Новгород-Сіверський медколедж з 2022-го вже 4 рази зазнав руйнувань

17 червня 1936 року на обласному рівні був підписаний указ про створення в Новгороді-Сіверському медшколи акушерок і медичних сестер.

– У перший рік набрали 75 учнів. Першою адресою медшколи був будинок 60 по вул. Свердлова (нині Козацька), – розповідає директорка КЗ «Новгород-Сіверський фаховий медичний коледж Чернігівської обласної ради» Ярослава Недашківська.

Потім новий освітній заклад переселили на Селянську, 23 (де це ще належить з’ясувати), тоді навчалися на Карла Маркса, 18, потім – у тому приміщенні, де був тубдиспансер на території лікарні. І це – тільки за два роки. У 38-му нарешті прийшла медшкола на свою постійну адресу – де й донині…

Тільки уже ж не медшкола – коледж. А між ними було медичне училище – з 1975-го до 2022-го.

– До війни медшкола встигла зробити два випуски, – продовжує пані Ярослава. – А поновила після Другої світової війни навчальний процес у 1946-му.

Надзвичайно цікава історія в медшколи, медучилища, медколеджу. І вивчають її давно і безперервно, і, либонь, до кожного ювілею її заново описують – уже збагаченою, деталізованою. Але домовляємось з директоркою говорити більше про сьогодення і заглянути у майбутнє.

– То чим найхарактерніший сьогоднішній день для коледжу? На які зміни в освітньому процесі штовхнула агресія РФ? – запитуємо.

– Одна з цих змін, визначальних, прийшла ще до повномасштабного вторгнення. Як з’явився на нашій території ковід, так і вимушені були переходити на змішану форму навчання. А в поточному навчальному році, оскільки безпекова ситуація ускладнилась, очних занять ще поменшало. Обладнали під аудиторії укриття – і це дуже допомагає. А зробити це змогли, звісно ж, за донорські кошти і надані ними матеріальні ресурси. От і позавчора (а розмовляли ми з директоркою 18 червня – авт.) отримали черговий транш, як тепер мовлять, від «Зеленого кристалу» – парти, лави, що підуть до укриття.

– А змішана форма – то це як?

– Групи навчаємо то очно, то онлайн. Намагаємось, щоб старшокурсники в аудиторіях навчались якомога більше, бо в них багато спецдисциплін, багато практики. Та й до фінального іспиту, у нас це «Крок М», треба студентів підготувати добре.

Але ж віддалене навчання, яким би складним викликом важкого часу воно не було, – крок за кроком, рік за роком – та й опановується. Значно більша біда нині – обстріли міста нахабним ворогом.

– З 2022-го до сьогодні пережили ми вже чотири значних руйнування. 12 травня 2022 року, в ту ніч, коли Новгород-Сіверський зазнав першої великої атаки, наш гуртожиток залишився без вікон. Вибила їх вибухова хвиля від державної гімназії. І перша моя думка, по правді сказати, була розпачливою: всьому гуртожитку – кінець!

Але до грудня вдалося вставити всі 90 вікон. Дуже вдячні за це благодійним організаціям.

А вже в минулому навчальному році тричі під ударами опинялися головна база училища – навчальний і адміністративний корпуси, спортзал, котельня. «Сприяє» цьому саме розташування училища. І першими під ударами не витримують вікна. Авторка цих рядків була свідком, як вигасали розтрощені віконні рами з навчального корпусу після удару по позиції.

– І сьогодні коледж без 38 вікон. Це після останнього недалекого прильоту, – ділиться поточною проблемою директорка. – Поки що не ставимо нових. Відкладаємо це свідомо, бо вже двічі після ударів замінювались – і… Тут не те, що опускаються руки. Тут і про донорські затрати треба подумати – у благодійників теж не золоті криниці.

Звичайно, корпуси без вікон не залишаться. І плитка, придбана для майданчика на подвір’ї посеред корпусів, теж ляже на землю. Але з нею точно доведеться зачекати часів тихших. Потребує ремонту і крівля в усіх приміщеннях, що тут. Своїми силами ми після атак трохи її «підлатували», але протікання помітні. Треба капітальний ремонт, з заміною балок і шиферу. А це коштуватиме немало. І це не все, чим ударила по фаховому навчальному закладу війна. До повномасштабного вторгнення тут навчалося 420 юнаків і дівчат, сьогодні здобувачів медичної освіти всього 130.

– Цього року випустимо тільки 27 спеціалістів: на фельдшерський диплом ідуть усього дев’ятеро, а сестринську справу опанували вдвічі більше.

Опосередковано «прорідила» війна і викладацькі ряди.

– Треба поповнити коледж викладачами з числа лікарів, які б могли вести спеціалізовані предмети. Бо чимало досвідчених фахівців, які й самі вміли успішно лікувати й студентів навчати, пішли від нас в останні роки – літа беруть своє…

Молодими ж кадрами лікарів розпоряджається, як не прикро це визнавати, війна. Та й зупинити життя і рух уперед не під силу. От і попри все є до ювілею в директорки і добрі новини «для преси». Показує на екран комп’ютера знімки нового простору для студентського самоврядування в гуртожитку.

– Було мрією – стало реальністю. Це в укритті допомогли зробити донори таку кімнату для студентського дозвілля. І не тільки: «Деселліна» вже проводила там тренінги з тактичної медицини, запрошували фахівців з Києва.

Осучаснили кабінет практичного психолога, укомплектувавши його новими меблями і зонувавши – це теж в гуртожитку.

– А про надбання, перемоги наших викладачів у професійних рейтингах ви вже кілька разів писала, – констатує директорка.

Я прошу Ярославу Вікторівну охарактеризувати коротко цьогорічний випуск: яким він, крім того, що восьмий?

– Вони справді інші, ніж були ми з вами у наші двадцять. І не тільки тому, що вони – діти війни. Просто це інше покоління. Вони в більшості своїй самостійніші, дуже впевнені в собі. В чомусь вони нам дають фору, в чомусь і далеко їм до нас тодішніх. А загалом скажу: діти – це завжди діти…Дорослими їх зробить життя самостійне.

Мене ще цікавить план на майбутнє. Війна ж не вбила в людей мрійників – а від мрії до дії один крок.

– То яким бачиться коледж через десять років? Які ідеї для його майбутнього? – це запитання я готувала не тільки для директорки, а й для викладачів і студентів.

Першою спитала Ярославу Вікторівну. Відповідь була зовсім в іншому ракурсі, ніж я сподівалась.

– А ми свої ідеї, мрії, задуми, сподівання заклали в «Капсулу часу». Ці побажання – від викладацького колективу, всіх груп студентів. Підписали: відкрити у 2036-му. На сторіччя…

І я у своєму наміченому опитуванні вирішила поставити крапку. Добрі плани люблять тишу. А от своє побажання озвучу: хочу, щоб колектив, за участі й ветеранів, і студентів, детально вивчив історію своєї альма-матер, описав її і видав книгою. Ярослава Недашківська в нашій розмові якраз сказала, що ця робота зараз на новому витку.

– І от таке з’ясувалось: серед випускників медшколи/медучилища стільки відомих людей – учених, професорів, викладачів, заслужених лікарів, просто цікавих особистостей! Ми самі тому здивувались…

От як таке дослідження кинули на початку пошуку?!

Джерело: газета "Сіверський край", Галина Незабудка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: