Від лисичок до польських: грибники Чернігівщини закривають сезон

Андрій та Наталя

Хтось полює зі зброєю, а хтось — із кошиком. Грибники, напевно, є найбільшими поціновувачами природи, тиші та справжніх дарів лісу. Адже похід по гриби – це нагода вирушити на прогулянку в ліс, відчути аромат моху й хвойної свіжості, знайти свій «улов» і побачити дивовижне життя грибного царства зблизька. Нині грибний сезон майже позаду. Кажуть, цього року грибів було вдосталь — просто не всі їх зустріли. Насправді нині у прикордонній зоні вирушати у ліс за його дарами дуже небезпечно. Та чи справжніх грибників це колись зупиняло?

Подружжя Андрія і Наталії Хомазюк з Городні не оминає нагоди принести додому цілий кошик лісової смакоти. Кажуть – збирають гриби у безпечних місцях, там, де не ступала нога окупантів.
– У мене обидві бабусі жили в сільській місцевості, – каже Андрій. – Тож я з дитинства вільний час на канікулах проводив то в Солонівці, то в Мощенці. Як бабусі, так і батьки при перші йже нагоді відправолялись у ліс по гриби і, звісно, мене з собою брали. Тож я грибник з дитинства.

Особливо у Солонівці любив гриби збирати, є там таке урочище, «Криничка» називається. Збирали раніше, та й зараз я збираю тільки білі, лисички, підберезовики, підосиновики, опеньки, маслюки, польські і піддубники. Зеленок і рядівок не знаю, тому ніколи їх не беру. А як одружився, і Наталю «тихим полюванням» заразив. Тепер це наша сімейна справа і родинний релакс. Щоправда, обох моїх бабусь вже нема на цьому світі, а ворог зробив грибні лісі поблизу рідних мені сіл небезпечними. Тож у бік кордону ніколи не ходимо, лише там, де безпечно.



Наталія працює в Ощадбанку, Андрій же після операції на серці отримує пенсію по інвалідності. Він має можливість частіше бувати у лісі, а у вихідні у сезон відправляються туди разом з дружиною.
– Далеко ми не їздимо, – каже чоловік. – Здебільшого в напрямку Травневого та Дроздовиці, там грибів вистачає. Останні два роки грибні періоди видались не дуже щедрими на гриби. А нинішній порадував гарним урожаєм. У липні почались лисички, але їх вибирають, бо вони в ціні. Треба їхати кудись далі, а ми не маємо такої можливості. Але трохи для себе запаслися. Білих цьогоріч був гарний урожай, за Картовецьким їх багато було. Під кінець вересня пішли піддубники, їх було дуже багато. А за два тижні почались і польські. Ми вже 10 літрів їх замаринували. Буде й собі, й рідних та друзів пригостити.

Андрій каже, нині вже грибний сезон практично скінчився. Ще 8 листопада вдалось набрати їх повнісінький кошик. Але то був останній такий «улов». Взагалі, каже чоловік, грибний сезон не має чітко встановленого терміну – буває, що вже наприкінці жовтня лягає сніг і б’ють приморозки. А буває, ще й у грудні можна піти до лісу і назбирати не багато, але на сковорідку грибної смакоти.

– Захоплення грибами, звісно, можна отримати, хоч раз відправившись до лісу, – посміхається Андрій. – А багато кому воно передається, мабуть, у спадок на якомусь іншому рівні, як от у мене. Мене ліс у грибну пору просто кличе і я не можу опиратися тому зову. Я гриби відчуваю інтуїтивно. Наталя, буває, і досі підходить до мене в лісі і питає: «Андрію, а що оце за гриб?». І я завжди кажу їй і всім іншим: справжній грибник якщо сумнівається в якомусь грибові, він його ніколи не покладе до кошика. Бо грибне полювання – справа захоплива, але в першу чергу треба думати про власну безпеку. 

Джерело: "Новини Городнянщини", Світлана Томаш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: