Як проходить Різдво у прикордонні на Чернігівщині

Сьогодні в багатьох українських церквах проходять святкові богослужіння. Настоятель Смяцького (на Сновщині) Троїцького храму отець Андрій Ольховик готувався до Різдвяної молитви за Україну дуже ретельно.
— Під час неї попрошу прихожан стати на коліна і разом попросити Бога благословити миром нашу багатостраждальну землю. Молитва допомагає, втішає в скорботах, підтримує у відчаї, дає душі силу духу. А спільна має дуже велику силу, — каже священник, згадуючи, як жителі Сновська молилися перед іконою Покрови Пресвятої Богородиці, благаючи вберегти місто від руйнувань і смертей.

Те, що тут досить тривалий час не було ворожих атак, дехто теж пов’язує саме з цими молитвами, а також з унікальністю ікони.

Унікальність у тому, що її написали військові одного з підрозділів, які й зараз боронять країну. Головним художником був підполковник ЗСУ. Образ Богородиці «списаний» з однієї із жінок-захисниць.

— Чому ікону передали саме Сновському храму Преображення Господнього? — запитую отця Андрія. Він раніше був там настоятелем.

— Бо ініціатором її створення став один з активістів церковної громади цього храму — Сергій Шумський, який невдовзі і сам долучився до Збройних сил. Ця ідея виникла в нього ще до повномасштабного вторгнення — коли війна була тільки на Сході.

Храм, де зберігається ікона від військових, був освячений у 2015 році.

— Богослужіння з першого дня проходять рідною мовою. Це надихає, — говорять віряни.

У Свято-Вознесенському храмі ПЦУ в Корюківці до Різдва закінчили основний ремонт. Він був конче потрібен, адже споруді понад 100 років.

Згідно з інформацією місцевого історичного музею, церква була побудована в 1904-му. Величний фасад, арочні вікна, увінчані хрестами зелені куполи — проєкт був розроблений так, щоб із висоти будівля виглядала як хрест. Фінансування будівництва здійснювалося коштом власника цукрового заводу Лазаря Бродського.

Після жовтневого перевороту більшовики віддали церкву під клуб. Під час нацистської окупації богослужіння були відновлені. І коли у березні 1943-го в Корюківці була каральна операція, багато місцевих мешканців ховалися саме у храмі, сподіваючись, що тут їх не зачеплять. Та врятуватися вдалось небагатьом — людей вивели з приміщення і розстріляли на церковному подвір’ї та в сусідніх будинках. Разом із парафіянами загинув і священник Олександр Бондаревський.

Після війни в Божому храмі знову були кіно і танці. Вірянам споруду повернули тільки 1989 року. Тоді тут почала діяти церква московського патріархату.

Рішення про перехід до ПЦУ було прий-няте на зборах прихожан у серпні 2022-го. Але можливість молитись у храмі в них з’явилася тільки після того, як виграли суд із колишнім настоятелем — Олександром Дем’яненком. Перше богослужіння українською відбулося 16 лютого 2024 року.

Цього ж року настоятелем храму став 43-річний священник отець Максим Покидько. Він родом із Херсонської області. Там і почав служити, коли ще навчався (за-очно) у Київській православній богословській академії. Переїхав на Чернігівщину через рекомендації лікарів змінити клімат. Призначили в Семенівку. Приміщення церкви там, згадує, було в доволі занедбаному стані. Довелось відбудовувати. Справа рухалася повільно, але священник не здавався. І через півтора десятиліття Свято-Василівський храм став окрасою Семенівки. З кожним роком його відвідувало все більше й більше людей. Отець Максим був певен, що він тут надовго.

Та невдовзі почалася війна. Родина священника залишалася в місті ще майже два роки після вторгнення — поки він не отримав призначення в Корюківку.

Тут теж довелося зразу включитися у відродження церкви.

— Бо за попередні роки нічого не було зроблено для її ремонту — замість вирішення питання колишній «московський» настоятель розпорядився покласти в проблемних місцях кілька шматків заліза та лінолеуму. Це при тому, що дерево, з якого зроблено основу даху та куполів, прогнило. Дах протікав у п’яти місцях. Потребувала реконструкції і система опалення, — розповів отець Максим.

Він звернувся по допомогу до всіх небайдужих. Каже, розумів, що час дуже складний, що в першу чергу треба підтримувати українське військо. Але і з ремонтом не можна було зволікати.

Люди відгукнулися. Приносили, перераховували хто скільки міг. Підтримав і місцевий бізнес (одним із перших був керівник сахутівського підприємства «Фанера Чернігів» Сваюнас Ячунскас). Це дозволило придбати котел, полагодити дах, пофарбувати куполи.

Наступний етап — ремонт підлоги в притворі (приміщенні перед головним входом). Із цим планують впоратися до іншого значущого свята — Великодня. Також заплановано ремонт фундаменту, заміну вікон. Попри те що місто — під постійними обстрілами.

Не полишає отець Максим і семенівських прихожан, хоч там іще небезпечніше, ніж у Корюківці. Адже в надії на Божий захист і оберіг до храму приходять люди.

У Жуклі (на Корюківщині) церква — один із пам’ятників архітектури національного значення ХХ століття. Побудована (у 1914 році) коштом колишнього власника села — шведа Миколи Комстадіуса — на місці згорілого храму. За переказами, він пообіцяв жителям звести нову церкву, яка не боїться вогню. І слова свого дотримав. Проєкт замовив у столиці, звідти ж були і майстри. На підсобних будівельних роботах працювало майже все село. Жуклянці старшого віку й донині пам’ятають і пишаються тим, що їхні дідусі й бабусі долучилися до богоугодної справи. За перехід до ПЦУ віряни проголосували ще 2009 року.

Останнім часом постійного священника в храмі не було. Місцева релігійна громада не раз зверталася з цього приводу до Управління Чернігівської єпархії. Чекали, сподівалися, що призначать. Тепер у багатьох опустилися руки — під час останньої (13 грудня) атаки на село ударними дронами типу «Герань», коли була повністю зруйнована будівля старостату, дісталося й церкві. Коли будуть ремонтні роботи, хтозна.

На Різдво багато місцевих вірян збираються до храму в сусідні Холми.

Джерело: сайт газети "Гарт", Марія Ісаченко, фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: