Що творилося в місті в період свят

Що творилося в місті в період свят

Минули так звані «новорічно-різдвяні» свята. «Нарешті!» - з полегшенням зітхнуло чимало людей, для яких десятиденна гульня - це занадто. Після них країні, області, місту і селу нелегко втягнутися в нормальний робочий графік. До всього, в душах багатьох людей від згадки про побачене на свята залишається неприємний осад. Чому так? Кореспондент спробував пояснити це самому собі і читачем, поділившись враженнями від побаченого  майже  два тижні тому - у світлий  день  Різдва Христового.

П'яні чи «обдовбані» підлітки заполоняють собою увесь центр міста та загиджують прилеглі території. Дорослі виходять з-за столу тільки до туалету, якщо їх обличчя перед цим вчасно витягують з новорічних салатів «стійкіші» друзі. Усі свята багато чернігівців, на жаль, відзначають однаково, що зайвий раз підтвердив і новорічно-різдвяний марафон.
- Кому свято, а кому й робота, - говорить жіночка з пакунком, виходячи із придбаними продуктами з магазину «Кошик», що на Шерстянці. Говорить це до чоловіка, який у зовсім не святковому одязі різдвяного ранку відкидає сніг від сходів магазину.

Хто рано встає.

- Греби, давай, за грибами, - гримає об 11-й годині ранку вже п'яний громадянин років 40 у замшевій коричневій куртці на п'яненьку жіночку його ж років.
- А цигарки купувати?
-  В мене ще півтори пачки є, - відповів представник сильної статі й закурив, очікуючи на гриби.
Заметеною снігом Шерстянкою пересуваються подекуди люди, спотикаючись та падаючи на нечищених (незважаючи на ударні звіти в ЗМІ начальника Управління житлово-комунального господарства міста Чернігова Вадима Антошина) дорогах. І нечищені вони не лише на Шерстянці, а й - у центрі міста.

Сніговик з «куполами»

Біля центрального автовокзалу двоє юнаків (агітаторів за одного із кандидатів у президенти) зліпили снігову бабу біля свого намету та прикрашають її своїми листівками.
- Ви б ще їй на спині татуювання яке-не-будь зробили. «Купола», наприклад. Тоді більш схожа буде, - радить агітаторам перехожий. Ті посміхаються у відповідь.
Біля аптеки на Кругу двоє хлопців ледве стоять на ногах, але прагнуть ще й пива попити.
Телефонуй Сєрому, - каже, дурнувато сміючись, один, - хай виставляється.
Інший не сміється, а «скляним» поглядом дивиться кудись у сніг. Можливо, думає, де б присісти. Чи... прилягти.
Біля Міського палацу культури (в народі палац «Хіміків») стоять штук сім іномарок. А в залі...
- Давайте закриємо очі та піднімемо руки до Господа, - закликає зі сцени пастор однієї з новоспечених протестантських церков. Він стоїть на сцені у темному костюмі, а за ним кілька юнаків та дівчат у білому співають якусь пісню, постійно повторюючи «Алілуя». Його заклик дієвий, оскільки майже всі із близько 150 присутніх підіймають руки догори. - Якби Ісус не народився, - пояснює пастор, - то ми б усі були у пеклі...
- Я був наркоманом, і маю три судимості, - розповідає 30-річний Роман, стоячи поруч з входом у палац. - Але якось, не маючи більше шансів на порятунок, я звернувся до Бога, і він мені допоміг. Зараз я маю дружину, гарну роботу...
- А машину? Там є твоя на подвір'ї? - запитую.
- Працювати треба, - пояснює Роман, - тоді і в тебе машина буде.
Працювати треба дійсно добре, оскільки вартість кожної з присутніх тут автівок складає від 60 тисяч і вище. Або ж хлопці дуже працьовиті, або Бог дуже любить колишніх наркоманів.

За здравіє

Сніг чистили не тільки біля «Кошика», а й біля церкви на Центральному ринку. Також один чоловік, також із лопатою. Він брав сніг з-під паркану і кидав його і на без того заметену дорогу вулиці Комсомольської, що біля православної Воскресенської церкви.
У самій церкві тихо й малолюдно. Лише іноді в середину хтось заходив (виключно жінки) та замовляв службу.
Служби можна «купити» двох видів - прості і замовні. У першому випадку за 1,5 гривні можна «оздоровити» чи «упокоїти» будь-яку кількість осіб, а у другому - за 5,5 грн. - тільки до 11 людей. - Скажіть, а Валерій - православне ім'я? - запитує одна жінка.
- Так, - відповіла бабуся-продавець.
- Тоді ось вам 5,5 гривень і прийміть, будь ласка, службу за здравіє Анни, Олександра, Олексія та Наталії, двох Валеріїв та двох Олегів, а також Івана та Дмитрія.
-  Можна мені безкоштовно, - просить інша бабуся, протягуючи у віконце папірець із іменами, - бо це всі гроші (показує 5 гривень, - автор), - а я ще свічечку купити хочу...

На пропітніє

Продавець із невдоволенням папірець взяла, але про його долю можна говорити наперед.
Поруч із віконцем церковного продавця містяться й церковні розцінки... Зокрема, освячення квартири коштує 50 гривень, як і... заочне поховання (тобто, відспівування померлого через деякий час після поховання). Навіть через кілька років можна.
Розцінки, мабуть, «божеські», бо, наприклад, у церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці в Бортничах під Києвом (нещодавно довелося там побувати) заочне поховання коштує 80 гривень, а освячення житла - 100.
Тут же, просто у церкві, снують двоє парубійків, років по 14, добре відомих продавцю, та просять у прихожан грошей.
- Подайте, будь ласка, - заводить непогано вдягнутий хлопчина у начищених черевиках.
- Навіщо тобі гроші?
- На пропітаніє.
- Яке ще пропітніє? Іди й працюй!

Перепустка у податкову

На початку другої центр міста ще порожній. Більшість установ на Різдво не працюють, у першу чергу, державних. Вихідний і у податковій, - це, щоправда, не заважає хлопцю із пляшкою «Коли» та чіпсами натискати на дзвоник біля головних дверей. І він досяг свого: йому відчинили і з радістю впустили досередини, знову зачинивши двері на замок.
На площі людей набагато, щоправда, майже половина присутніх у міліцейській формі. Директор «горсаду» Володимир Хольченков готує сцену для різдвяної вистави, що має розпочатися о пів на четверту. Місяць тому він готував Красну площу для побудови штучної ковзанки.
- А чому ковзанку відкрили не 19 грудня, як обіцяв мер, а лише 24? - запитую.
- Це скоріш питання до фірми, яка будувала ковзанку.
- А чому немає безкоштовних катань для дітей із малозабезпечених сімей, для сиріт, учнів інтернатів, як обіцялося кілька тижнів тому?
- Можливо, після свят будуть. Я не можу відповісти на це запитання.
- А хто може? Міський голова?

Київські ціни

Біля каси ковзанки черги, а також величезна калюжа води. На це обслуговуючий персонал ковзанки не зважає, як і на п'яних із пивом та цигарками людей, які пересуваються по території для перевдягання ковзанярів, незважаючи на сувору заборону, що висить біля каси.
Квитки у касі є, але о третій годині - лише на восьму вечора. Та й то по святковій ціні - 30 гривень. Як і в Києві. Дві студентки педагогічного університету взяли два по 25, із студентською знижкою, а от мама й донька, що стояли за ними, ні.
- Давай краще завтра прийдемо, - запропонувала мама доньці. - Завтра не святковий день і квитки будуть по 20 гривень.
Шалені ціни на ковзанку байдужі малечі, що скопом ганяє біля обласного театру на природній ковзанці. Діти падають, сміються, радіють слизькій і, до того ж, безкоштовній кризі.
Також безкоштовно діти й дорослі ковзають із гірки біля колегіуму на Валу. А от поруч у автівці два міліціонери у штатському, хоч і сидять, але... працюють. Вони охороняють пам'ятник гетьману Мазепі.

Чий кошик?

У Спасо-Преображенському соборі різдвяна служба, яку проводять протоієрей отець Микола та архімандрит Іона.
У соборі знаходяться кілька ящиків для пожертв на ремонт храму, а практично у самому центрі служби, майже у вівтарі, біля експозиції «Народження Ісуса», стоїть ще й кошик, вже наполовину наповнений грішми. В нього теж треба кидати прихожанам, якщо хочуть, щоб молитви були почуті.
Дещо стоїть і біля білого будиночка, що у двадцяти метрах ліворуч від виходу із собору, де ставлять священики свої автівки, незважаючи на заборону ДАІ. Стоїть, наприклад, «Mitsubishi Outlander», вартістю більше 260 тисяч гривень, очікуючи закінчення служби.

Знудило на Незалежність

Лише почало сутеніти, як всі прилеглі до головної площі міста лавки були зайняті бажаючими випити підлітками, а магазини ледве встигали продавати різноманітний алкоголь.
Два хлопці й дівчина років 20 купували літр горілки, два трохи доросліших хлопці - три пляшки вина, хлопець із дівчиною - пляшку коньяку та шоколадку. Про пиво й говорити не слід - воно лилося рікою.
Пили усюди. На всіх засніжених лавках Алеї героїв, біля пам'ятника чорнобильцям, фонтанів, пам'ятників героям громадянської війни, у дворах прилеглих до площі будинків.
Пили не тільки біля площі, а й на Валу та біля Катерининської церкви. Тут кілька молодих мам ледве трималися на ногах біля розкладеної просто на снігу випивки й закуски, у той час як їхні діти каталися із гірки на санчатах. Звісно ж, стан і самопочуття у всіх були різні. Комусь вже було «добре», комусь «дуже добре», а комусь вже й занадто.
Так, хлопець із дівчиною відділилися від галасливої компанії, оскільки залицяльнику стало погано. Його знудило на сніг прямо біля пам'ятника «Борцям за волю та Незалежність України», відкритому кілька місяців тому. Ну, тепер вже й оновленому.

Під контролем

«Зарядившись», молодь підтягувалася на площу. Тут можна було покататися на коні, за 10 гривень коло, та «відірватися» на ковзанці, черга біля каси якої не зменшувалася.
- Так, краще почекати. Там поки що напруження, - говорили два хлопці, що «пільгово»  йшли  на  ковзанку.   Вони  мають знайомих серед юнаків, які видають ковзани, і ті проводять їх зі «знижкою».
- Ну, будь ласка, - благав про щось страшенно п'яний хлопець, якого під руки вели двоє інших за обласний театр. - Ну, будь ласка, - ледве мекав він крізь губи.
-  Чого він просив - невідомо, але настільки настійливо, що за театром товариші його підсікли, врізали по разу, - один по обличчю, інший у живіт - та потягли далі.
Здавалося, що все різдвяне гуляння проходить цілковито безконтрольно, але це не так. Було одне обличчя, яке своїм прискіпливим поглядом спостерігало за усім, що відбувалося на Красній площі. І нічого, що лише одне, оскільки належало воно не кому-небудь, а чернігівському міському голові Олександру Соколову. Обличчя його з «усміхом мудро-ласкавим» зручно розмістилося на бігборді поруч із обласним театром за гроші невідомого походження, звідки й вітало усіх чернігівців із Новим роком та Різдвом...
М-да, якби Ісус, прихід у світ якого відзначали у цей день чернігівці, все це бачив?!

Ігор Стах, тижневик «Вісник Ч» №4 (227)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: