«Кинули в машині напризволяще»: мати загиблого 14-річного Костянтина Волощука домагається справедливості

На фото: Костянтин Волощук та його мама

«Костю вбили», —  у цьому переконані рідні 14-річного Костянтина Волощука із села Тараса Шевченка Любецької ТГ (Ріпкинщина). 15 серпня поліція області оголосила Костю в розшук, а 16 серпня його тіло знайшли в лісі неподалік від сусіднього села Клонів. Та найстрашніше — винуватцем загибелі підлітка його рідні вважають свого друга Максима Волкова, якому беззастережно довіряли.

— Із родиною Волкових у нас були хороші стосунки, — говорить мама Костянтина Тетяна Волощук. — Костя дружив із пасинком Максима Ромою, якому 18 років. Ось Рома з Костею часто й крутилися біля Максима, по можливості йому допомагали — то машину чи трактора відремонтувати, то солому привезти, то дрова нарубати. І Максим за це віддячував — платив Кості, навіть віддав йому свій мотоцикл «Іж». Ми з Максимом і Кариною (дружиною Максима. — Авт.) теж добре ладили, часто допомагали одне одному.

Якось зламався наш мотоблок, то Максим приїхав і виорав нам город. Коли мій старший син Коля, який зараз служить, прийшов у відпустку, а з нашою машиною були проблеми, Максим і сам нас возив куди треба, і Колі свою машину давав. Було, що поділився велосипедом, без якого мені ніяк, поки мій був у ремонті. Влітку Костя часто бігав допомагати Максиму, щоб трохи підзаробити, інколи й ночувати у Волкових залишався. Оскільки причин не довіряти цій родині в нас не було, я дозволяла, тим більше, що син завжди попереджав, де він і коли буде вдома. Власне, так було і того горезвісного дня...

Вдень 13 серпня Костя зібрався до Волкових, щоб допомогти їм перевозити солому. Пізніше до нас прибіг його товариш Женя і сказав, що син попросив передати: заночує в Максима, адже працюватимуть допізна. Напередодні Костя сказав мені, що щось сталося з його сім-карткою, телефон її не бачить, і попросив купити іншу, тож я знала, що подзвонити він не зможе. Спокійно лягла спати.

Оскільки я працюю телятницею на місцевому сільгосппідприємстві, вставати мені доводиться рано — близько 2.30, бо вже о 4-й маю бути на фермі. Вранці у п’ятницю, 14 серпня, я порала своїх теляток (а їх у мене понад сотня) і близько 9-ї вже поверталася додому. Мені назустріч йшла Карина Волкова — зібралася в медпункт, бо в село того дня приїхали лікарі, щоб зробити медогляд дітей до школи. Я запитала в Карини: «Мій Костик у вас?» — «Так, вони з Максимом іще сплять». — «Ну то як прокинуться, скажи Кості, хай уже додому біжить». — «Та в нас іще причіп соломи стоїть нерозвантажений, і ще одну ходку зробити треба». — «Ну як треба, то хай буде так».

Я прийшла додому, порала свою птицю (теж близько сотні голів), приготувала їсти і знову побігла на роботу. Коли ж повернулася (а було це вже після обіду), до мене зайшла онучка сестри і розповіла, що п’яний Максим Волков ходить по селу з пляшкою горілки в руках і шукає Костю. Я мерщій побігла до Волкових. До мене вийшла Карина і сказала, що не знає, де Костя, адже коли повернулася додому, їх із Максимом уже не було, як і Максимової білої «копійки». За словами Карини, згодом Максим повернувся дуже п’яний і ліг спати. Вона сказала, що чоловік спить так міцно, що розбудити його вона не може, і попросила зайти за годину.

Я почала розпитувати про Костю інших сусідів, але ніхто ще з вечора його не бачив. Я пішла на ферму, а дорогою помітила, як Максим, який нібито спить, біжить за хату. Я кинулася до їхньої хвіртки, та вона була вже замкнена. Скільки я не гукала, ніхто до мене так і не вийшов. На роботу я вже запізнювалася, тож дорогою подзвонила чоловікові (Серьожа — інвалід, але підробляє на пилорамі), сказала, щоб він відпросився, бо треба шукати Костю, сама ж поїхала на ферму, швидко попорала своїх телят і теж відпросилася.

О 18-й ми із Серьожею вже були у Волкових. Знову до нас вийшла лише Карина, сказала, що Максим досі не прокинувся і добудитися до нього вона не може, а ще додала, що «копійка» стоїть у дворі і що в ній страшний бардак, але вона бачила там тоненький чорний телефон. А в Кості саме такий. Та коли ми підійшли до машини, щоб його забрати, виявилося, що всередині дуже чисто, а телефона там не було. Де він подівся, Карина відповісти не змогла.

Іще раніше ми зателефонували Ромі (його напередодні в селі не було). Він пообіцяв, що скоро приїде і допоможе нам у пошуках Кості. Невдовзі Рома справді з’явився, узяв машину і разом із Сергієм та Ярославом (ще одним братом Кості. — Авт.) поїхав на пошуки. Я ж узяла нашого лабрадора Денні і почала обходити всі закинуті будівлі та інші закутки в селі. Жодного результату. Повернулася додому і чекала на хлопців.

Вони за цей час об’їхали всіх наших знайомих у селах громади, навіть у Славутич заїхали, але Кості ніде не було і ніхто його не бачив. Повернулися додому хлопці десь опівночі. Ні з чим. У той момент я вже відчувала, що сталося щось страшне. І тут раптом у нашу хату завалився п’яний Максим і впав переді мною на коліна: «Тьоть Таню, простіть мені!». Я кинулася до нього: «За що? Де Костя?». Але він піднявся і мовчки пішов. У суботу вранці я зателефонувала в поліцію...

Правоохоронці вислухали матір, а потім пішли до Максима Волкова, але той лише розвів руками, мовляв, десь загуляв хлопчина, з ким не буває. Втім, Тетяна Петрівна запротестувала: «Загуляв на три доби у брудному одязі і батькових тапочках?».

— Костя в мене був справжнім чепуруном, — каже мати. — Ніколи не йшов гуляти, поки не перевдягнеться в чисте. Якщо ж їхав у Славутич чи в Любеч, то взагалі наряджався, як на свято. Хоч поліція зразу і не хотіла розглядати версію, що з Костею могло щось трапитись, я наполягала на пошуках, бо добре знала: піти гуляти в тому одязі, в якому розвантажував солому, син точно не міг! Та й за що тієї ночі вибачався Максим?

Максима Волкова таки забрали до відділення поліції і почали пошукові роботи. Задіяли місцевих мешканців, правоохоронців, кінологів із собаками, а військові навіть підняли в повітря дрон. На жаль, результату всіх цих дій теж не дали.

— Шукали ж в основному в нашому селі і поряд, а ось подивитись біля Клонова не здогадалися, — каже Тетяна Петрівна. — А в неділю ввечері Максим зізнався правоохоронцям, що викинув Костю з машини. Потім був слідчий експеримент — Максима привезли в село, і він при свідках показав місце, де лежав Костя, розповів, як вивозив тіло, як скидав його в лісі.

За його словами, на той час Костя був уже мертвим — поки Максим ввечері спав, він задихнувся блювотними масами в машині. Вже пізніше люди казали, що бачили білу «копійку», яка ввечері у четвер і в п’ятницю вранці ганяла селом. Одна сусідка розповіла, що в четвер увечері бачила, як Костя вийшов із Максимової машини, сів на лавку, дуже блював, а потім знову заліз у «копійку».

Ми із Сергієм знали, що Костя інколи п’є пиво. Кілька разів від Максима він приходив напідпитку. Ми з ним про це говорили, він погоджувався, що спиртне до добра не доведе, обіцяв, що більше такого не повториться, але ж знаєте, які зараз підлітки... Хочуть здаватися дорослими... Із Максимом ми, до речі, теж говорили, щоб спиртного дітям не наливав, бо за ним таке спостерігалося. Взагалі в наших магазинах алкоголь неповнолітнім не продають, купити його може лише дорослий.

Та найбільше мені болить те, що і самі Волкови, і та сусідка бачили, що Кості погано, але ніхто не подзвонив мені, щоб я його забрала, ніхто не допоміг. Так, кинули в тій машині напризволяще, та й усе... У довідці про смерть моєї дитини написано, що її причина — «асфіксія через аспірацію блювотними масами», але ж не відомо, в який саме момент Костя задихнувся.

Не можу позбутися думки, що, коли Максим вивозив сина в ліс, він був іще живим. На слідчому експерименті Максим показував, що перекинув Костю через плече, переніс його в ліс і там скинув. Може, коли Костя висів головою вниз, оце удушення і сталося? А ще... В сина була дуже розбита голова з одного боку. А раптом саме ця травма і спричинила смерть?

Слідчий сказав мені, що з головою в Кості все гаразд. Мовляв, тіло два дні пролежало в лісі, а це спека, мухи, мурахи... Але я знаю, як виглядає тіло мертвої людини, яке довго лежить не в холодильній камері. На жаль, свого часу мені довелося шукати брата, який пропав безвісти. Його тіло пролежало отак кілька тижнів, і воно виглядало інакше...

Коли стало питання щодо машини, щоб перевезти тіло сина до моргу, керівник пилорами, на якій працює Сергій і де також підробляв Костя, приїхав машиною і взяв із собою мого чоловіка. Сергій зняв відео прямо там. Ось, погляньте, — Тетяна Петрівна вмикає коротке відео. На ньому добре видно тіло Кості — закривавлений лівий бік голови, а також гематоми на лівому плечі.

— Я не кажу, що Максим умисно вбив Костю, але те, що він залишив його без допомоги, а потім, можливо, ще живого повіз у ліс — дуже ймовірно. Він же доросла людина, яка добре розуміла, що робить. Коли поліція оглядала машину Максима, вона вже була вимита з хлоркою, а килимки і взагалі викинуті. Чому?

Та й Карина говорить, що ні про що не знала, хоча Максим сказав поліції, що гроші, які були в Кості (а він того дня заплатив йому за роботу), забрала саме вона. То, виходить, Карина таки знала, що сталося? Я вважаю, що за все це має бути справедливе покарання.

Ось тільки Рому дуже жаль... Бачили б ви, як він мене обіймав і плакав, коли знайшли тіло Кості. Яке це горе — загинув друг і твоя сім’я в тому замішана!

За цим фактом поліція відкрила два кримінальних провадження — за ст. 115 (умисне вбивство) із приміткою «нещасний випадок» та за ст. 135 (залишення в небезпеці, що спричинило смерть), однак підозри поки що нікому не вручені.

— Добиватися справедливості я буду до останнього, — говорить Тетяна Петрівна. — Знаю, що вже зараз Волкови хочуть довести, що наша родина — асоціальна. І це не може не обурювати! Так, ми — не багачі, ми — звичайна працююча родина з дуже хорошими дітьми.

Із Сергієм у нас велика різниця у віці —14 років. Йому 40, мені 54. Маю двох діток від першого шлюбу — 34-річну Олену і 30-річного Миколу. Вони обоє — медики. Олена довго працювала в реанімації нашого психоневрологічного диспансеру, зараз влаштовується в столиці. Микола — військовий медик, перебуває на передовій.

Після розлучення з першим чоловіком я була впевнена, що більше заміж ніколи не вийду, так складно було в тому шлюбі, але згодом Сергій зміг розтопити моє серце. Разом ми вже 19 років. Ярослав (йому 16) і Костя — наші спільні діти. Всі четверо — наша гордість і надія. Все життя ми трудимось, щоб забезпечити їм достойне життя.

Але розуміємо, що люди дивляться на нашу сім’ю по-різному. Тим більше, що в нашому селі ми фактично чужаки. Познайомилися із Сергієм ми у Ведильцях і лише 2009 року переїхали в село Тараса Шевченка. Бо тут була робота.

Спочатку я працювала дояркою на фермі, потім, коли не стало мами і нікому було приглядати за дітьми (за жодним у декреті я не сиділа), перейшла на пошту листоношею. П’ять років звідти довелося піти через трагедію...

Перед війною Сергій допомагав будувати батькові гараж. Облицював фронтон, коли раптом пилка від болгарки зірвалася і розкроїла йому череп. Рана була 13,5 см завдовжки. Я не знала, чи виживе Сергій взагалі, а якщо виживе, чи залишиться він при розумі.

Щоб доглядати за чоловіком, мені довелось покинути роботу. Коли ж Сергій повернувся до фактично повноцінного життя, я почала шукати нову. Знову влаштувалася на ферму, але вже телятницею.

Взагалі ж про переїзд у Тараса Шевченка я ніколи не жалкувала, бо закохалася в це село. Тут така природа, таке повітря! Але я не знаю, як тут жити далі. Поки літо, зі мною залишаються онучка сестри і Яна — дівчина Ярослава, але прийде вересень, вони поїдуть на навчання, як і сам Ярик (він навчається на зварювальника), Сергій днями буде на роботі, а я щодня повертатимусь у порожню хату...

Уже на третій день після смерті Кості я попросилася вийти на роботу. Працюючи, я хоч трохи відволікаюсь від того, що сталося, бо серце болить так, що не передати. Відчуття, неначе шматок мене відрізали і викинули...

Родина Волкових від коментарів відмовилась.

— Щодо цієї ситуації ми вже почули дуже багато брехні, обговорювати яку не хочемо, — сказала нам телефоном Карина.

Якщо ж бажання висловити свою точку зору в них таки з’явиться, ми завжди готові їх вислухати. А поки що просто констатуємо: доки справу не розглянуть у суді і судова колегія не ухвалить обвинувального вироку, жодного учасника цієї події назвати злочинцем ми не можемо!

Час покаже.

Джерело: газета "Гарт", Катерина Дроздова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: