА. Живе поряд. — Я колись давно теж працювала тут. Дояркою, — каже.

— Чого загорілося? Понапивалися?

— А де б вони взяли. Найближчий магазин за п’ять кілометрів, у Жукотках, — розводить руками Олександра. — Хтось каже, від груби загорілося. Хтось, що один закурив у ліжку. Але кріпко горіло. Шифер стріляв. Гуло так, що я думала: танки йдуть.

Тетяна Найдьон: «Ми з дільничим їздили годувати. Душу ті корови вийняли»

— Ми з Романом Семеною, дільничним, узимку напували їх, годували. Люди, хто поряд живе, теж. Бо стояли морози. Води там нема, ми з колодязя тягали санками, — підтверджує Тетяна НАЙДЬОН, староста Жукоток Михайло-Коцюбинської громади (до старостинського округу входить і село Левоньки). — Тоді було десять корів, дві телиці і бичок. І мене приємно здивував їхній стан. Доглянуті нівроку, не худі були. Але тієї ж зими три чи чотири корови здохли.

Коли Миколу Романова випустили під заставу, мені сказали, що на фермі все під контролем. І я себе запитала: якщо все добре, чому я їду годувати тих корів? Роман Семена і ветлікаря возив. І корів мертвих витягував своїм трактором. І закопував.

Була людина, з Михайло-Коцюбинського, яка готова була взяти ту ферму з коровами в оренду. І навести лад. Ще взимку я телефоном зверталася до Сергія Свиридова, заступника начальника управління комунального майна облради. Мені сказали, що треба проводити аукціон, писати заяви. Може, ще будуть охочі.

Хто мав організувати той аукціон? Це майно області.

Пропонували роздати худобу людям, щоб доглядали. Але хто захоче брати і годувати просто так, щоб потім повернути? А раптом корова в тієї людини вдома здохне, хто тоді винний?

Місяць тому я заїхала на ту ферму. Корови стояли голодні, без води, без підстилки. Дуже пізно за ті корови спохватилися. Уже їх там немає, — зітхає староста. — Оте чорне сіно в рулонах — то гречиха. Три роки лежить уже. Цурпалки. Корови його не їдять, навіть на підстилку не піде. Ми ним грубку топили.

Улітку, коли стояла спека 33 градусів, мені Андрій Кошарний, замісник Романова, зателефонував: «Нам треба, щоб ви води коровам привезли. Бо корови кричатимуть, і люди будуть скаржитися». Так, люди не витримують того реву. Питали, чому я, як староста, нічого не роблю? Пояснюю, що це не майно громади. І не моє майно. Я не маю права туди навіть заходити. Мене можуть звинуватити, що корови загинули через те, що втрутилася і щось не так зробила.

І я тоді відмовила Андрію Кошарному. Просто душу вийняли тими коровами. Були люди в Левоньках, які дуже плакали. Через те що корови страждають без їжі і води. Переживали, підписи збирали. Листи писали. І в ОДА теж. Але відповідь Дмитра Козлова, заступника начальника департаменту соціального захисту населення, здивувала. Написав, що це заклад соціальної адаптації людей. «Штатне положення не передбачає ведення підсобного господарства центром». То чиї ж були корови?

Микола Романов: «І що мені було з ними робити?»

— Корови — офіційно на балансі департаменту соцзахисту ОДА. Вони за договором позики передали їх нашій організації. Разом з приміщенням.

З коровами вийшло негарно. З коровами вийшла підстава, — емоційно реагує Микола РОМАНОВ, колишній директор та голова ліквідаційної комісії комунальної установи «Чернігівський обласний центр соціальної адаптації» Чернігівської обласної ради. — Не дуже влучний момент. У мене суд буде післязавтра, третього вересня, — запідозрив і мене в підставі Микола Романов. — І ще з цими коровами морока. — Якраз у четвер я говорив з ветеринарами з приводу того, що померла чергова корова. І що треба вирішувати цю проб­лему. Чогось вони зразу виїхати не могли.



Микола Романов

Микола Романов одночасно є директором громадської організації «Чернігівський центр соціальної адаптації бездомних та безпритульних».

— За коровами доглядаємо. Щодня, з ранку до вечора, там перебувають двоє наших підопічних, чоловік і жінка. Я особисто їх відвожу й о 17.00-18.00 забираю назад. Те, що в п’ятницю нікого не було на фермі, нічого не значить. Вони косили траву. Територія там 10 гектарів, ще сад з травою є. Ночувати зараз там не можна, бо проходять слідчі дії. Тому я щодня відвожу туди цих двох людей і ввечері забираю.

— То чого подохли корови?

— Від старості. Коровам по 20 років. 2006-2007 року народження.

Конкретно цю корову боднула інша. Ми її лікували, купували препарати, які призначав ветеринар. Не вийшло.

Корови мруть усюди, але не всюди їх бачать.

У нас нема можливості утримувати скотину так, як утримують колгоспи. Ні води, ні електрики, ні кормової бази. Нікому ці корови не потрібні.

Я купую сіно в Довжику і в Локнистому.

— Чого закривається обласний центр?

— Вирішили, що він не потрібний. Місяців три вже триває ліквідація. Коли мене посадили, чотири дні тут бігали-шукали, що з тими коровами робити. І ніхто руку допомоги не протягнув. Були б приватні, продали б — і все.

В результаті корови кричать. Люди обурюються. Легше відгородитися папе­рами, і нехай Романов роз­бирається. То «його корови». А що я можу зробити?

Джерело: сайт газети "Вість", Олена Гобанова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: